16 червня у засобах масової інформації з’явилася інформація про можливу смерть рівненського ветерана КДБ, 94-річного Бориса Стекляра. У Національному центрі правозахисту припустили, що Стекляр міг померти як від старості, так і з допомогою колег по службі, яким відомо як про його «подвиги» 50-их років, так і  про останні зусилля українських правохоронців щодо їх розслідування…

Борис Стекляр, ветеран КДБ (справа)

Інформація про смерть, на щастя, не підтвердилася. Рівненське управління СБУ спростувало її вже через кілька днів. Нічого схожого на поховання не бачили сусіди, до міських органів з реєстрацією смерті також не зверталися. Що стосується самого Стекляра, він вже багато років не дає жодних коментарів українським журналістам… З російськими донедавна спілкувався куди охочіше, щоправда, і тут попереджав: «Жодних розмов про УПА!»

Службіст проти патріота

Що саме приховує багаторічний ревний служитель радянського культу 25 квітня взялися розслідувати у Генеральній прокуратурі України. Ініціатором виступив Національний центр правозахисту. Тут запевняють: факт убивства художника ОУН-УПА Ніла Хасевича підрозділом під керівництвом Бориса Стекляра, який він сам свого часу неодноразово підтверджував, жодних термінів давності не має і навіть через десятки років залишається злочином. Раніше за подібними звинуваченнями  офіцерів комуністичних спецслужб неодноразово притягали до відповідальності у низці країн Центрально-Східної Європи.

Наказ про знешкодження Хасевича було віддано одразу ж, щойно у 1951 році його гравюри опинилися в руках делегатів Генеральної Асамблеї ООН, а згодом були надруковані і поширені філадельфійським видавництвом «Пролог» у вигляді альбому «Графіка у бункерах УПА». Завважимо на той час, радянське керівництво неодноразово заявляло про повну ліквідацію українського підпілля…

Дереворит Ніла Хасевича

Аби залякати населення і остаточно переконати усіх у власному всесиллі, тіла українського художника та двох його соратників на три дні виставили на огляд у Клевані, а потому вивезли у невідомому напрямку. Як результат, місце поховання Хасевича невідомо і дотепер…

Крізь зірки до тернів

Друга Світова війна для юного Бориса Стекляра почалася 26 червня 1941 року. Саме тоді він прийшов до військомату як доброволець. Починав мотоциклетним кулеметником і вже на початку війни його двічі контузило.

У травні 1945 року продовжує службу, перевівшись до роти СМЕРШу у Берліні. Нагадаємо, що СМЕРШем тоді називався ряд незалежних одна від одної організацій контррозвідки. Їх назва була скороченням від гасла «Смерть шпигунам!»

Борис Стекляр, Фото 1940-их.

Вже невдовзі перспективного молодика запросили також і у КДБ. Після відповідного навчання попросив перевести його у Західну Україну. Тут пропрацював аж до відставки у 1976 р. Після цього близько тридцяти років очолював міжнародне агентство «Інтурист» у Рівному та області.

Впродовж кар’єри Борис Стекляр отримав 8 орденів – три за участь у Другій Світовій війні, решту – за роботу в КДБ. 17 липня 1964 р. підпав також і під указ про заохочення співробітників Управління КДБ по Рівненській області за «вміло підготовані заходи з розвінчання ідеології українських буржуазних націоналістів, проведені  у Дубравному виправно-трудовому таборі Мордовської АРСР». Завважимо, у ті часи тут існували окремі колонії для політичних в’язнів, серед яких відбували строки зокрема  В’ячеслав Чорновіл та предстоятель УГКЦ Йосип Сліпий.

Історик Центру досліджень визвольного руху, екс-заступник директора Архіву СБУ Володимир Бірчак вважає, що Стекляра як досвідченого спеціаліста у Дубравному залучали передусім для організації таємного прослуховування вʼязнів та інших оперативних заходів… Для банальної демонстрації досягнень Української РСР він був явно завеликою рибиною…

Завважимо, борець з українськими патріотами доволі комфортно почувався також і в здобутій ними незалежній Україні. Був впливовою фігурою в органах СБУ, керував громадською організацією «Розвідники», як почесний ветеран неодноразово брав участь у маршах з нагоди 9 травня…

«Я робив гідну справу, - без тіні сумніву розповідав Стекляр російським журналістам років через сорок, - ті з бандерівців, які лишилися живими – наші біда і недогляд».

Після Помаранчевої революції почав дещо обережніше спілкуватися з журналістами, однак по-справжньому захвилювався лише влітку 2016 р. На той час вступив у дію Закон про доступ до архівів репресивних органів і, вочевидь побоюючись оприлюднення цілої низки сторінок з власної особової справи, 93-річний Стекляр подає до суду, вимагаючи від СБУ не допускати до неї дослідників.

Правда, залита чорнилом

Отримавши довгоочікуваний доступ до справи Стекляра, директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович виявив, що судові потуги рівненського кадебіста були не єдиними заходами, вжитими аби приховати дуже незручну для нього правду. Окремі фрагменти документів виявилися густо залиті чорнилом. У такий примітивний спосіб пробували приховати безпосередній перелік заслуг радянського «героя».

Фото з архіву

Пошкоджені місця у підсумку легко розшифрували за допомогою сучасних технологій. Зокрема виявилося, що у рік вбивства Ніла Хасевича товариш Стекляр отримав «поощрєніє»  у розмірі місячної зарплатні. У 1954 р. - іще 500 рублів, через рік – додаткову зарплатню.

Думаю, зайве пояснювати, що усі ці премії виписували за цілком конкретні «успіхи» у ліквідації нескорених українців. Зрозуміло, що за таких умов «жодних розмов про УПА» з журналістами краще і справді не вести…

В документах йдеться також і про роль ветерана рівненського КДБ у виселенні українців до Сибіру, репресіях проти політв’язнів ГУЛАГу, компрометації борців за незалежність України через публікації у капіталістичних газетах статей завербованих кореспондентів…

Як то кажуть, є що згадати, нема про що порядним людям розповісти. Зважаючи на вік, хто-зна чи вже й доведеться… Але так чи інакше Україна неминуче дізнається правду. І про Стекляра, і про його скутих круговою порукою побратимів. Рукописи-бо таки не горять, як і документи…