Знайомтесь – Ольга Щербата: дівчина, що вміє читати й говорити навиворіт
Опубліковано : Олена Медведєва
Від редактора: Це інтерв’ю є бесідою двох незвичайних рівнянок. Наша дописувачка Олена Медведєва відома у всій Україні своїми незвичними вишиваними книгами та краєзнавчою абеткою. Незвичайну письменницю й майстриню приваблюють люди, відмітні якимсь незвичним Божим даром. Так господня закономірність передбачила зустріч Олени Медведєвої із Ольгою Щербатою, юною рівнянкою, ще школярокою, але ж дуже цілеспрямованою щодо свого майбутнього.
Інтерв’ю складається з двох частин – це результат двох зустрічей пані Олени з юним даруванням - ученицею 11 класу Рівненського НВК №2 Ольгою Щербатою.
Зустріч перша
20 грудня 2016 року. Святий Миколай зробив так, аби наступного дня оголосили карантин і цього першого випрошеного вихідного ми й зустрілися з Ольгою Щербатою, дівчиною з унікальною здатністю читати справа наліво та відтворювати усе почуте теж справа наліво, при чому з блискавичною швидкістю.
-Олю, я чула Ви володієте феноменальним даром – читати навпаки.
-Для мене це не є чимось незвичним. Скільки себе пам’ятаю, стільки цим і займаюся.
-Тобто Ви почали читати так нестандартно, тільки-но взявши до рук букваря?
-Спершу я стала так навпаки сприймати на слух, а вже потім і це читання пішло.
-То для Вас не має значення з якого боку починати читати – зліва направо чи справа наліво?
-Так. Немає.
-Дивина! (Тут я чомусь згадала про відомих амбідекстрів Леонардо да Вінчі, Святослава Вакарчука і Джимі Хендрикса. Останній міг грати на гітарі і як правша (затискаючи струни на грифі лівою рукою), і як шульга. При цьому лівою рукою він міг грати, просто перевернувши наліво "правобічну" гітару і натягнувши струни у зворотньому порядку). Гаразд, ми вже з’ясували, що цей феномен народився разом з Вами. А протягом шкільних років він якось розвивався? Адже Ви вже учениця 10 класу Рівненського НВК №2.
-Особливо не розвивався, але нікуди й не зникав.
-Теж непогано. Як його розвинеш?
-Ще не знаю.
-Можна, скажімо, вправлятися у швидкості. Або… що значно краще, прийде час і Ви самі знайдете шляхи для його застосування.
-Можливо (усміхається).
-Ольго, скажіть, чи зустрічали Ви якусь літературу, написану методом навпаки?
-Ні, не зустрічала.
-А якби зустріли у книгарнях, то чи придбали б?
-Так, звичайно. Я дуже люблю читати.
-А чи не хотілося б розшукати людей схожих на Вас, створити клуб однодумців?
-Хотілося б. Тільки, наскільки мені відомо, таких людей в Україні одиниці.
-А книгу написати методом навпаки не плануєте?
-Поки що ні.
-А як пояснюють Ваш феномен медики? Це особливість Вашого мозку?
-Швидше за все – так, адже нічого спеціального для появи «навпаки» не робила. Все сталося само собою.
-А як у школі ставляться до Ваших особливих здібностей?
-О, в школі однокласники дуже тішаться, як я балакаю навпаки. Вони навіть просять: «Олю, скажи щось навпаки!»
-А що легше – навпаки читати чи балакати?
-Думаю – говорити. На слух я навіть швидше сприймаю.
-Хочу зрозуміти, як це. От Ви чуєте моє речення. Воно у Вашій пам’яті звуками відтворюється чи літерами?
-Звуками.
-А як Ваші батьки сприйняли такий дар своєї дитини?
-Вони вважають мене особливою.
-А коли у Вас це проявилося? Коли Ви зрозуміли, що можете говорити в обидва боки?
