Вулиця Симона Петлюри у Рівному: біографія і доля
Автор : Галина Данильчук
Щодня крокуючи вулицями рідного міста, мало задумуємося над тим, що кожна вулиця, як і кожна людина має свою біографію і свою долю, неповторні індивідуальні риси. Не раз одна і та ж вулиця у нашому місті опинялася в іншій державі. Від цього змінювалися як її назва, так і і вигляд.
Однією з найбільш цікавих історичних вулиць м.Рівне є вулиця Симона Петлюри. Мало кому із сучасних жителів міста відомо, що розпочинаючи із кінця ХІХ сторіччя ця невеличка вуличка, що виходить із центральної Соборної, перейменовувалася шість разів. Вона була Аптекарська, Гоголівська, 13-ї Дивізії за Польщі, СС-штрасе за німецької окупації, Червоноармійська – за радянських часів та Симона Петлюри за часів незалежної української держави.
Ця вулиця, незважаючи на багатонаціональний склад її мешканців, завжди була однією з вишуканих, елітних вулиць нашого міста.
Одна із найвишуканіших споруд – дім, який побудував для своєї сім’ї єврей Перла Вікдорович (нині – Будинок вчених).
З тих пір приміщення зазнало змін у зовнішньому вигляді: на фасаді зник архітектурний елемент, який разом із нижньою частиною та великим круглим вікном нагадував арфу.
Змінилось приміщення і кольором: із сірого (під шубу) стало голубим, але всередині приміщення збереглася первісна конструкція вікон, в одному із залів (там, де музей Уласа Самчука) збереглася дерев’яна різьблена стеля, милують зір розкішні східці, а родинні вензелі біля люстри у великому залі змушують кожного задуматись про їх загадку, швидкоплинність людського життя, часів і епох.
Після того, як цей будинок перестав належати єврейській родині, там розташовувалися різні установи: була колись обласна наукова бібліотека, згодом тут розташувався музей комсомольської слави.
Будинком вчених стало називатися це приміщення у 90-их роках. Нині тут розташовані літературний музей Уласа Самчука, Інститут дослідів Волині, Музей бурштину.
Будівля, яка сусідить із Будинком вчених, також колись мала єврейського господаря. Із 1944-го і до 1975 року тут розташовувалася експозиція Рівненського краєзнавчого музею. На подвір’ї стояла гармата, церковні дзвони. Тепер цей будинок часто міняє господарів. Хоча в цілому первісний стан цікавої в архітектурному плані забудови сучасні господарі зберегли.
Приміщення, що поруч, нині орендують різні бізнесові структури.
І цей будинок, і приміщення бібліотеки, що поряд, був колись у приватній власності Басі Каган, про що свідчить іменна вивіска, яку віднайшли працівники Рівненської обласної бібліотеки для дітей, що з 1944 року є господарями цього приміщення.
Навпроти, де нині працює станція юних туристів та станція юних техніків з різноманітними гуртками для дітей, за Польщі була єврейська приватна гімназія «Тарбут». За радянських часів тут розташовувалася станція юних туристів, а ще фотоклуб, спілка композиторів.
На тому місці вулиці, де нині магазин побутової техніки «Фокстрот» та банк „Аваль”, за Польщі розташовувалася російська приватна гімназія із гімназійною церквою. Її історія пов’язана із долею російської білої гвардії, яка, утікаючи від розправи більшовизму, знайшла притулок у Рівному. У гімназії працював художник та педагог Георгій Косміаді, навчаючи мистецьким тонкощам гімназистів, а літературу викладав поет і педагог Іван Куліш. У гімназійному приміщенні була церква з цікавим іконостасом, яка з приходом радянської влади стала актовим залом, а школа змінила свій статус.
Проспект Миру, який перерізав вулицю Симона Петлюри навпіл і без якого нині вже сучасне місто не мислиться, з’явився лише у 60-ті роки. Раніше ж вулиця була суцільною і виходила до Кавказької, далі виднівся пагорб Кавказький, а за ним – кладовища.
