З листопада 2014 року Генпрокуратура України розслідує справу екс-міністрів оборони, які могли бути причетні до приведення української армії в неналежний небоєздатний стан та зниження обороноздатності держави.

Серед цих міністрів, як повідомляла ГПУ, іАнатолій Гриценко. Інформація, озвучена військовим прокурором Анатолієм Матіосом, вражає: при Гриценку було відчужено військового майна майже на 2 мільярди гривень при курсі 3-5 гривень за долар.

Не дивно, що військовим експертам міністр Гриценко запам’ятався саме тотальним відчуженням майна та шаленим піаром власної персони.

Про заступників

У 2005 році тодішній міністр оборони Анатолій Гриценко поставив свій автограф на довіреності, якою передав право підписувати від імені Міноборони України договори про пайову участь у будівництві та реконструкції військового майна директору філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд» В’ячеславу Мельнику.

Цей документ ледь не став роковим для української армії. Саме цей документ за часів очільництва Гриценком Міноборони (2005-2007 роки) дозволив за безцінь продати щонайменше 27 військових містечок та Дніпровський військовий шпиталь.

Військове містечко в селі Віта-Поштове, що під Києвом, з легкої руки Мельника, який діяв за довіреністю Гриценка, фактично продали за безцінь. Всього – близько 40 гектарів землі. Через суди повернути все у власність держави так і не змогли, бо 10 гектарів встигли розпаювати. Зараз там красуються вілли, наприклад, пані Юлії Віценко, яка має спільний бізнес з одіозним суддею Едуардом Шевченком, який свого часу подарував Януковичу Межигір’я, та дочки одного із суддей Києво-Святошинського районного суду Київської області пані Олександри Бурбели. Тут концентрація близького оточення суддей усіх мастей просто зашкалює… Можливо, тому Анатолій Гриценко впевнено заявляє на всіх телеефірах: «Жодної справи на мене не відкриють!»?

Дніпровський військовий шпиталь теж став «жертвою» довіреності, власноруч підписаної паном Гриценком. Кілька будівель та 4 гектари землі у центрі Дніпра В’ячеслав Мельник у 2007 році вирішив передати як внесок для модернізації приватному підприємству. Потім будівлю мали повернути. Загальна сума контракту була в рази нижче ринкової. Її внесли — і будівля шпиталю стала приватною.

Військова прокуратура декілька разів подавала позови на останнього власника, та в них — відмовляли. Натомість приватна фірма під заставу будівель взяла кредит у російського «ВТБ-банку».

Історія з кредитом «випливла» наприкінці 2014 року після того, як волонтери та активісти Дніпропетровщини власним коштом та власними силами облагородили територію шпиталю, зробили ремонт у будівлях та, за підтримки міжнародних партнерів, замінили левову частку медустаткування. І тут раптом виявилося, що народний шпиталь, як його стали називати в Дніпрі, належить банку країни-агресора.

Міноборони, яке виступало в суді як третя сторона, від коментарів відмовлялося і намагалося перемістити центр тяжіння і обурення людей у бік країни-агресора. Однак українці – народ розумний, тож окрім судів, пікетувати поїхали і МО. Вимагали покарати тих, хто допустив провернути таку махінацію. Два роки судів та години акцій протесту і громадського тиску все ж дозволили повернути шпиталь у власність держави (жовтень 2016 р.).

Частина нерухомих об’єктів військового містечка в Луцьку (вул. Винниченка, 8) теж була продана приватній фірмі «Західна продуктова компанія» за 4,2 млн грн. Через декілька місяців комерсанти перепродали майно «Райффайзен Банку Аваль» в три рази дорожче – за 13 млн грн.

Цінний об’єкт втратило Міністерство оборони в Одесі – 9-й Спортивний клуб армії Управління спорту Міноборони (провулок Сільськогосподарський, 2, військове містечко № 216), який вже традиційно в кілька разів дешевше реальної вартості купила приватна фірма «Грін Коін».

У місті Партеніт (Крим) віддали під забудову військове містечко №4. Територія на тоді ще українському Чорноморському узбережжі дісталася ТОВ «Херсонський фінансовий альянс». Землі біля моря отримала ще одна невідома фірма – «Технічне агентство «Наутілус», яка уклала договір про спільне будівництво об’єктів житлово-цивільного призначення в Севастополі в Балаклавській бухті.

Одразу два військові містечка – №4 і №109 – дісталися приватним структурам в Житомирі. Аудиторська фірма «Енерго-аудит Плюс» уклала з військовими пайовий договір на будівництво житлового будинку. За це вона отримала все майно на території містечок.

У Київській області під забудову за сприяння Мельника, у приватні руки віддали військове містечко в смт Биківня.

Загалом, за матеріалами кримінальних справ, в яких фігурував пан Мельник, збиток, завданий державі його діяльністю по довіреності від Гриценка – 102 мільйони гривень.