-Я пам’ятаю, що була ще маленькою, коли підійшла до мами і сказала, що можу говорити навпаки. Але це, напевно, сталося тоді, коли я почала читати навпаки вивіски на магазинах, рекламу.
-І як же відреагувала мама?
-Була здивована. Стала перевіряти, чи це правда. Казала мені слова, а я їх відтворювала навпаки.
-Скільки часу Вам потрібно на «переставляння» одного слова?
-Ніскільки. Я роблю це одразу.
-Я прихопила з собою книгу Володимира Лиса «Соло для Соломії». Шкода, звісно, що не для Ольги. Та все ж. Розгортаю її на 161 сторінці. Це 5 розділ першої частини. Прочитайте, будь ласка, речення з абзацу.
-… іречев ешдивш а, удібо от иц огот з ясалатрев яімолоС
-Зрозуміло. Вірніше, нічого не зрозуміло. Дякую… Звучить, як німецька. А ось сторінка 346, 2 розділ третьої частини. Перше речення.
-юонруд ьдуб еН .аладаг й яімолоС кя, кат алидар акріВ
-А зараз звучить, як японська. Ви не подумайте, що це я Вас перевіряю. Мені просто цікаво. Зрозумійте правильно, не щодня зіштовхуєшся з подібною аномалією.
Ольга засміялася, а потім переказала моє речення навпаки.
-Рекомендуєте мені почитати книгу Володимира Лиса?
-А, зазвичай, Ви що читаєте?
-Майже все. Але надаю перевагу книгам-жахам. Полюбляю Стівенга Кінга, також прочитала усі книги Джона Гріна.
-Тоді рекомендую... У Вас гарний слух. Ви співаєте?
-Так, у душі.
Тут засміялася і я.
-У душі практично всі співають… Окрім навчання, що ще Вас цікавить?
-П’ять років поспіль я займалася великим тенісом. Зараз я відвідую театральний гурток при Палаці дітей та молоді. Вчора ставили виставу до дня Святого Миколая. Грала там янгола.
–А у виставі Ви зрозумілими словами спілкувалися з глядачами?
-Так, звичайно. Раніше відвідувала спортзал. Зі спортом трішки пов’язую життя, бо мені подобається рух.
-Після одинадцятого класу куди вступатимете?
-До медичного вишу. Напевно, до львівського. У мене батьки лікарі. Але медицину вибираю не тому. Вона мені подобається.
-До вподоби Вам хімія, біологія?
-Так, з хімії я пишу наукову роботу у Малій академії наук. Саме сьогодні її здала.
-То Ви може ще й відмінниця?
-Так, з третього класу.
-Вітаю! Як приємно! Плануєте отримати золоту медаль?
-Авжеж.
-У Вашій сім’ї всі відмінники?
-Ні, ними були мої мама і тато.
-А чи брали Ви участь у якихось відомих конкурсах?
-Так, я була на «Диво-дитині» в Києві, отримала чимало нагород в категорії «Дивовижна дитина», мене показували по телевізору.-
Те, що у Вас геніальна пам'ять, я вже зрозуміла. Мені цікаво, як далі Ви будете застосовувати свій дар?
-Мені б хотілося створити сайт, на якому можна було б спілкуватися з тими, які схожі на тебе й спільно щось творити. Мрію також досконало вивчити англійську та німецьку мови, щоб згодом продовжити навчання у Німеччині.
-Як плануєте проводити різдвяні канікули?
-Удома з сім’єю. Мені дуже приємно проводити свята з сім’єю.
-Це добре, коли ти почуваєш себе щасливим у колі сім’ї. Можете розповісти про три найважливіші мрії?
-Саме три?
-Це як горішки для Попелюшки.
-Успішно скласти ЗНО, бути щасливою і, можливо, переїхати до Німеччини на навчання і роботу.
