Людмила Марчук

Людмила Марчук

Редактор, журналіст, RvNews

Чому сьогодні, в День Конституції, не хочеться ні яскравих кульок в небі, ні феєрверків?

28.06.2018 21:43   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

Це Святослав Стегней. Це фото всім відоме, бо вже більше півроку я про нього пишу на www.rvnews.rv.ua - й фігурує саме це фото, бо інших просто нема. В минулому трохи дальшому Славко Стегней - випускник-відмінник Рівненської гімназії, студент-юрист НУ "Острозька академія". У недавньому минулому - стрілець-гранатометник, старший солдат батальйону оперативного призначення ім. ген. Кульчицького Національної Гвардії України. Пішов на війну прямо з Майдану, де був в числі активістів.

За його плечима уся активна фаза бойових дій на Сході, де він, як гранатометник, був скрізь на самісінькому "передку". Бачив смерть, кров, загибель побратимів. Має нагороди й відзнаки. Це світлий і чесний хлопець. Знаю його з дитинства. Ріс без батька, якого вбили і вбивцю не знайшли, бо справа зачіпає таких людей, яких не можна чіпати й зайшла у глухий кут. Ідеаліст. Відмінник. Багато читав, був гордістю класу і гімназії. Великий патріот України. Це син Тамари Ахмедової, з якої на Рівненщині й починалася незалежність і Народний Рух.

Парадокс, але саме такі книжники, як цей хлопець, в житті й потрапляють у подібні хитрі пастки, в яку потрапив він, вчинивши лише одну помилку в житті – помилився у виборі дружини.

Сьогодні 28 червня у Славка Стегнея  день народження. Парадоксальний збіг, що день народження вчорашнього воїна, героя збігся з Днем Конституції України – рідної країни, за яку він був готовий віддати своє молоде життя. А ця держава натомість порушила усі його права.

Він мав би лікуватися й проходити реабілітацію в такому закладі, де була б про нього людська турбота й фахове лікування, де не був би голодним і де не принижували б його гідності, куди до нього б могла прийти матір і привести за ручку малого сина, де його могли б відвідати друзі й волонтери. Тоді б його 32 день народження міг би бути щасливим.

Натомість Святослав Стегней без документів і без підстав, без доведення вини в злочині, якого насправді не скоював, перебуває в Дніпровській психіатричній лікарні з особливо суворим режимом. Його палату, населену кримінальними злочинцями з психічними аномаліями (чехівська №6 відпочиває!), день і ніч при відчинених дверях стереже цербер зі зброєю. Судове провадження в Рівненському міському суді прийшло в повний затик - вже 5 засідань поспіль не відбуваються й переносяться через відсутність на суді "потерпілого" та ще двох його дружків-свідків (https://rvnews.rv.ua/post/view/1528059314-predstavniki-rivnenskoi-femidi-sami-sebe-zagnali-v-pastku-z-yakoi-ne-znayut-yak-vibratisya).

Матір Стегнея подала клопотання про перегляд діагнозу сина (наполягає на Скайп-зв'язку в судовому засіданні з фахівцем), який йому написали у Львові. І є підстави припускати, що вочевидь «за проханням» рівненських представників т.зв. Феміди. Тож ветеран цієї жорстокої російсько-української війни Святослав Стегней визнаний хронічним психіатрично хворим, що тотожне чому, як гадаєте? Тотожне повному викресленню з життя, із суспільства – назавжди! Тобто – похоронення заживо в стінах жорстокої психіатрички з цербером у дверях.

З цього випливає висновок, що вочевидь комусь було дуже потрібно вчинити з учорашнім майданівцем, добробатом, героєм саме так. Вже біля трьох місяців минає, як його матері Тамарі Ахмедовій відомо (серед поліцейських є чесні хлопці – передано їй диск із відеозаписом того допиту), як її сина катує слідчий в одиничній камері рівненського СІЗО. Диск цей Ахмедова передала в усі можливі інстанції. І що, гадаєте? Не чути про жодну реакцію. І досі цій справі побиття, глумління над особистістю підозрюваного, вини якого не доведено, за ним нема злочину – ніякого ходу. Наче так і треба. Кадебе, виходить, не вмерло. Воно живе. Живі стереотипи поведінки, які характерні й нинішнім працівникам слідчих структур. Не всім, звичайно. Але таких в Україні предостатньо.

Днями Тамара Ахмедова сповістила, що їй стало відомо від рядових поліцейських, що її син у тих обставинах після побиття, навіть з однією рукою (друга висіла, як пліть, це видно на відео) захищав себе, не тільки закриваючи голову, а написав скаргу, що його били. А кому міг віддати? Вочевидь – адвокатові, бо матері не давали побачення, не допустили.

