Яна Замкова

Яна Замкова

журналіст, оглядач, блогер

«А я благав так небагато…» Жінки у житті Тараса Шевченка

09.03.2018 23:30   Джерело: RvNews
Автор : Яна Замкова

Свого часу, навчаючись у Києві, кож­ного ранку, поспішаючи на занят­тя, доводилося проходити мимо Націо­нального музею Т.Г. Шевченка. Звичайно, ми студенти філоло­гічного факультету, часто бували у музеї, але в більшості це були від­відини з необхідності: чи то підготовка до семіна­ру, написання курсової, а то й в наказовому поряд­ку з'явитися на літератур­ний вечір.

Пройшли роки, і пере­буваючи у Києві, я знову завітала до музею поета, але це був візит, зумов­лений покликом душі й серця. Переходячи із залу в зал, намагаючись не порушувати тиші, запалюю уявою воскову свічку, якою висвітлюю найяск­равіші моменти життя Великого Кобза­ря, намагаючись зрозуміти його як лю­дину, яка жила звичайним людським життям – кохала і хотіла, щоб кохали її.

Ясне полум'я свічечки вихоплює із темряви село Тарасового дитинства Кирилівку, висвітлює стежку, якою біжить кучерява Оксана Коваленко – перша і найбільша любов юного Тараса. Можна лише здогадуватися, які незбагненні по­чуття збурював милий образ дівчини у хлопчачій незахищеній душі.

Ми вкупочці  колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх.

null
Оксана Коваленко. Фото з мережі Інтернет

Так писав Шевченко вже на засланні в далекому Кос-Аралі, пригадуючи свою дружбу з Оксаною. Саме їй поет присвя­тив поему «Мар'яна-черниця», згадував у поезіях «Три літа», «Мені тринадцятий ми­нало», «Не молилася за мене...» Оксана – перша муза геніального поета - після його від'їзду до Вільно, думається, жила  хоч і важко, але просто, по-земному буденно і щасливо: одружилася з кріпаком, виростила дітей, досхочу наспіва­лася пісень і відійшла у вічність чистою-пречистою, бо вволю навмивалася слізьми.

Чи правда, Оксано?

Чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить дивотвою красоту.

null
Ганна Закревська. Фото з мережі Інтернет

Свічечка палахкотить, вихоплюючи із безлічі портретів лише один – Ганни Закревської, молодої вродливиці, яка зача­рувала поета своїм поглядом. До нас сором'язливо посміхається молода жінка, дивляться сумовиті темні очі. Портрет вийшов теплий, ліричний.

Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині.

Та ще й в неволі,

напише Шевченко, перебуваючи на чу­жині, вірш із посвятою «Г.З.»

А поряд пломінь вихоплює обличчя ще однієї жінки – Варвари Рєпніної, про яку Тарас писав: «О добрый ангел. Мо­люся и плачу перед тобой. Ты утверди­ла во мне веру в существование святых на земле».

null
Варвара Репніна. Фото з мережі Інтернет

Пізніше яготинська кра­суня, розумниця і нещаслива в особис­тому житті, від щирої душі, з жіночою ла­гідністю написала про поета: «Його не можна було не любити... Він був обда­рований більше ніж талантом, йому був даний геній, і душа його, чутлива й доб­ра, настроювала його на високе і свя­те». Ні, Тарас Шевченко закохувався не просто в жінок, він умів вихоплюва­ти із сотень красунь тих, які заслуговували на ко­хання, які могли любити, вміли слухати і берегти сповіді інших.

Були в житті поета й інші жінки, в яких він закоху­вався, – це і дружина ко­менданта Новопетрівської фортеці Агата Ускова, і 15-річна актриса Катери­на Піунова, яка була дуже схожа на дитячу любов Тараса. Але ці любовні наслання, що несподіва­но нахлинули, так і розві­ялись, як світанковий сер­панок під сонцем.

null
Катерина Піунова. Фото з мережі Інтернет

Свічечка перед портретом Піунової змигує і загоряється яскравіше, освітлю­ючи миле лице Ликери Полусмакової. Шевченко покохав її глибоко, ніжно, так як люблять чи то вперше, чи то востаннє. Поет шукав чуйності й простоти, зачарований тим, що його обраниця «сирота-кріпачка», а Ликера мріяла про корсет і рукавички й намагалася вивідати, чи достатньо багатий претендент на її руку. Так і не судилося Тарасові стати на рушник щастя, про яке так мріяв, не довелося поїхати разом із коханою з Пе­тербурга на святу українську землю.

null
Ликера Полусмакова. Фото з мережі Інтернет

Після розриву з Ликерою Полусмаковою, краху надій на родинне щастя, з гірким відчуттям самотності поет пише такі повні трагізму слова:

Якби з ким сісти хліба з'їсти,

 Промовить слово, то воно б,

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба!

Згодом Ликера вийшла заміж за перукаря-п'яницю, який знущався над нею. Лише після смерті Шевченка вона по-справж­ньому оцінила його любов. А вже після смерті чолові­ка переїхала до Канева, де до кінця свого життя дог­лядала за могилою поета.

Догоріла свічечка, му­зейні зали поринули у тем­ряву, й лише десь там, в далині, проби­вається маленька смужечка, ніби ву­зенька стежинка, якою йде кучерява Оксаночка, яка колись в дитинстві зігріла зболене серце поета й образ якої він проніс  через усе життя.

А  я так мало, небагато

Благав у Бога, тілько хату,

 Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою,

 Мою Оксаночку…

 

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   891