Відповідно до Указу Президента України №24 від 24 лютого 2017 року завершився черговий призов громадян на строкову військову службу, який проводили у жовтні-листопаді цього року. За словами військового комісара Млинівського районного військового комісаріату Олександра Артемюка, такого складного і навіть тривожного двомісячника, пов’язаного з призовом на строкову військову службу, він не пригадує. Втім, він про все розповів у розмові з нашим кореспондентом.

«Страшилки» для захисту

Найперше, серйозні проблеми і навіть стихійний опір відчувався під час оповіщення юнаків – ця місія покладена на органи місцевого самоврядування. Працівники райвійськкомату також долучалися до оповіщення, адже зачасти в органах місцевого самоврядування намагалися не ускладнювати стосунки з односельцями і свої службові обов’язки залюбки перекладали на людей у військовій формі. Річ у тім, що значна частина населення налаштована агресивно і категорично виступає проти проходження своїми дітьми і родичами строкової військової служби. Під час мобілізації настрої людей можна було б якщо не виправдати, то бодай зрозуміти.

Нині ж людям багатократно наголошують: призвані на строкову військову службу до участі в зоні проведення АТО не залучатимуться, за винятком тих, хто за власним бажанням погодиться відправитися у зону бойових дій, уклавши відповідний контракт. Однак ніхто не хоче цьому вірити, причому дехто навіть наводить «страшилки», яких апріорі не буває. Іншими словами, люди хочуть чути лише себе, водночас ігнорують виконання конституційного обов’язку згідно з Законом України «Про військовий обов’язок  і військову службу».

Від армії «косять» у… хліві

Цієї пори райвійськкомат спільно з органами прокуратури, поліцією за неявку у військовий комісаріат притягуватимуть до адміністративної відповідальності чимало так званих «бігунків», тобто тих, хто під різними приводами ухиляється від призову в армію і не з’являється у райвійськкомат. Однак штрафи за це незначні, відтак на них ніхто не зважає. Ймовірно, ситуацію можна було б виправити, якби, скажімо, адмінвідповідальність у законодавчому документі замінили на кримінальну. Хоча можна уявити, скільки б то злослів’я і так званого «хаю» викликало б у недругів таке рішення.

Яка ж реакція за неявку у райвійськкомат? Отих «бігунків» подають у розшук: нині «у бігах» 439 юнаків із населених пунктів лише Млинівського району, тобто третина усіх, хто перебуває на обліку. Хтось із них переховується вдома, дехто виїжджає на заробітки в Польщу, інші переїжджають до родичів в іншу місцевість. Є й такі, у котрих сховок – на горищі, в хліві, а то й під столом у рідній хатині. Прикро це констатувати, але, на жаль, і таке буває.

 Засада на призовника

Не секрет, що для виявлення місця знаходження призовників працівникам райвійськкомату доводиться влаштовувати засади, чергувати біля квартир і будинків, вдаватися до пошуків через соціальні мережі та до інших заходів і методів. Цікаво, що батьки самі ховають своїх синів: в одну мить «забувають» номери їхніх мобільних телефонів, адресу проживання, місце роботи та інше. Причому, ніхто з матусь і татусів у розшук своїх «чад» не подають. А ці переховування обертаються тим, що в 30 сільських радах району проблемно, даруйте за слово, виловити 16 юнаків для призову на строкову військову службу.

За словами Олександра Артем'юка, нинішню молодь можна поділити на три категорії:

Перші: одружені щасливчики з дітьми, які знають, що їх на військову службу не призвуть;

Другі: здорові й придатні до військової служби юнаки, що прийняли водне хрещення, релігійні переконання яким забороняють брати в руки зброю.

Цікаво, що з початком бойових дій на сході України кількість громадян призовного віку, котрі прийняли водне хрещення, зросла. Нині на обліку у райвійськкоматі таких 70 осіб віком від 20 до 27 років. Жодним чином не збираємося ущемити релігійні переконання і духовний статус людей, а лише констатуємо факти.

І треті: інваліди - усі, хто не має права на відстрочку.

Батьки дозрівають до шлюбу

Узагалі в райвійськкоматі наводять чимало прикладів, за якими можна новели і навіть романи писати. Скажімо, жили молоді люди у цивільному шлюбі, мали двох діток. Однак як тільки главу сім’ї покликали до райвійськкомату, то зі спринтерською швидкістю – за дві доби - пара зареєструвала шлюб.

Іншими словами, як тільки чоловік у статусі цивільного мужа  стає придатним до військової служби і втрачає право на відстрочку, то відразу виникає бажання юридично узаконити подружні стосунки і таким чином «відкосити» від армії. Отож райвійськкомат певною мірою допомагає деяким отцям дозріти до законного шлюбу.

Отож і виходить: живуть люди на одній території, дихають одним повітрям, п’ють одну і ту ж воду, а контрасти у ставленні до військового обов’язку зашкалюють. Якщо до 439 призовників, що перебувають у розшуку, додати 500 юнаків, які мають право на відстрочку, то виникає запитання: хто ж буде виконувати конституційний обов’язок?

Районний військовий комісар Олександр Артем’юк з болем констатує: рівень патріотизму населення вкрай низький. Люди адресують різного роду звинувачення посадовцям різних рівнів, «призначають» крайніми у своїх проблемах будь-кого, лишень не себе. Зрозуміло, що на настрої населення, позицію людей у ставленні до армії, військового обов’язку і військової служби наклала відбиток війна. Здавалося, спільна біда мала б згуртувати народ, підняти бойовий дух, натомість зачасти  спостерігаємо зовсім не те, на що сподіваємося. Мова йде про серйозні і навіть визначальні державні питання, замовчувати які просто грішно чи злочинно…