Людмила Марчук

Людмила Марчук

Редактор, журналіст, RvNews

ЯКЩО ПИСАТИ ПОРТРЕТ УКРАЇНИ – ТО З НЕЇ

Мова про рівнянку Раїсу Цапун. За фахом вона фольклорист-етнограф. Унікальна фольклорна виконавиця. Збирачка народних пісень. Доцент кафедри фольклору Рівненського гуманітарного університету. Керівник відомого фольклорного ансамблю „Джерело”, неодноразового лауреата та дипломанта багатьох фольклорних фестивалів.

15.02.2017 21:38   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

Якщо б якийсь художник надумав написати портрет української жінки, котра б символізувала поетичний образ України – минулої, сучасної і майбутньої, то найкраще писати його було б з неї. З-поміж жіночого загалу ця жінка вирізняється особливою витонченістю, вишуканістю в манері одягатися. Стиль життя, те, чим живе, над чим працює у повній гармонії з її одягом, інтер’єром помешкання, особливістю приготування страв, солодощів та чаїв, манерою спілкування.

 

Прекрасно обізнана з народним мистецтвом, закохана у нього, вона взяла з народного минулого у наше сучасне усе найкраще. Дала нове життя і старій пісні, і старій вишивці, і навіть – старій традиції.

 

Раїса Цапун – цілком сучасна жінка. Однак, на відміну від тисяч українок, не соромиться носити речі оздоблені майстерною вишивкою. Навпаки, це її гордість. Кожен стібок одухотворений добрими помислами, піснею, яка бринить у ній завжди і… великою любов’ю.

 

Вишитий майстринею одяг за мотивами давніх вишивок з села Будичани Чуднівського району, що на Житомирщині, звідки Раїса родом та ще з рівненського Полісся, яке вона обійшла з експедиціями як фольклорист-етнограф – це відповідь на те питання, яке ставить сьогодні перед собою кожен етнограф: як повернути втрачений зв'язок поколінь, як прищепити на новий ґрунт сучасного життя старі традиції, такі філософсько мудрі й величні?

 

Раїса Цапун робить це щодня, щогодини. І не лише у вишивці. Де б не виступали її вихованці, який би обряд не показували, як правило, поруч зі студентами й діти: з мамою виріс на сцені й син Раїси Цапун та діти її друзів, сусідів.

 

Сьогодні Раїса – авторка кількох фольклорних збірників та книг „Народні обряди з репертуару гурту „Джерело” та „Мелодії древнього Нобеля”, „Сербинівське весілля”. Пісні та спогади літніх людей про обряди та традиції фольклористка збирає по крупинках, їдучи разом зі студентами в експедиції у села.

 

Як народна майстриня Раїса Цапун дала давній народній вишивці нове життя.

Багато років поспіль, як я приїздила до мами, зустрічалася з односельчанами і запитувала, чи мають вони у старих скринях, на горищах старі рушники, вишиті полотняні сорочки. Люди дарували мені старі речі, або ж давали їх перезнімати. Так я „відреставрувала”, тобто привела в найкращий вигляд з метою художньо сфотографувати кожен вартий уваги витвір народних майстринь. І назбиралося з мого села Будичани Житомирської області близько сотні експонатів колекції народного мистецтва.

Ці експонати наштовхнули Раїсу на створення нової книжки «Традиційна спадщина села Будичани».

 

Прийде колись час, що нас не стане. А ця пам’ять, це багатство служитиме новим поколінням. Більшість рушників вишиті наприкінці XIX ст., а то й давніші – жива картина народних вірувань, уособлення древньої, ще дохристиянської символіки, мистецький ниткопис жіночої душі й долі, - каже Раїса.

 

Частину колекції з рідного села Раїса Цапун неодноразово експонувала рівнянам на виставках в обласному краєзнавчому музеї, на щорічних музейних гостинах. У поєднанні з колекцією старовинних рушників та народного одягу з села Будичани майстриня завжди презентує ще й колекцію сучасної персональної вишивки.