У жовтні 2010 року Шевченківський райсуд виніс вердикт і засудив Мельника до 8 років колонії. Вирок підтвердив і Апеляційний суд. Однак уже у 2013 році суддя Бориспільського міськрайонного суду Сергій Вознюк відпустив Мельника на волю за станом здоров’я: у нього виявили онкозахворювання. Суддя ознайомився зі справою і впевнено заявив: не один Мельник мав опинитися за ґратами. Самотужки такі оборудки він не провів би, тим більше – в такій кількості. За ним стояли люди куди впливовіші, з Мельника ж зробили цапа-відбувайла… Не треба ж бути великим аналітиком, щоб зрозуміти, хто стояв за Мельником.

Із заступниками міністру Гриценку не щастило. Не виправився та продовжив «творити» шахрайства і В’ячеслав Кредісов, який в теплий кабінет заступника міністра оборони України потрапив просто із СІЗО під час провадження кримінальної справи № 50-3662 за ст.190, ч.4 КК України (шахрайство, вчинене повторно, або групою осіб за попередньою змовою, або яке завдало значної шкоди потерпілому) та ст.369, ч.1 КК України (давання хабара), порушеної 28 серпня 2004 року. Виникає питання: Анатолій Степанович Гриценко про це не знав? Злі язики подейкують, що знав, але 1,5 мільйона доларів виявилися сильнішими за ці знання…

Свою принциповість Гриценко показав трохи пізніше, після так званого кримського скандалу з Кредісовим, на який міністр просто не міг не відреагувати. Так вийшло, що 800 метрів морського узбережжя та 19 гектарів землі в центрі Ялти від Міноборони перейшли у власність комерційних структур, співвласником яких і був власне Кредісов. Гриценко звільнив свого горе-заступника з формулюванням «за хабарництво». Натомість Кредісов образився. Мовляв, я ж думав, що так можна, адже сам Вам, пане Гриценко, неодноразово гроші давав. В одному з інтерв’ю екс-заступник заявив: «Щомісяця платив Гриценку 25 тисяч доларів на «імідж політика».

Як МО за керівництва Гриценка землі в Конча-Заспі позбулося

24 гектари землі на 27-му кілометрі Столичного шосе. Тут розміщувалося військове містечко №247. До Окружного адміністративного суду Києва в 2011 році подано позовну заяву з проханням скасувати наказ міністра оборони Анатолія Гриценка від 30 червня 2005 року. До речі, всі накази і дозволи в процесі відчуження військового містечка №247 в Конча-Заспі підписував міністр з прізвищем Гриценко.

Це військове містечко №247 було продано маловідомій київській фірмі «Оста плюс», фактично – Сергію і Олександру Бурякам – відомим політикам і бізнесменам. Операцію здійснило Міноборони (на той момент його очолював Анатолій Гриценко). Раніше там базувався батальйон радіоелектронної боротьби Збройних Сил. Підрозділ перевели в м. Васильків, а військове містечко виставили на продаж. У результаті його придбала «Оста плюс».

За даними військової прокуратури Центрального регіону України, це – більш ніж 2 гектари землі, яку продали за 10 млн 11 тис 800 грн. Чому саме фірмі «Оста плюс»? Юристи стверджують, що рішення про відчуження військового майна приймає Кабмін на підставі подання міністра оборони. І робиться це через уповноважені урядом організації та підприємства. Однак у той період уряд це питання не розглядав і своєї згоди на продаж колишньої військової бази в Кончі-Заспі не давав. Армійські будівлі пішли з молотка з відома керівництва Міноборони.

У Євпаторії знаходилася будівельна організація МО – «28-е Управління начальника робіт», яким командував Ігор Олейскер. У червні 2005 року Анатолій Гриценко додатково наділив це підприємство основними фондами у вигляді нерухомості військового містечка №247, всього – 11 об’єктів. Все це добро перебувало у віданні батальйону радіоелектронної боротьби. А потім раптом було передано разом із землею на баланс євпаторійського будуправління №28, яке очолював Ігор Олейскер.

Тобто, в Міністерстві оборони працювала незаконна схема передачі військового майна з військових частин підпорядкованим підприємствам, які в подальшому його реалізовували. Це дозволяло уникати узгодження з Кабінетом Міністрів, як передбачено законодавством. При цьому сам Гриценко запевняв, що окремі посередники «продавали старі будівлі», а насправді – землю, вартість якої оцінювали дуже символічно. До речі, справу про продаж військової бази в Кончі-Заспі пан Гриценко переглянути не побажав…

Земля в Кончі-Заспі продалася просто і блискавично швидко. 16 травня 2006-го в Євпаторії Олейскер оголосив про проведення тендеру на продаж військового містечка в Кончі-Заспі. А вже за два дні потому відбулося засідання робочої групи, яка розглянула пропозиції потенційних покупців. У тендері брали участь чотири фірми, серед яких – «Оста плюс». Конкурс провели настільки швидко, що деякі претенденти на цей захід навіть не встигли доїхати, як-то фірма «Алсу». Євпаторійський журналіст Володимир Лутьєв стверджує, що одним із співзасновників фірми-претендента «ІССО» є дружина Ігоря Олейскера. От так і присудили перемогу в конкурсі ТОВ «Оста плюс».

