У рівненських архітекторів складається враження, що, плануючи чергову новобудову, міська влада у генеральний план міста просто не заглядає. А, якщо і заглядає, то хіба для того, аби підкоригувати його заднім числом...

Готуючи матеріал про забудову сучасного Рівного, я поспілкувався одразу з трьома фаховими архітекторами, без проектів яких сучасну Рівненщину годі й уявити.

Так архітектурна фірма Віктора Ковальчука свого часу спроектувала Свято-Покровський кафедральний собор, меморіали в Гурбах та Пересопниці, а також пам’ятники Тарасу Шевченку, Симону Петлюрі, Уласу Самчуку та Климу Савуру (Сьогодні це зовсім не заважає їх автору животіти на пенсію у жалюгідні 1600 грн).

Серед об'єктів заступника голови правління Рівненської обласної організації Національної спілки архітекторів України Валентина Дем’янова центральна аптека м. Рівне, в’їзний знак в обласний центр, а також знаменитий готель «Дубно».

Не меншими здобутками може похвалитися і лауреат державної премії у галузі архітектури Олег Трофимчук. Його авторству належить зокрема значна частина будівель по вул. 16 липня, включаючи діагностичний центр і приміщення «Діпроміста», житлові будинки по вулицях Дубенській, Макарова та Струтинської, а також  знаменитий дитсадок у с. Зоря…

Приведеного переліку, гадаю, більш, ніж достатньо, аби усвідомити: мої співрозмовники насправді знаються на законах та правилах будівництва, а відтак, прогулюючись вулицями сучасного Рівного, здатні професійно оцінити як їх сьогодення, так і майбутнє.

«Прожекти» чи банальна архітектура?

«Міський голова Володимир Хомко якось розмовляв зі мною, - пригадує Олег Трофимчук, - і не без гордощів заявив, що своїм завданням на посаді голови Рівного бачить вирішення його поточних проблем і аж ніяк не реалізацію якихось довгострокових «прожектів».

«Міська влада фактично відмовляється дивитися на найближчі 20-30 років вперед, - вважає Валентин Дем’янов, - стратегію тут прийнято підміняти якимись дрібними тактиками, які вирішують короткочасні завдання і не ставлять довгострокових.

Складається враження, що сьогодні, плануючи чергову новобудову, міська влада у генеральний план міста майже не заглядає. А, якщо і заглядає, то виключно для того, аби, про всяк випадок, підкоригувати його заднім числом". 

Щоб стало ясніше, іще раз нагадаю читачеві, що ж таке, власне, генеральний план будь-якого населеного пункту? Це ніщо інше, як документ, який регулює земельні, будівельні, економічні та інфраструктурні відносини так, щоб вони жодним чином не порушували санітарно-гігієнічні та екологічні вимоги, безпеку та комфорт мешканців, а також дозволяли зберегти історико-культурну спадщину та природні ландшафти населеного пункту.

Щоб конкретне місто могло гармонійно розвиватися, на перспективу в архітектурі прийнято встановлювати так звані червоні та блакитні лінії. Перші визначають ширину, другі – висоту кожного конкретно взятого об’єкта. У будь-якій нормальній країні той, хто порушує вказані стандарти, неминуче наштовхується на проблеми із законом. Це дозволяє уникати хаотичної забудови і оперативно реагувати на об’єктивні виклики часу, як то зростання кількості населення або збільшення транспортного потоку через населений пункт.  

«В часи колишнього міського голови Віктора Чайки всі дозволи на рішення у сфері будівництва вирішували за участі громадських за формою та містобудівельних за фахом рад, - пригадує Валентин Дем’янов, - однак після того, як відбулись зміни в українському законодавстві, міську архітектуру поступово перетворили на орган без керівника, виконавці з якого підписували рішення, прийняті явно не на фахових містобудівельних радах».

В інтересах «Великої кишені»

Проявляти так званий «творчий підхід», не зважаючи на закони банальної архітектури, Володимиру Хомку дуже допомагає той прикрий факт, що генеральний план Рівного, прийнятий у далекому 2005 році до смерті Віктора Чайки так і не завершили.

Недорозгляненими лишилися зокрема історико-опорний план, проекти детального планування центру та розвитку агломерації. Між тим, значення кожного з них переоцінити просто неможливо.

Коригування генерального плану, за законом, допускалося лише у зв'язку з крайньою необхідністю. В останні роки життя Віктора Чайки, як розповідає пан Трофимчук, таким приводом стало будівництво супермаркету «Велика кишеня» по вул. Макарова. На відповідній нараді тодішній міський архітектор Анатолій Храбан зауважив, що згідно генплану, тут планувалося спорудження загальноміської магістралі, а відтак відповідні зміни в головний архітектурний документ міста власники земель під будівництво мусять профінансувати власним коштом.

