Зустрівши якось вранці сусі­да, який поспішав на риболов­лю, я побажала йому удачі. Однак була здивована, коли той обра­жено сказав, що вже, мовляв, можна повертатися додому, бо улову не бачити. А потім почав навчати, що рибалці потрібно бажати: "Ні луски, ні хвоста".

Українці, які займалися риболовлею споконвіків, мали велику кількість прикмет, повір’їв та пересторог, якими частково послуговуються і донині.

Фото автора

 Перед тим, як почати плести сітку, майстер мусив проказати за­клинання, яке, до речі, чи не найвідоміше й зараз, щоб ловилася вся­ка риба: "Ловися, рибко, вели­ка й маленька".

Також дуже популярним було ос­вячення амулетів, що брали­ся на риболовлю. На сорок святих удосвіта потрібно було зловити 40 ри­бин, кожну десяту висушити в печі й на Великдень освятити, перетерти на порошок і щора­зу брати з собою на риболов­лю. Збираючись на водойму, ри­балка намагався покласти свої снасті так, щоб через них переступила дружина.

Ознакою неодмінної удачі вважалася зустріч по дорозі вагітної жінки або якщо хто-небудь пе­реходив рибалці дорогу із повним відром. Небажаною була зустріч із ворожбитом чи священиком. Щоб вони не зурочили удачі, по­трібно було кинути жменю землі через себе. Потрапив у немилість наших краян і за­єць. Якщо він перебігав доро­гу – це віщувало нещастя.

Як не дивно, але існувало чимало повір'їв, пов'язаних із небіжчиками. Чомусь вважалося, що три волосини померлого або ж мотузка вішальника мали принести рибалкам удачу. Ві­рили українці й у чортів, які в обмін на "душу" могли забез­печити довічний успіх у ловлі риби. Зійтися з чортом можна було нічної пори. Підходив "нечистий" у людській подобі і домовлявся з рибалкою, а вже коли той погоджувався, то присягався "лихому" і, спій­мавши першу рибу, тримав її у роті, а потім викидав у воду.

 Ніколи не мож­на було сперечатися з майст­ром за ціну снасті, бо, вважалося, якщо риба про це дізнається, то не ловитиметься.

Існувала й шкідницька магія. Щоб нашкодити конкуренту, потрібно було переїхати на дорозі жабу, висушити її, пере­терти на порошок, і потай посипати ним снасті колеги.

Деякі повір'я відмирають, виходять з ужитку, а натомість творять­ся нові. Інші передаються з покоління в по­коління і навіки залишають­ся у свідомості рибалок. Джерела, що живлять ці повір'я та прикмети, постійно розширюються. Сучасні ри­балки вірять у них і свідомо чи ні, проте часто-густо дотриму­ються певних ритуалів.

І нині серед рибалок не заведено позичати і користува­тися чужими снастями. Вони намагаються перед вихо­дом не говорити про рибу, не повертатися за забутою річчю, не спотикатися на ліву ногу. Дехто не голиться і навіть не розчісується. Вважається, що страви з риби, взяті рибалкою з собою на водойму, можуть віднадити рибу й бути причиною невдачі: “Рибу їж, та рибалки не з’їж”.

Чимало рибалок перед першим заки­данням миють руки у воді, спльовують на гачок із нажив­кою і промовляють: "Дай Боже!”, або відоме здавна “Ловися, рибко, велика й маленька!” Зовсім нещодавно окремі “просунуті” риболови почали натомість називати своє прізвище, мовляв, наша риба – нас знає! 

Особливо поширеним є повір’я щодо постійного ус­пішного улову якимось рибалкою. Про тако­го говорять, що мати його в дитинстві неуважно дог­лядала, то й харчувався май­бутній удатний риболов, чим прийдеться.

Поговоріть із будь-яким рибал­кою, і ви напевне почуєте ще чимало цікавих, а, водночас, дивних і незрозумілих пересторог і повір'їв, прислів'їв і приказок.