Цей вищий навчальний заклад м. Рівне єдиний в Україні й поза її межами, де готують фахівців для галузі водного господарства. Він має свою цікаву історію. Днями я мала на цю тему цікаву розмову з пані Євою Філіпович, яка ось уже 13 років є завідувачкою славнозвісного музею, який нині святкує досить поважний, півсторічний ювілей.

Фото автора

Музей з часу свого заснування пережив чимало змін як у плані оформлення, так і щодо наповнення його матеріалами та експонатами відповідно до кожної історичної доби та перепрофілювання напрямків підготовки студентів, адже в нашій державі були різні історичні періоди та переломні моменти.

Фото автора

А у 2002 році музей «перебрався» з другого поверху в інше, більше і світліше приміщення – на четвертий поверх. Тоді Єва Олександрівна і запропонувала слушний проект з реконструкції й відродження матеріалів з історії вищого навчального закладу. Багато зусиль приклала завідувачка музею для його становлення, щоб надати йому вигляд, яким сьогодні можна лише пишатися.

Фото автора

«Велася пошукова робота, стелажі і вітрини постійно поповнювалися,– розповідає пані Єва. – У 2011 році я видала свою книгу-дослідження «Огієвський Анатолій Володимирович». Матеріал цього видання дуже корисний у пізнавальному плані саме для наших студентів і викладачів. Адже йдеться про діяльність доктора технічних наук, гідролога, професора, завідувача кафедри гідрології Київського гідромеліоративного інституту. Цей науковець є основоположником гідрологічної школи в Україні. Як же можна обійти цей факт? Ось тому я свідомо зайнялася дослідженням».

Єва Олександрівна показує книгу, розповідає про її написання. Уважно обдивляюсь залу музею і її начиння. Чесно кажучи, я була вражена багатством експонатів та естетикою оформлення.

Єва Филипович. Фото автора

 

Пам’ятаю, коли в 1982 році я, працюючи в цьому славетному вузі викладачем мови, приводила на екскурсію до музею студентів-іноземців (тоді він розташовувався ще на 2-му поверсі), то приміщення мало досить непривабливий вигляд, хоча й тоді містило чимало цікавих матеріалів.

Фото автора

Тепер зала за змістом виставкового матеріалу поділена на 2 частини. Запитую в пані Єви:

– Хто є автором і порадником у питанні розташування стендів, у хронології впорядкування матеріалів?

Пані Єва посміхається:

– Я. Адже я за фахом художник.

На моє запитання: «Чи багато студентів відвідують музей?» Єва Олександрівна, замислившись на хвильку, сказала:

– Знаєте, були часи, коли за день я проводила 3-4 екскурсії, а зараз –  значно менше. Хотілося б, щоб важливість відвідування царини нашої університетської історії розуміли б у першу чергу викладачі, наставники молоді. І частіше б приводили молодь до нас. Я особисто вважаю, що кожен студент повинен відвідати музей, бо те, що він тут побачить, я впевнена, не залишить його байдужим, а викличе такі почуття, які спонукають молодь ревно ставитись до історії свого вузу, пишатися ним, бути його патріотом, а в майбутньому стати добрим фахівцем.

Прощаючись, я також зробила свій внесок у благородну справу популяризації історії діяльності славетного вузу, подарувавши музею раритетні речі, які колись отримала в подарунок від студентів-іноземців. Це буддійська ікона з Непалу та вишивка філігранної роботи від студентки з Румунії.

Хай і ці речі займуть гідне місце серед інших експонатів в такому чудовому музеї – оазі знань і досягнень української науки.