 

– Власний одяг я демонструю скрізь, де виступаю з виконанням народних пісень… – розповідає майстриня.

У власній рукотворній колекції Раїси Цапун – прекрасні сучасні речі, оздоблені вишивкою, у якій зафіксована минувшина, але так по-сучасному вона виконана, що навіть не скажеш, що у ній криється душа древніх вишиванок.

 

– Якщо мені на очі потрапляло щось таке, що дуже подобалося, то обов’язково мусила це перейняти, – ділиться майстриня творчими секретами. – Вчилася техніці вишивки, якою б складною вона не була, щоб зробити копію. Так мій знаменитий серпанковий костюм є по-суті копією весільного одягу з колекції Рівненського краєзнавчого музею. Але саме його пошиття, окремі деталі вишивки я вже удосконалила відповідно до власного бачення і смаку. А ось білим та сірим на сірому – це вже мистецтво більш досконале. Хоч народний стиль збережено. І вишивка не подільська, і не карпатська, а наша полісько-волинська.

 Навіть повсякденний одяг Раїси, той, у якому вона ходить на заняття в Інститут мистецтв РДГУ, на репетиції чи просто в місто - оздоблений вишивкою.

 

А з піснею Раїса Цапун побувала на фестивалях та концертах не лише в Україні, але і у Польщі, в Болгарії, Італії, Франції, Німеччині. І ці поїздки дали їй збагнути дуже важливу істину.

– Мабуть багатьом з нас треба опинитися за кордоном, щоб навчитися цінувати своє, – каже Раїса Цапун. – Зрозуміти, що нація без минулого не має й майбутнього. Як бережуть своє рідне етнічні українці з Румунії, або лемки з Польщі, представники української діаспори з Канади! Більшість народів Західної Європи майже втратили свої традиційні обряди, фольклорні релікти й намагаються відродити їх по крупинках, а тих крупинок вже майже нема. У нас, на відміну навіть від близьких сусідів поляків, ще у будь-якому селі можна віднайти людей, які знають увесь весільний обряд, заспівають вам древніх колядок та щедрівок, веснянок і навіть петрівчаних чи постових пісень. А сучасна молодь ставиться до цих реліктів так, як ставиться громадськість, найближче оточення, учителі. З фольклором, особливо давнім, дітей потрібно не тільки ознайомлювати. Виконання пісень, фрагменти обрядів треба коментувати. Створювати, як, скажімо, музей одягу чи народного побуту, і музеї народної пісні. І цими живими музеями є кращі фольклорні виконавці, фольклорні колективи. Скільки відтворено на Рівненщині тільки нашими студентськими колективами „Джерело”, „Горина”, „Волиняни”, ансамблем „Веснянка” з Рівненського палацу дітей і молоді та іншими. А як багато дають людям фольклорні фестивалі! А щодо масовості народного мистецтва, то це питання спірне. Україна нині – не та, якою була сто років тому. Реліктове мистецтво в урбанізованому місті потребує свого слухача, знавця, шанувальника. На жаль, молодь вихована вже в інших традиціях. Але я вірю, що прийдуть часи, коли ми будемо визбирувати все своє так, як нині поляки.

 

З Раїсою можна було б ще говорити і говорити... Найкраще розмовляти, сидячи у її затишній оселі, прибраній по-народному, та вже сучасними, її рук творіння, вишивками, чудовими ікебанами з любистку, безсмертника і чебрецю, рути-м’яти і барвінку, усякого зела (Раїса знає трави так, як знала її бабуся!), попиваючи цілющий трав’яний чайок (а навесні вона неодмінно пригостить ще й смачними салатами з кропиви, грициків чи кульбаби) і перебираючи її численні фотоальбоми з різних фестивалів.

 

А той вишуканий одяг, у якому Рая так чудово виглядає, недарма є об'єктом захоплення усіх жінок. Бо хто із нас не мріяв би мати щось подібне! От і вродися та вдайся: витончена, філігранно інтелігентна, а при цьому – воістину народна і краса, і душа, і талант.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   981