-Нехай Вам це вдасться! Нехай усе намріяне збудеться! І, як писала Ліна Костенко: «Хай буде все небачене побачено. Хай буде все пробачене пробачено. Хай буде вік прожито як належить…»
-Дякую!
-Вам п'ятнадцять років. А як це – бути п’ятнадцятирічною? Що Ви відчуваєте?
-Відчуваю себе бабусею, якій виповнилося 93 роки – так втомилася від навчання.
-Дякую за відвертість! А як Ви ставитеся до сонця?
-До сонця? Ви дивитеся на мою бліду шкіру?Ні… (сміюся). Просто для мене дитина – це суцільне сонце, яке надихає, приносить багато позитиву, світла, тепла.
Сонце дає життя. Але для мене воно звичайна річ. Мені більше подобаються хмари.
Тоді Ваш улюблений мультик може бути «По дороге с облаками». Бачили його?
-Ні.
-Рекомендую подивитися.
-Дякую, обов’язково перегляну.
-Олечко, Ви, напевно, носите сонце в собі...
-?
-Стільки у Вас позитиву. кат емаС.
-!ібос в ецнос ьтіжереБ
Зустріч друга
26 січня 2018 року. Минув рік відколи я познайомилася з Ольгою Щербатою – непересічною юною рівнянкою, яка володіє унікальною здібністю читати навпаки. І ось протягом цього року мені не давало спокою одне-єдине запитання, яке, власне, я і збиралася їй поставити сьогодні. Проте смачне лате і тепло затишної кав’ярні у січні затримали нас на цілу розмову.
В одинадцятикласниці Ольги, ерудованої дівчини та майбутньої золотої медалістки, плани стосовно вступу до медичного вишу не змінилися. Вона мріє бути лікарем. А мені того ж дня мріялося почути, як звучить навпаки англійська.
Несподіванкою стало і те, що раніше моя респондентка ніколи не читала англійські тексти навпаки, просто не було в цьому потреби. Отже, сьогодні це відбувалося вперше. І Ольга почала читати книгу Jane Goodall «With Love», яку я прихопила з собою. Англійська навиворіт звучала як правильна французька. Дівчина читала впевнено, швидко, з насолодою.
– Що Ви відчуваєте, коли читаєте справа наліво?
– Мене наповнюють нормальні природні емоції, як і при прочитанні звичайних текстів.
– Ви хочете сказати, що вперше читаючи книгу навпаки, розумієте текст в деталях?
– Безперечно. А як інакше?
– Тобто уява не малює якусь абстракцію, а реальні картини, описані автором?
– Так! От скажімо, мені щойно дуже сподобалася фраза із цього англійського уривку: «Шимпанзе, як і люди, інколи можуть бути агресивними».
– А як щодо німецької?
– Наступне літо, після складання ЗНО, мрію присвятити вивченню цієї мови, адже маю намір саме в Німеччині (після України) продовжити навчання.
– Від нашої з Вами зустрічі минув рік. Ви досі відмінниця. Як це Вам вдається?
– Ой, потом і слізьми.
– І все?
– Вчуся багато, ретельно виконую домашнє завдання.
– Це Вам пам'ять і старанність так допомагають?
– Мабуть, ще і вміння виходити зі складних ситуацій, вміння імпровізувати.
– Є час читати не навпаки?
– Так, адже в нас чимало завдань із української та зарубіжної літератур. От скажімо, нещодавно прочитала «Майстра та Маргариту» Михайла Булгакова. Російською.
– ???
Просто в мене вдома велика батьківська бібліотека, і у ній зберігаються книги, написані чи перекладені переважно російською.
– Сподобався твір?
– Надзвичайно! Дуже!
– Чим саме?
– Книга нестандартна як для свого часу, досить оригінально написана.
– Що саме Вас вразило у ній?
– Особа Понтія Пілата. Він нетипово «поданий» читачеві, не так, як це робить церква.
– Вам вдалося зрозуміти вчинок римського правителя?
