Три симпатичні на вигляд юнки галасливо влетіли в напівпорожню маршрутку. Їх гучне спілкування привернуло не лише мою увагу. Не так голосне, як їх мовні казуїстичні витівки:

–  Ну і шо він тобі наляпав? Тіпа, шо він з нею не зустрічається? А ти шо? Повірила? –  з роздратуванням запитала дівчина зі штучними метеликоподібними неприродно довгими віями, звертаючись до подруги, яка сьогодні була явно не в гуморі.  Інша дівчина, в джинсах з відвертими «брендовими» дірками на колінях й асиметричною модною стрижкою  енергійно підхопила розмову:

– Карочє, пора його провчити, бугая з череди. Єсть план! – При цих словах вона примружила праве око і прицмокнула язиком, та так голосно, що я й інші пасажири з цікавістю подивилась на  войовничу супутницю. А та з чисто жіночої солідарності  продовжила тему на тій же хвилі:

– Аякже! Він думає, що він такий уже красавец! Куди твоє діло! Заучка нещасна! Строїть з себе крутого, а сам чуперадло чуперадлом, блін!

– Та не свісти! –   знову озвалася  володарка фантастичних вій.  –  Сама ж ти за ним, блін, сохла.

– Шо, я? Та ти шо з дуба впала! Та на фіга він мені здався! Я з ним лише тому вела базар, щоб дав списати лабораторку. Сама знаєш, як я люблю мікробіологію. А здати залік на шару сама знаєш у нашого препода не можливо.

– А мені по барабану, які в тебе з красунчиком дєла. – Вийшла нарешті з психологічного ступору сумна подружка. – Не грузіть мене! Сама з ним розберуся, блін!

Їхня гучна перепалка привернула увагу оточуючих. Вочевидь через те, що кожен хотів подивитися,  хто ж там «з дуба впав» і хто «вів базар».

А я була вкрай приголомшена «культурою» спілкування майбутніх сестер милосердя. І якби переді мною, як в мої молоді роки, коли я навчалась на філологічному факультеті, стояло б завдання написати дипломну роботу або дисертацію з лінгвістики про культуру спілкування, то кращого показового матеріалу годі й бажати.

Не встигла про це подумати, як до салону вдираються два молодики.  Розпашілі обличчя  доводять про весело проведений час з чарчиною у колі друзів «за інтересами». З розгону падають на вільні місця, призначені для дітей і старших людей. І починають свою не зовсім виразну п’яну балачку. З повним ротом проклять і погроз до якогось ефемерного Васі.

Фото з мережі Інтернет

Крізь брудний мовний потік зухвало проривається  закручена лайка  й матюки. А гарненькі дівчата стоять поруч. Промайнула рятівна думка: «Ось наразі вони побачать прекрасних представниць протилежної статі і припинять помийний «спіч». Але на цей раз я помилилась. Навпаки, – помітивши красунь, хлопці ще рясніше спорядили свою мову добірними матюками. І що найстрашніше –  при цьому вони ловили погляди дівчат, ніби хизувалися своїм «мистецтвом»  лихослів’я.  І що цікаво? Ні дівчата, ні жоден з пасажирів не зробив їм навіть зауваження.  Ніхто не опирався цій брутальній мовній експансії! Виходить, все усіх влаштовує? І це волаюче неподобство стає нормою поведінки в громадських місцях? Можливо, я перебільшую? І зовсім не потрібно бити на сполох?! 

Словесний бруд, вульгаризми і брутальні вислови,  блатний жаргон  настільки увійшли в лексику людей, що вони цього не помічають. Чи не хочуть помічати? Можливо тому, що не розуміють значення мови в житті людини? Адже сучасна мовна ситуація – це хвороба, яка має тривожні симптоми – деградація не лише мови, а й суспільства в цілому.

Ліна Костенко в своєму відомому романі « Записки українського самашедшого» дуже влучно продемонструвала  кризу мовної культури в Україні. Ось цитата з вуст головного героя твору: «І я подумав – от якби у нас не говорили, а пересвистувались. Бо стільки вже наговорено до цілковитої втрати смислу. Та ще й якоюсь мовою недолюдською, сурогатом української і російської, мішанкою, плебейським сленгом, спадком рабського духу і недолугих понять, від чого на обличчі суспільства лежить знак дебілізму».

Та чи розуміють люди усю серйозність значення мови в суспільстві й свого власного мовлення для себе самих? Чи розуміють ось навіть ці дівчата-студентки, що мова є лакмусовим папірцем їхнього обличчя, їх суті, цінності як людини? Мабуть ні! Інакше вони б, як  Еліза Дуліттл (Б. Шоу «Пігмаліон») прагнули б оволодіти гарними манерами і головне – пристойною гарною мовою, щоби досягти бажаного у житті успіху і побудувати  кар’єру. Чи усвідомлять всю непристойність подібного спілкування в громадському транспорті сердиті на свого товариша молодики? Навряд. Якщо ніхто їх не зупинить, то навряд.

Суспільна байдужість до правильного мовного спілкування негативно впливає на розвиток молодих людей, на їхню загальну культуру. Стає очевидним той прикрий факт, що  молодь використовує навіть блатний жаргон (на фєнє) , який з кримінального вже давно перетворився в вуличний. А ненормативна лексика просто «розквітає на асфальті»!

Загальновідомо, що мовленнєва культура, культура спілкування в житті  є показником культури людини в цілому, а культура поведінки є чи не найголовнішим  модулятором стосунків межи людьми. Більше того, стан мовної культури – це показник морального здоров’я нації, суспільства. Ще у прадавні часи невід’ємною частиною виховання вважалося уміння правильно, гарно  говорити, використовуючи в мові всі атрибути-секрети ораторського мистецтва. А що ж у нас?

Не лише на вулиці, у транспорті, та й в будь-якому колі розповсюджені вирази: «тіпа», «ловити кайф», «зелень», «бабки», «лох», «вишак», «базарити»  і т. і. Ці слова можна навіть почути з вуст дикторів телевізійних каналів та ведучих радіопередач. Грішать порушенням мовних норм і наші можновладці. Вони  дозволяють собі з високих трибун висловлюватися сленгом та брутальними виразами.  Часом  в політичних шоу можна почути: ««прикольно», «офігенно», «обалдєнно»,  «класно»,  «фіолетово».

До речі, загальна зневага до мовної культури спостерігається  не лише  у тих, у кого малий лексичний запас, але й у людей  освічених. Це вчителі, викладачі, лікарі, відомі бізнесмени. Вони грішать словами: «власне», «так би мовити», «як би сказати», «значить», повторюючи їх безкінечну кількість разів.

Отже, судячи з наведених мною прикладів і ваших, читачу, спостережень, резюмую: мовне здоров’я нашого суспільства незадовільне  і попереду серйозна і довготривала реабілітація ! І якщо ми хочемо жити в здоровому суспільстві, потрібно діяти!

З чого починати? А почнімо кожен із себе!