Святкування Різдва Христового тісно переплелось із язичницькими обрядами. У ці дні українці виконували магічні дії з надією на великий урожай, приплід худоби, а також мир, спокій та здоров'я всіх членів родини.

До зустрічі із новонародженим Спасителем всі члени родини мали підготуватися. У день Святвечору тримали строгий піст. Дозволялось трохи поїсти в обід тільки дітям. Тому не дивно, що дорослі та дітвора із нетерпінням очікували, коли ж зійде перша зірка та можна буде розпочати трапезу.

Святвечір

Основну святкову страву – кутю ставили варитись ще удосвіта, щоб із першим промінням сонця вийняти із печі. Не можна було готувати страви у старих макітрах, глечиках. Купували до свята й нові миски, ложки. Господині не слід у цей день щось позичати, бо «весь рік жебратиме», також варто повернути своє, «щоб на рік не бракувало». Ніж старались не використовувати у передсвятковий день, адже можна щастя відрізати. Тому всі роботи, які передбачали використання ножа, робили напередодні.

Попри те, що кожна господиня мала чимало клопотів із приготуванням вечері, вона старалась підтримувати лад та чистоту в хаті. Боронь, Боже, з кимось сваритись у цей день. Навпаки потрібно помиритись із ворогами, щоб у новому році було мирно і в домі, й поза домом. Проте господиня не може знати всіх своїх ворогів, тому заворожує їх разом. Вона затикала всі дірки в лавках та ослінах, примовляючи: «Не дірки затикаю, а роти моїм ворогам, щоб їх напасті не зловили мене через увесь рік».

У той час, як господиня поралась в хаті, господар обходив господарство. Вважали, що в цей день ні в якому разі не можна кричати чи бити худобу. Навіть якщо голосно говорити із курми, то не будуть нестись. Вірили, що на Святвечір худоба буде розмовляти з Богом. Якщо господар лихий до тварин, худоба голодна і заплакана, то на наступний рік нехай не сподівається приплоду. Перед Святвечором господар під дверима закликав стихії та диких звірів на вечерю, щоб на наступний рік не робили шкоди. А ще заносив у дім дідуха - святкового снопа, виготовленого з пшеничного та житнього колосся, з додаванням льону, вівса та польових квітів.

Дідух і кутя - основа святвечірнього столу

Ставили його на найпочеснішому місці в хаті – на покуті під образами.  Присутність дідуха означає про пам’ять предків,  яких протягом усіх різдвяних свят запрошують до себе  на кутю та узвар, так як вважається, що  вони допомагають у господарстві, бережуть від хвороб, стежать, щоб був мир і лад у домі. На Святвечір на столі повинно бути рівно 12 пісних страв. Кутя найголовніша. Вона  як символ вічного життя і достатку, її солодкість – символізує райське блаженство. Після куті другою стравою вважають узвар.

На столі під час Святвечора неодмінно повинна горіти воскова свічка, яка знаменувала собою життєдайну силу – сонце. Гасити свічку на Святвечір не можна, бо вона вважалась символом життя, тому мала догоріти до кінця. Хоча подекуди гасили після вечері. Якщо під час вечері свічка горить ясно, то буде гарний рік, якщо блимає і кіптявить - не чекай гараздів.

Вечеря на Святвечір

На святу вечерю всім членам родини належить бути вдома. Адже Свята вечеря – це спільна вечеря всього роду, символ домашнього вогнища. Покійні родичі за народним повір'ям також збираються на цю вечерю.

Не можна було проганяти бездомних, бідних, одиноких, адже сам Бог міг прийти на вечерю в образі бідняка. Присутність такого гостя навпаки вважалась доброю прикметою і господарі намагались йому угодити.

Одним із елементів різдвяної обрядовості є також колядування, коріння якого сягає глибини віків. Сповнені величального пафосу з побажаннями  господарю, господині, їхнім дітям, вони дають надію, що життя покращиться, клопотів поменшає й душа звеселиться.

Після вечері посуд не мили, а залишали для душ померлих, які ще раз вночі прийдуть поїсти. Під час вечері часто їли зі спільних мисок, пили з однієї чарки, бо вважали, що доки так робитимуть, доти буде мир та злагода в родині. Окремі тарілки та ложки ставили тільки для покійних родичів та тих із родини, кого не було вдома на Святвечір.

Після вечері, не лягали спати, бо вважалось, що проспиш Царство небесне, а збиралися до церкви на всеношну.