– Булгаков зумів написати про цього чоловіка якось благородно, як про емоційну людину, яка також має певні хвилювання, вагання. Релігійні люди його засуджують, але Понтій Пілат теж дуже переживав, що йому доводиться виносити вирок щодо страти Ісуса Христа. Він не хотів цього робити.
– Чи відвідуєте Ви якусь церкву?
– Ні, я не релігійна людина. Хоча – вегетаріанка. Вже два роки поспіль не їм м’яса. Але планую додати до свого раціону рибу. Мізки багато працюють, їм необхідна пожива. До слова, інтелект став так швидко розвиватися! Він зараз подібний до легкового автомобіля, який набирає швидкість.
– Від якої літератури не втомлюєтеся? Які книги можете перечитувати?
– Одна із моїх улюблених – це «Бійцівський клуб» Чака Поланіка, котрий, до речі, має українське коріння. Її я можу читати регулярно. Раніше захоплювалася «Голодними іграми» Сюзанни Коллінз, але зараз пропав до неї інтерес, напевно переросла. Подобається містична література. Вченими доведено, що людина, яка читає книги жахів чи дивиться такі ж фільми в реальному житті перестає боятися… Біля мого ліжка на підлозі лежить велика стопка книг, серед них є і роботи Стівена Кінга, і Еріха Марії Ремарка, і щось про лікарів. Я мрію їх усіх колись перечитати. Напевно, влітку. До душі ще припали «Енеїда» Івана Котляревського, «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, роман Ліни Костенко «Маруся Чурай».
– Мала можливість подивитися виставу?
– Так, ми ходили до театру усім класом. Але у виставі, на жаль, подається скорочений твір… Мені дуже подобаються пісні Марусі!
– Чи є книга, яку Ви прочитали навпаки всю – від останньої сторінки до першої?
– Ні, ще нема.
– Ви нині готуєтеся до ЗНО. Як часто займаєтеся з репетиторами?
– Щодня окрім неділі. Математика, біологія, хімія, українська мова і література. Виявилося, що українська мова досить важка.
– А як Ви розважаєтеся?
– Граю в шахи, дуплет. Але зі мною вдома ніхто не хоче грати, бо я завжди виграю. Ще люблю погуляти з друзями, сходити в кіно, в кафе. Дискотеки мені не подобаються. Планую шити та вишивати, щоб розвивати моторику рук, адже в майбутньому мрію працювати хірургом.
– Ви єдина дитина в сім'ї?
– Ні. У мене є молодша сестра Настя, яка навчається у третьому класі, відвідує заняття у нашому театрі ляльок. Ще маю старшого брата Андрія. Він студент «Львівської політехніки», вчиться на четвертому курсі.
– Вони теж читають навпаки?
– Ні. Це тільки в мене виходить.
– Якою Ви себе бачите через п’ять років?
– Не думаю, що я дуже змінюся. Буду майже лікарем, багато працюватиму, адже навчання у медичному університеті потребуватиме багато знань і зусиль.
– Яку людину Ви б назвали щасливою?
Ту, котра реалізувала себе, знайшла своє місце під сонцем, має близьких людей, сім’ю. Як на мене, щаслива людина – це та, яка задоволена життям.
– Ви вважаєте себе такою?
– Я відчуваю себе виснаженою. Проте мені нічого не заважає назвати себе щасливою. Взагалі, щастя – це крихке поняття. Я задоволена життям.
– А це немало.
– Звичайно.
– Чи багато уваги Ви приділяєте своїй зовнішності?
– Не дуже. Я не вважаю, що на цьому варто зациклюватися. Якщо у мене стоятиме дилема – вставати на дві години раніше, щоб наносити макіяж перед школою, як це роблять мої однолітки, чи поспати на дві години довше, то я виберу друге. Бо сон – це здоров’я. А здорова людина завжди гарна.
– Що таке депресія? Чи задумувалися коли над цим?