Фактично то була остання перемога рівненської архітектури. Вже невдовзі місто обирає нового голову і згаданого пана Храбана наступник Віктора Чайки звільняє. Кажуть, в тому числі і не без впливу власників землі під «Великою кишенею»…

Рівненське будівництво доволі швидко почало «жити по-новому». Наслідком такої політики досить швидко стали:

• Неможливість перспективного розширення вулиці Київської, ширину якої за рахунок резерву дороги зменшили мало не вдвічі. Вивільнену площу зайняли житлові будинки і тепер в разі необхідності не обійтися без їх знесення;
• Поховано план спорудження бульвару, який би тягнувся від вулиці Костромської з виходом до Пагорба Слави. Передбачалося, що вказаний архітектурний об’єкт стане гідною візитівкою Рівного в очах гостей міста. Тепер ці гості змушені спостерігати пейзажі куди прозаїчніші…
• Унеможливлено транспортну розв'язку на перехресті вулиць Соборної, Дубенської та Коцюбинського.
• Порушення червоних ліній на вулиці Степана Бандери не дає змогу її розширити. Між тим, планувалося, що вулиця стане таким собі транспортним дублером Соборної, її правосторонні повороти зроблять незалежними від світлофора, що дозволить суттєво розвантажити проїзд центральною частиною Рівного.

За словами Валентина Дем’янова, відсутність історико-опорного плану  призвела також і до втрати численних архітектурних пам’яток  у центральній частині обласного центру. Під час будівництва підземного торгового центру, розповідає він, тут знаходили чимало старих підвалів, залишків дамб та підземних ходів, дивних колодязів та навіть цегли з витисненими тризубами. Станом на сьогодні для істориків все це втрачено… Важко-бо проводити якісь дослідження, коли пошуковців весь час підганяє прораб, у якого «простоює бульдозер»…

Це лише дещо із вже втрачених перспектив. Скільки їх з’явиться на момент завершення повноважень Володимира Хомка, спрогнозувати об’єктивно важко.

Напередодні адмінреформи та закону про ринок землі

«У містах, де не порушують генеральний план, продуманим є фактично кожен квадратний метр, - розповідає Віктор Ковальчук. - Їх легко відрізнити, одразу ж, щойно туди в’їдеш. Там, де враховується думка професійного архітектора, вас зустрічають ефектні об’єкти, біля яких хочеться сфотографуватися. В іншому ж випадку наштовхуєтеся на хаотичну приватну забудову чи якісь напівстихійні ринки».

Щоб зрозуміти, до якої групи належить Рівне, достатньо пригадати, як воно виглядає на в’їзді з Костополя або Луцька…

«Називати Володимира Хомка одноосібним винуватцем ситуації, що склалася, я б не став, - продовжує проектант Свято-Покровського собору, - він радше просто слабовольний заручник процесів у столиці. Саме там вирішують як долю тендерів на будівництво, так і долю місцевого фінансування».

Іще менше, на його думку, сьогодні залежить від архітекторів. Незалежну фахову політику сьогодні просто бояться провадити. Не в останню чергу і через факт, що і дотепер не з’ясовано обставини смерті усіма шанованого Сергія Семенця, колишнього головного архітектора обласного центру…

 Фото з мережі Інтернет

Нагадаємо, трохи більше року тому скривавленого чиновника біля його ж дому в селі Зоря знайшли сусіди. Як виявилося, його кілька разів вдарили по голові невстановлені зловмисники. Вже невдовзі пан Семенець помер. Окрім важкої черепно-мозкової травми у нього виявили сильну внутрішню кровотечу…

«Чим обернеться забудова без огляду на чітке виконання генерального плану ми усі побачимо, щойно населення Рівного почне хоч трохи зростати, - говорить Валентин Дем’янов, - рано чи пізно виникнуть проблеми з новими школами, садочками, поліклініками, бо їх просто не буде де будувати. Те ж саме стосується перспективних проектів для потенційних іноземних інвесторів, кошти яких так потрібні для розвитку нашого міста».

«Генеральний план порушують, бо місто не має змоги використовувати 2 тис. га вільних від забудови земель, - вважає Олег Трофимчук, - значна їх частина належить приватним власникам і влада немає жодних важелів,що б дозволили на них якось вплинути».

Показовим у цьому плані є мікрорайон Південний. Сьогодні там у приватній власності перебуває, окрім усього іншого, навіть земля під вулицями. А відтак без згоди  тих, кому вона належить неможливо прокласти ні воду, ні газ. Якщо так піде й надалі, братимуть гроші за проїзд пожежників чи швидкої…

Між тим, до міської влади увесь час звертаються з проханням виділити землю під те чи інше будівництво і вона її виділяє. На межах червоних ліній, тротуарах, водоохоронних зонах вздовж річки Устя…

Налагодити ефективний діалог з пайовиками нинішнє міське керівництво або не хоче, або не може. Відсутній і давно випробуваний діалог фахової архітектурної громадскості та влади – містобудівельні ради. Не видно намагань проаналізувати містобудівельну ситуацію у місті, щоб знати усі больові точки у забудові…

Можна собі тільки уявити, що буде, якщо у рамках адміністративної реформи міський центр вирішать об’єднати з районом і поточних проблем виявиться забагато навіть для пана Хомка, який вважає себе таким ефективним майстром їх вирішення…