Партнерські відносини «Оста плюс» з оборонним міністерством беруть свій початок із 2004 року, коли молоде підприємство підписало з ним договір про пайову участь у будівництві житла для військовослужбовців. І це з 21 тис грн статутного капіталу. До речі, за експертну оцінку вартості армійських об’єктів військового містечка платила чомусь «Оста плюс», а не МО, бо, за офіційною версією, у них «не було на це грошей».

2 червня 2006 після підписання договору купівлі-продажу був складений акт прийому-передачі нерухомого майна військового містечка №247. Від фірми «Оста плюс» документ підписали Віктор Малюк, Володимир Волощук та головбух Лариса Муравйова. Майно прийняв на баланс директор Олександр Сорочинський. Невже всього не бачив (або не хотів бачити) Анатолій Гриценко? Списали цю схему, до речі, знову ж таки на вище згаданого В’ячеслава Мельника.

Як міністр оборони Гриценко роззброював Україну

У 2005-2007 роках Україна пережила пік продажу зброї. Масштабам позаздрити може навіть режим Януковича. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем світу і Міжнародного інституту стратегічних досліджень, пік продажу зброї та озброєнь з України припадає на 2006 рік. Тоді МО продало:

– 34 ракети і ракетні пускові установки;

– 38 танків;

– 83 бойові броньовані машини.

А вже у 2007 році, з благословення міністра Гриценка, Україна продала Росії озброєнь на 100 мільйонів доларів.

Говорячи про зброю і Гриценка, гріх не згадати як ставленик колишнього очільника МО, директор ДП КРЗ «Радіан» продав стратегічне військове озброєння, БМ ПТРК 9П133 «Малютка-П» та БМ ПТРК 9П137 «Флейта», на металобрухт!

«Радіан» – закрите держпідприємство, спеціалізація – ремонт та техобслуговування машин та устаткування спеціального призначення. Тобто діяльність його – закрита книга для простого смертного. І ось раптом закрите підприємство опинилося в центрі скандалу.

Рік 2006, березень. На той час заступник міністра оборони В’ячеслав Кредіс заявив: «Радіан», що розташований на лівому березі Дніпра в столиці, це – приблизно 9 гектарів землі, виробничі корпуси – справжнісіньке військове підприємство. Але за фінансовими показниками – близький до банкруту.

«Видається наказ міністра оборони про призначення нового керівника, готуються рішення, спрямовані на оздоровлення підприємства. І раптом з’являється група людей на чолі з якимось паном Бібіком, які заявляють: «Це не ваш завод, він буде наш, і чому це ви, не узгодивши з нами, призначаєте керівника? Ми вам самі скажемо, хто буде директором, тому що в нас є свої плани на цю територію та на ці споруди», – жалівся Кредіс. Але тоді Гриценко підприємство відстояв і посадив у крісло директора свою людину.

Рік 2009. У пресі з’являється нова скандальна стаття, пов’язана із виявленням КРУ на «Радіані» порушень на загальну суму більше 4 млн гривень. Перевірка КРУ проводилась за період з 1 січня 2007 по 1 березня 2009 року, тобто Анатолій Гриценко ще обіймав посаду міністра, тож мінімум рік «не помічав» оборудок на «Радіані», за контроль над яким так боровся. По факту виявленої нестачі КРУ передало матеріали ревізії до військової прокуратури Дарницького гарнізону, а до адміністративної відповідальності було притягнуто «посадову особу об’єкту контролю». У реєстрі збереглось відповідне рішення.

Таємничою особою виявився пан Сергій Чернуха з «Радіану», за сумісництвом – власник та керівник ТОВ «Партнер-Україна», одним із видів діяльності якого є, між іншим, і посередництво у продажу металів.

До речі, Чернуха отримав посаду на «Радіані», коли міністром оборони ще був Анатолій Гриценко. І за продаж важкого озброєння на металобрухт, а по суті – розкрадання військового майна у особливо великих обсягах, відбувся штрафом!

Далі справу зам’яли, і для Гриценка, що на той момент вже не обіймав посаду міністра, скандал минувся без наслідків.

Післямова

Через п’ять років після того, як Гриценко залишив посаду міністра, в Україні почалася війна. Проросійські терористичні угрупування використовували проти наших добровольців важке озброєння, яке нібито знаходили у закинутих копанках Донбасу. Це лише припущення журналіста Андрія Дзиндзі, що «металобрухт» Гриценка потрапив саме на Донбас, а не у Сомалі чи Палестину. Проте, у будь-якому разі ці установки не потрапили до української армії, де б могли зіграти дуже важливу роль.

Журналістів і активістів, які хоч трохи ознайомленні з бурхливою діяльністю пана Гриценка на посаді міністра оборони України та можуть проаналізувати отриману інформацію, мучить лише одне питання: чому до сьогодні Гриценко не поніс відповідальності щонайменше за злочинну бездіяльність та співучасть у розкраданні державного майна?

Колись Гриценко, за порадою політтехнологів, назвав себе «першим непрохідним». Давайте щиро вірити в те, що ці слова – пророчі!

Боже, бережи Україну!

Олег Виговський