– Мені це не знайоме. Вважаю, депресію переживають лише слабкі люди, а я не така.
– Які думки назвете негативними?
– Коли людина думає, що їй щось не вдасться. Цього треба позбуватися.
– Ваша улюблена цитата.
– «Розум понад матерією». На жаль, не пам’ятаю, хто це сказав.
– Маєте справжніх друзів?
– Маю, звичайно. Моя однокласниця є моєю найкращою подругою.
– Яку музику слухаєте?
– Рок, важкий рок, метал. Мої улюблені гурти: «Вring me the horizon», «Nirvana», «My chemical romance», «Muse», «Metallica», «Heavy heavy low low», «Leathermouth», «Rammstein», «Duck duck goose».
– Вам подобається Ваше ім’я?
– Так. Ольга в перекладі зі скандинавської, адже спершу воно з’явилося саме у цій мові, – означає «свята». Але планую взяти собі друге. Наразі ще не визначилася. Адже два імені – це цікаво.
– Яким кольорам надаєте перевагу?
– Подобається чорний, блакитний, темно зелений.
– Свій родовід не досліджували?
– Ретельно – ні. Але батьки завжди багато розповідають про це.
– Мій дідусь, Анатолій Йосипович Щербатий, був лікарем. Закінчив Вінницький державний медичний інститут. У 1980 році очолив Рівненський відділ охорони здоров’я і перебував на цій посаді протягом 17 років. Дуже багато зробив для рівнян, переймав кращий зарубіжний досвід, будував лікарні та переоснащував матеріальну базу медичних закладів. Після закінчення роботи на державній службі працював генеральним директором ТОВ «Укрфарм». Бабуся по татовій лінії теж була лікарем – бактеріологом. Мій тато – кандидат медичних наук, лікар-невролог.
Другий дідусь, тато моєї мами, науковець, кандидат фізико-математичних наук. Прабабуся та прадід мали цікаві долі та були сильними особистостями. Прабабуся – учасниця Норлагівського повстання та член УПА. Прадід – льотчик-розвідник, інженер, людина надзвичайного інтелекту та ерудиції. Був репресований: засуджений як ворог народу до страти і реабілітований після смерті Сталіна. Ці надзвичайні люди мали багато друзів у всьому світі. Вони зберегли дружні стосунки протягом усього життя, навіть деякі їхні друзі із заслання стали друзями родини в четвертому поколінні, тобто тепер вже їхні правнуки дружать між собою.
Знаю, що мої пращури по маминій лінії – вихідці із Німеччини. Крат (Краєвська) Галина Панасівна і Крат Петро Миколайович – мої прабабця і прадід. Обоє були людьми глибоко ерудованими і освіченими. Дідусь (етнічний німець, з родини відомих залізничників, яких було запрошено Миколою II прокладати залізницю на початку 20 сторіччя) приніс в родину ідеї лицарства, безумовного патронажу над слабшими, чіткі й безкомпромісні моральні принципи.
– Якщо би у Вас була можливість провести якийсь важливий експеримент, яку б галузь Ви вибрали?
– Медицину.
– І Ви таки розібралися б у своєму феноменальному дарі?
– Так, звичайно! Йому нікуди від цього не дітися.
Те, що я конче хотіла почути від Ольги, прозвучало ще на початку нашої бесіди. Дівчина чітко і правильно розуміє усе, що читає навпаки. Феноменально! Цей дар – не абищо! А от те, що вона неодмінно довідається про його природу та знайде для нього практичне застосування, вселило надію.
Хтозна, можливо, третя наша зустріч відбудеться вже з ініціативи Олі, бо вона захоче розповісти нам саме про свої відкриття. Ми чекатимемо. Сократ запевняв, що чекання ніколи не буває смішним.
Розмовляла Олена Медведєва
Джерело: RvNews
Військовослужбовцям, які вперше самовільно залишили військові частини, але згодом добровільно прибули до місця проходження служби, військова служба продовжується 
