Журналіст скромного регіонального сайту «Здолбунів City», 24-річна Ольга Ферар однієї суботи прокинулася знаменитою на всю країну. Слава упала на її молоду голову після участі в програмі Савіка Шустера, де дівчина із безпосередністю, притаманною молодості звинуватила у популізмі колишнього Президента Грузії Міхеіла Саакашвілі, на що той з гіперемоційністю, притаманною східному темпераменту обізвав її проплаченою прислужницею корупціонерів з БПП…

В  пориві «праведного обурення» натхненник новоствореного «Руху нових сил» договорився до того, що чи не всі регіональні ЗМІ на Рівненщині контролює бурштинова мафія...

«Ольга Ферар, яка мене обізвала є помічником депутата від БПП Миколи Орлова, якого багато разів звинувачували в корупції, - трохи згодом напише у своєму Фейсбуку пан Саакашвілі, - це до відома моралістів, які вважають, що я мушу ковтати брудні звинувачення тих, хто з нами бореться».

Телефоном поспілкувався з Ольгою, коли вона іще тільки поверталася з Києва. На мій подив, «проплачена» журналістка заявила, що своїм питанням не хотіла образити ані самого Саакашвілі, ані очолений ним «Рух нових сил».

  «На трибуну шоу Савіка Шустера Саакашвілі вийшов як на такий собі бенефіс, де почав повторювати фірмові лозунги, які усі ми вже чули десятки разів - ділиться враженнями Ольга Ферар, - ставлячи йому питання, я прагнула піддати критиці не стільки конкретно взяту людину, скільки популізм як явище, яке заважає Україні розвиватися».

  Відповідь політика здолбунівський журналіст вважає відверто образливою по відношенню до колег.

  Загадковий Микола Орлов, якого згадував пан Саакашвілі, як виявилося, кілька тижнів тому був звільнений з посади заступника голови Здолбунівської райдержадміністрації.

  Заяву написав самостійно після того, як прокурорська перевірка виявила у його діяльності так-званий «конфлікт інтересів», що полягає у суміщенні державної служби з громадською діяльністю. Голова Здолбунівської РДА Сергій Кондрачук заявив, що йому сумно втрачати таку людину у команді…

Як бачимо, жодних згадок про корупцію, а тим паче «багаторазову»… Я вже мовчу про міфічних здолбунівських бурштинокопачів.

Ольга Ферар розповідає, що присвячений їй допис у Фейсбуку Міхеіл Саакашвілі опублікував десь за півгодини після діалогу у студії. За цей час встиг нашвидкуруч «накопати» про неї сякі-такі відомості.

Як би пошукав трохи довше, побачив би, що до «БПП-Солідарність» журналіст жодного стосунку не має, більше того, вона - член партії «Народний контроль», лідером якої є потенційний партнер «Руху нових сил»,  депутат Верховної Ради Дмитро Добродомов, а керівником Рівненської обласної організації – громадський активіст Дмитро Сільман.

Виходить, що коли звинувачував, поняття не мав, кого і за що. Утім, це аж ніяк не заважало Саакашвілі говорити голосно і безапеляційно, саме так як і говорять популісти, проти яких досить упевнено виступила представниця невеличкого регіонального ЗМІ.

Вікіпедія трактує популізм як політику або риторику, що апелює до максимально широких верств населення, протиставляючи їх інтереси інтересам вузького кола людей, наділених владою.

  Для політика-популіста головне – нічого не ускладнювати. Чим голосніший тон, простіші епітети, пряміші дії, тим ефектніше, а відтак і ефективніше. В незалежній Україні популістів завжди любили значно більше, ніж нудних і поміркованих «ботанів».

   Так борцю за народне щастя – комуністу Петру Симоненку вдавалося дванадцять років поспіль незмінно лідирувати на виборах, а потім іще дванадцять років під гаслами боротьби з акулами капіталізму заводити в Парламент  власну фракцію, яка тут-таки займала місце на підтанцьовках у тих самих «акул».

  Юлія Тимошенко у 2002 р. під гаслами боротьби зі злочинною владою вперше  завела в Парламент власну фракцію, до якої у ті світлі часи входили Левко Лук’яненко і Степан Хмара.

   Вже через кілька років їх місця зайняли безпринципні бізнесмени, яких Леді Ю переконливо обіцяла «перевиховати». У підсумку пригріті олігархи, щойно влада змінилася, організовано допомогли «виховательці» сісти за грати …

  Про Радикальну партію і згадувати зайве. Сьогодні про них і так всі знають, бо в Парламенті люди з вилами напоготові галасують чи не найголосніше. Що аж ніяк не заважає їм переходити на конструктивну та державницьку риторику щоразу, коли проголосують так само, як «паразіти» і «скотиняки»…

  На відміну від України, західний світ пошесть популізму почала охоплювати відносно недавно. За дивним збігом, усім його апологетам (Трампу, Ле Пен, Ципрасу) неабияк симпатизує особисть Владіміра Путіна, який ввів війська у Грузію в часи, коли її лідером був Міхеіл Саакашвілі.

 З одного боку він та його команда тоді і справді подолали корупцію, спростили податки, поліпшили інвестиційний клімат… З іншого – поряд з учорашніми корупціонерами проти Президента об’єдналися громадянське суспільство та малий і середній бізнес…

  З одного боку політик - антикорупціонер і справді мусить бути радикальним і безкомпромісним, з іншого – він не може карати, не розбираючись кого і за що… Україна прагне помститися корупціонерам, однак помста – це страва, яка найліпше смакує холодною.

  Упевнений, зовсім скоро це збагне і Україна, і увесь світ. Буде тим приємніше згадувати, що одним із перших острівців нового мислення виявився майже рідний для кожного з нас Здолбунів…

                                                                                                                                    Максим КОЛОМИС