На жаль, чимало будинків, які колись додавали колишній вулиці 13 Дивізії елітного вигляду, було зруйновано під час війни. Однак, старожили пам’ятають, що на розі, де до вулиці 13 Дивізії примикала вулиця Словацького, було Рівненське повітове староство (нині кафе «Челентано»). Майже абсолютно на тому місці, де нині Народний дім (збудований у 50-ті роки) багатий єврейський підприємець Зафран у 1908 році збудував театр. Із класичною колонадою споруда театру була однією із найкрасивіших будівель Рівного тих часів. У театрі вирувало життя, сюди приїздили зі спектаклями варшавські та російські актори, часто виступали єврейські трупи. На жаль, під час бомбардування міста у 1944 році театр був зруйнований.
Ближчу до нас історію має Народний дім. Його недарма жартома називають Смольним української національної революції початку 90-х років. Саме в цьому будинку концентрувались народні сили, народний рух, товариство української мови «Просвіта», дитяча скаутська організація «Пласт» та інші організації національного спрямування. Раритетом цієї установи є решітка з тризубом та перша в Україні меморіальна дошка Симону Петлюрі (автор Олександр Данілов).
У цьому будинку розташувалася редакція відновленої на початку 90-их років історичної газети «Волинь», вихід якої у 1942-му році був пов'язаний з іменами Уласа Самчука та Олени Теліги. Поруч із народним домом – пам’ятник Симону Петлюрі (автори – рівненські скульптори Володимир Стасюк і Петро Подолець), який, як свідчать історичні джерела, у часи Директорії не раз бував у Рівному і виступав на мітингу перед громадськістю саме на цій вулиці.
На розі, де нині магазин «Творчість», за Польщі було фотоательє Гальперіна. Нині у стилі колишньої вулиці продовжує традиції свого попередника родинна фотостудія «Світлина» фотохудожника Леоніда Латті.
Дотепер з історичних часів саме у цьому куточку вулиці розташовані адвокатські контори. Адвокати, як розповідають старожили, завжди «були прописані» на цій вулиці саме тут. Поважний діловий вигляд панів у капелюхах, які, вітаючись, поважно його знімали, злегка кланяючись на знак пошани до того, з ким віталися, – відмітна риса епохи початку минулого сторіччя.
На місці нинішнього академічного театру ляльок колись мешкав вчений ботанік, чех за національністю Йозеф Панек.
Характер кожної вулиці визначають люди, які там живуть. Вулиця Симона Петлюри завжди була багатонаціональною. На жаль, небагато залишилося на сучасній вулиці старожилів, котрі пам’ятають цю вулицю з 20-их років минулого сторіччя. Один із них – Володимир Кулій. Незважаючи на роки репресій, Володимир Мануїлович із дружиною повернувся додому і, живучи у батьківському обійсті донині, так багато знає про рідне місто і свою вулицю, що історики по-дружньому величають його людиною-енциклопедією і часто запрошують до музею, щоб почерпнути від нього спогади про старожилів Рівного, події далеких 30-40-их і такі пам’ятки, як замок князів Любомирських чи театр Зафрана, які, на жаль, були зруйнувані у часи лихоліть.
Вулиця Симона Петлюри своїм особливим колоритом приваблює рівненських художників. В музейній експозиції акварелі рівненських художників Миколи Годуна, Віктора Гвоздинського. Останньому, як то кажуть, – сам Бог велів. Адже подружжя художників Віктор та Лариса Гвоздинські – також корінні жителі вулиці Симона Петлюри. Тож у центрі експозиції – особливо вражаюча картина вулиці Симона Петлюри – робота Віктора Гвоздинського, написана олійними фарбами.
Кожна вулиця – велика чи мала – така ж насичена щоденним життям і подіями, як і життя кожного з нас. Радісно, коли вулиця охайна, чиста, коли по ній крокують ошатні, усміхнені люди. Приємно, коли вона оновлюється новими спорудами. Новобудови вулиці Симона Петлюри – приміщення ощадного банку та супермаркету «Юляна».
Та перш ніж проектувати щось нове, варто добре подумати про те, як ця новобудова «впишеться» у стиль вулиці. Заселяючись у приміщення, яке є пам’яткою архітектури, треба зважати на старовину і її шанувати. Адже наше місто – це наш спільний дім.
Джерело: RvNews
Подаруй книгу воїну: в Рівному триває важлива волонтерська акція 
