Опубліковану 3 грудня статтю на нашому сайті про вояка-добровольця Святослава Стегнея, якого заслали в психіатричку, призначену для психічно хворих, які вчинили особливо жорстокі злочини, прочитали понад 26 тисяч українців. 

(Статтю читайте тут: http://rvnews.rv.ua/post/view/1512296092-voina-dobrovolcya-z-rivnogo-bez-dovedennya-vini-i-viroku-sudu-vidpravili-u-nayzhorstokishu-v-ukraini-psihiatrichku

Тамара А., матір Святослава Стегнея. Фото автора

Відгукнулися та запропонували свою допомогу його матері (як його представнику в судовому провадженні) правозахисники й юристи (серед яких однокурсники й однокласники Стегнея).

4 грудня у Рівному відбувся суд. Версія, написана рівненськими слідчими та суддями, що буцімто покалічений на війні вояк (який через хворобу не володіє як належить власною свідомістю і вчинками), начебто свідомо організував план та за злим умислом намагався вбити квартиранта в домі своєї колишньої дружини через банальні ревнощі, вже на цьому (далеко не останньому) засіданні почала тріщати по швах.

Є багато питань і виникло чимало додаткових фактів, які розвертають слідство в зовсім протилежному напрямку: не Стегней намагався когось убити, а скоріше всього намагалися «прибрати» його. Обидва фігуруючі в справі квартиранти – колишні кримінальники, з якими чомусь у спілці колишня жінка Стегнея. Все це має довести суд і віриться, що доведе.

Проте повернімося до прав людини.

- Я громадянка України. Я не засуджена. Чому ж разом із сином карають мене? Чому я не маю права знати, де знаходиться моя хвора дитина? Чому я позбавлена жодного зв’язку з сином: ні подзвонити, ні написати листа, ні бодай щось про нього дізнатися? – обурюється доведена до відчаю матір Святослава.

І справді, чому  так має каратися матір, яка віддала на війну обох своїх синів, виховавши їх патріотами? Поки Святослав перебуває невідомо в яких застінках, Дмитро воює на передовій.

Дмитро, сташий син Тамари А. Фото з родинного альбому

Мати не спить через обох. Вона пильно стежить за подіями на передовій і молиться, аби Бог уберіг її старшого сина. Та коли старший час від часу бодай коротко, але сповіщає про себе, то молодшого Cлавка, як і не було. Залишились лише його фото, які матір переглядає та плаче над ними. Адже так гарно складалася синова доля до цих подій - Майдану і цієї війни... Не тільки вона ним пишалася. І тепер його однокласники, прочитавши статтю, нагадали їй, що Славка в гімназії називали найрозумнішим...

Святослав Стегней (посередині) - спудей НУ "Острозька академія". Фото з родинного архіву

- У будь-яку тюрму, де б вона в Україні не знаходилася, можна якось добитися – зателефонувати, запитати про в’язня, послати посилку чи передати продуктову передачу, речі, яких він потребує, і домогтися побачення. Що ж це за тюрма така, ця Дніпропетровська психіатричка, коли на жоден номер, який я знайшла в Інтернеті, ніхто не відповідає? Як мені дізнатися, чи мій син там є? Як мені дізнатися, в якому він стані? На єдиному побаченні з ним я бачила, що він погано себе почуває. І не тільки емоційно пригнічений. У нього сильні головні болі. Я знаю, що йому потрібне лікування. Не таке, що пригнічує психіку, вбиває волю, робить покірним та до всього байдужим. Це не лікування, це знищення людини, особистості. Йому треба системне обстеження голови та лікування, спрямоване на розсмоктування згустків крові, йому потрібно лікувати зір, потрібна системна реабілітація і обов’язково з ним має працювати психолог. Він потребує комфортної емоційної атмосфери. Натомість його загнали у концтабір, де не виключено, він терпить знущання і страждає. Що це за заклад, в якому заборонене спілкування з рідними? Він же там загине з туги, з переживання за матір’ю, за малим сином, який росте в оточенні кримінальників!

Слова матері Святослава Стегнея я передаю дослівно. Вона ридає в трубку і, на жаль, цей крик материнського відчаю, як волання у пустелі. Навіть найзлішому ворогові вона б сьогодні не побажала того, що вчинили з її сином.

У жінки немає грошей. Навіть до Рівного вона не завжди взмозі приїхати та просить друзів поповнити її номер, оскільки їй, як представнику сина в суді скрізь потрібно дзвонити. Проте вона каже, що позичила б десь ті кошти (до речі, на картці її сина Св. Стегнея гроші були, але та картка та його новий біометричний паспорт знаходяться в його колишньої дружини, а та категорично відмовилася повернути речі сина матері, незважаючи на те, що Святослав на останньому побаченні настійно просив у матері забрати в жінки ці два важливі документи).

Матір рветься поїхати у Дніпро. Та коли б їй ще мати певність, що її син справді там. І коли б напевне знала, що доб’ється побачення. Якщо ж такої певності нема, то чи варто тратити кошти і мандрувати з Рівного до Дніпра намарне?

Пані Тамара звертається до волонтерів та правозахисників, які взмозі пробитися крізь важкі грати української психіатричної лікарні в Дніпрі та бодай якусь звістку про сина їй надати.

Пишіть нам на нашу редакційну пошту, яка вказана наприкінці всіх наших матеріалів. Ми надамо контакт з пані Тамарою А., яка мешкає у с. Курозвани Гощанського району й доступу до мережі Інтернет не має.