Матір Святослава Стегнея - вояка-добровольця батальйону Кульчицького з Рівного Тамара Ахмедова - жителька з с. Курозвани Гощанського району - вчора таки домоглася короткої телефонної розмови з сином, який з 1 грудня 2017 року без документів та без доведення його вини вивезений та поміщений  в Українську психіатричну лікарню з суворим режимом у м. Дніпро.

Ця коротка розмова з сином, якої жінка домоглася, добившись до Міністерства внутрішніх справ, повергла жінку в такий шок, у якому тільки може опинитися матір, коли всім єством відчуває, що втрачає свою дитину. Замість знайомого бадьорого (або бодай вдавано бадьорого) голосу сина, вона почула у трубці протяжне белькотання (син неприродньо тягне слова):

-Ма-а, ме-не тут не б’ють… – і це все. Далі трубку вихопив  охоронець і владним голосом сказав:

– Все. Услышала? Все нормально с ним. Живой. – І на цьому зв’язок обірвався. Приголомшена матір стояла з трубкою (дозволено телефонні розмови лише зі стаціонарного телефонного номера) в руці й розуміла одне: те, що син писав в одному з перших листів: «Я не знаю, чи ще коли тебе побачу» – істинна правда.

- Там його не лікують. Там знищують. Колють йому галоперідол (препарат належить до антипсихотичних засобів і при частому застосуванні або передозуванні може викликати дуже небезпечні для життя симптоми (https://compendium.com.ua/info/171416/galoperidol-rastvor-dlja-in_ektsij), – одне твердить матір, наголошуючи, що цей препарат у цій же лікарні колись кололи Лупиносу й сотням інших неугодних режимові, чим зводили дисидентів у могилу. Цей препарат давно заборонений і застосовується в каральній психіатрії тільки в країнах колишнього Союзу, де цілком збереглися кадебешні каральні методи.

- Я знаю свого Славка. Він спокійний, врівноважений. Він кілька місяців після лікування в Києві був удома. Ходив на заняття в Центр зайнятості й ніхто за ним нічого ненормального не помічав. Так, після пережитого на війні (а пережив дуже важкі бої, втрати друзів і сам дивом уцілів) помітні деякі відхилення від того, що ми звемо нормою, але він спокійний і у його висловлюваннях завжди була логіка. Тепер я почула белькотання людини, яка на грані. Ці його два продиктовані охоронцем слова – це відчай хворої людини. Чому, думаєте, він більше не шле листів? Чому мені не дають з ним поговорити? Мого сина знищують, хтось свідомо перетворює вчорашнього добровольця на овоч.

Матір невтримно плакала в трубку телефону, просила оприлюднити її слова та повідомити ЗМІ, громадські організації, щоб вони прийшли на суд. Принагідно повідомила ще, що з Рівненського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги їй надійшов лист з офіційною відмовою на її прохання про відвід адвоката А.Войцещука через бездіяльність і з вини якого, на думку пані Тамари, її син опинився в Дніпровській клініці, де тепер його донищують і чи тепер він повернеться до рівня гідної людської особистості, якою був, на разі невідомо.

 23 січня має відбутися суд, куди окрім адвоката Войцещука мають долучитися ще два нові незалежні адвокати, які тепер знайомляться зі справою.

Тамара Ахмедова. Фото Л. Марчук

Варто нагадати, що Тамара Ахмедова – відома у Рівному ще на початку 90-х років громадська діячка. Вона, дочка репресованої сталінським режимом родини, наприкінці 80-х та на початку 90-х років активно виступала на мітингах, організовуваних Народним Рухом України. Та й власне, саме з її голодівки під обкомом у Рівному й розпочалися активні громадські дії боротьби за незалежність України.  На початку 2000-х Тамара Ахмедова була головою однієї з рівненських правозахисних організацій й виступала як правозахисник у судах, а сьогодні сама дуже потребує і правового захисту і широкої громадської підтримки.

Варто нагадати, що її син Святослав Стегней був відісланий до Дніпра ще до суду (суд був 4-го грудня, а Святослав вже 1-го був у Дніпровській психіатричці, куди його прийняли за чиїмось скеруванням без документів). Суд у Рівному ще по суті нічого не довів, розгляду справи по суті ще не було. Не були ще заслухані свідки, не працювали незалежні адвокати. Пані Тамара переконана, що до вибуху гранати в кімнаті колишнього кримінальника її син не причетний. Короткий лист з Дніпра «Мене тут не б’ють», як і слова, сказані по телефону, свідчать про те, що якраз навпаки: стусани він отримує і у Дніпрі. Матір переконана, що у Рівному в камері-одиначці його таки точно били, щоб вибити ті свідчення, які були потрібні для звинувачення й учорашній герой підписав собі вирок за буцімто виношуваний планований «замах на вбивство». І саме через те їй за три місяці його перебування в СІЗО дали зустрітися лише один раз, напередодні його вивезення в Дніпро.

Пані Тамара просить від її імені звернутися до громадськості. Тож звертаюся.

Рівняни! Українці! Доброволець Святослав Стегней три роки відстоював наш спокій на передовій. Він, перспективний молодий чоловік з гарними показниками в навчанні, залишив на Сході своє здоров’я, поклав на кін України, її територіальної цілісності своє особисте молоде, геть ще не вижите життя. Тому ми всі його боржники. Він потребує небагато: нашої небайдужої участі в його долі, у судовому процесі, щоб довести, що він не кримінальник. Він потребує правозахисту, нормального людського ставлення й необхідного йому в його стані термінового лікування (не кари, а саме лікування, бо психічна хвороба спричинена контузією). Кожен його день перебування в каральній психіатричці може стати його останнім днем. Він галоперідолу вмирають, як від серцевої недостатності. Чому люди, які ніколи не були на передовій, не знають, що таке війна, мають знищувати наших скалічених війною дітей в одиночних камерах та психіатричках? Чи заслужив 31-річний Стегней поводження з ним як зі злочинцем?

Приходьте на суд 23 січня. Бо сьогодні він, а завтра на його місці можуть опинитися ваші сини чи сини близьких вам людей. 

Більше про вчорашнього добровольця Стегнея читайте в блогах автора.