Друга неділя після Пасхи в церковній традиції ще називається Антипасхою або ж – другою, новою Пасхою. Ще має назву Фоминої неділі. Служба цього дня присвячена спогаду про осязання апостолом Фомою ран воскреслого Христа. Антипасха, як оновлений спогад про Пасху на восьмий день, знаменує собою вічну радість християн, пов’язану з Воскресінням Христовим. Число вісім в біблійній мові символізує початок нового етапу, нового життя, нової седмиці.
Післявеликодня неділя в народній традиції є також Неділею Провідною.

Проводи – це урочисті поминки, Великдень для померлих. Часто їх плутають з так званим “Навським великоднем”, відзначення якого, на відміну від Проводів, церковною традицією не освячене. 

Сама назва Навський (або Наський) походить від старослов’янського слова “навь”, або “нав’є”, себто – померлий. Іншими словами, це Пасха померлих, яку в деяких регіонах України називають Рахманський великдень. Корені цієї традиції сягають сивої давнини, язичницької доби. Ще з дохристиянських часів ми маємо відомості про обряд поховання у слов’ян, відомий як “тризна”. Тризна – це поминки, на яких пили і їли, а на деяких могилах справляли ігрища та військові змагання, вірячи, що душі померлих, спостерігаючи за цими дійствами, тішаться з них. 

З приходом на слов’янські землі християнства, православна церква заборонила тризну. Однак повністю викорінити поганські обряди не вдалося і з часом вони наповнилися новим змістом. А “родимі плями” давніх язичницьких звичаїв безумовно залишились в народних традиціях і донині. Проте обрядовість набула духовного християнського змісту. Так з’явився обряд поминання померлих. Це православний похоронний обряд, панахиди, “батьківські поминальні суботи”. 

В різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні. І часто через це маємо плутанину традицій місцевих і встановлених Церквою. Так Навський (дехто, не знаючи етимології цього слова, каже “Намський”) великдень святкується як народна традиція у четвер на Світлому тижні (часом це роблять в четвер на Страсному тижні, а в місцевостях, де він має назву Рахманський, – нерідко його взагалі справляють окремо і святкують у середу четвертого тижня після Великодня на так зване Переполовення, коли маємо половину терміну між Пасхою і Трійцею). А наступного тижня, тобто на початку Фоминого тижня (в неділю, понеділок або вівторок), урочисто справляють Проводи. І знову ж таки вони в різних місцевостях здійснюються не в один день (на Галичині бувають й другого дня Великодня). Це також Великдень для померлих, але вже в церковній традиції. 

Проводи в Україні відзначаються урочисто. Люди виїжджають на цвинтарі цілими сім’ями, ідуть до могил своїх рідних, близьких та знайомих, щоб у ці радісні Великодні дні їх пом’янути. На могилки запрошуються священики, які освячують їх і служать короткі молебні-панахиди. Рідні та близькі покійних приносять паски, крашанки, святкові страви, і кожна сім’я біля могилки свого рідного, “на гробках”, поминає його за трапезою добрим словом, згадуючи епізоди з життя покійного. Існує також звичай залишати на могилах крашанки, щоб покійник з усіма розділив радість свята. Згодом ці крашанки можуть забирати діти та старці, промовивши молитву за померлого.