Чому цей адвокат В-щук (згодом, переконавшись, що адвокат діє не на захист сина, матір домоглася його заміни) не дав ходу цій скарзі? Чому заховав, не оприлюднював Славкову відмінну характеристику з частини? Чому треба було рівненському суду перевіряти діагноз контуженого бійця київських психіатрів львівськими? Щоб ті написали, що він хронічний? Що і зроду був несповна розуму? (І це при досить незначному, непомітному для стороннього ока відхиленні в поведінці від норми.)

Це, виходить, у нас на передовій шизофреніки стоять? І то головно – добробати. Так, виходить? Бо суд, який за півроку ані на йоту в доведенні вини Стегнея не посунувся, не реагує на прохання його представника в суді – матері (навіть на представлення його листів, дуже адекватних листів чоловіка, не обділеного ні інтелектом, ні аналітичним розумом), на доводи, що опираються на підтвердження свідків, що його, спокійного і врівноваженого за характером, не потрібно стерегти, як звіра; що це злочин – колоти йому галоперідол чи інші психотропні, щоби вдень і вночі спав, або ж мав пригальмовані думки й дії.

Натомість, матір дуже непокоїться, що подальше отаке тримання в Дніпровському закладі може призвести до змін незворотних. Бо Славі Стегнею терміново необхідне лікування, адекватне проблемі – він вчорашній боєць, який отримав не одну контузію. У листах він просить пришвидшити судовий процес, скаржиться на головний біль, що з вух сочиться гній, що погіршився слух, а зір – це окрема проблема, бо з міопією обох очей треба щось робити.

Проте і червень минув без змін. Щоправда, у червні Рівненський суд продовжив Стегнею термін тримання. І знову на три довгі місяці у психушці-тюрмі, де не лікують. Аргумент у прокурора залізний: "небезпечний, бо вміє користуватись зброєю..." Якщо таким критерієм керуватися, то можна оголосити небезпечними всіх наших воїнів. А щоб посунути провадження бодай на крок вперед, доставивши в суд так званого потерпілого, який втік і переховується, а з ним і двоє свідків (усі троє – колишні кримінальники, за плечима яких убивства і грабежі) – розводить руками: «А що я бог?» Що не бог, ясно. Але ж треба ще й людиною бути. Закон не для того, щоб ним крутити, як дишлом і нічого не робити, коли вже всім ясно, що дров таки наламали у цій справі всі: як слідчі, так і попередній адвокат. І прокурор із суддею не святі.

Сумно. Сумно, що ми, ті, котрі так раділи незалежній державі Україні, донині не відчуваємо, що живемо у правовій державі. Адже ми не почуваємося у ній захищеними. Ось чому не хочеться йти на майдан і пускати в небо радісні кульки. Не хочеться й вечірніх феєрверків.

Сумно ще й тому, що на сході триває війна, яка пожирає життя наших кращих синів. Троє хлопців вчора загинули. Домовини зі сходу везуть щотижня у всі куточки України. А у нас замість трауру – свято. І сотні таких як Славко – повертаючись додому із загостреним відчуттям справедливості й потрапляючи в життя, де люди ведуть себе так, наче в країні нічого не відбувається – опиняються за ґратами. Чи правильно це?

І коли й справді якийсь вчорашній вояка не витримує п’яної сваволі мажорчиків, що в час, коли мали б захищати на сході Вітчизну, натомість бурхливо проводять час у питейних закладах та ще й сміють ображати вояків («Я тебе туди не посилав!» – на жаль, дуже поширений вислів), то у Стегнея інші обставини. Його просто підставили. І хто? Судіть самі.

Поки Слава був на війні, у домі, де росте маленький син, квартирують люди з кримінальним минулим. І то не один чи два. Більше. Як це пояснити?

Кожен, хто здає в оренду власне житло, передусім дбає, аби здати кімнату порядній людині чи сім’ї. Чому про це не дбає колишня жінка Стегнея? Питання? Питання. За чиєю намовою вона бере з ним розлучення, абсолютно без підстав, бо її чоловік третій рік на війні й щомісяця регулярно шле додому гроші. А вона з ним розлучається. І якраз у той час, коли той виходить з оточення під Дебальцевим. Проте, облишмо, це справа таки приватна.

Але Стегней повертається з війни не до матері. До дружини, яка йому вже не дружина. До сина, якому вже четвертий рік, а він так за ним скучив. І що бачить? В домі бруд, лайка, п’яні розбірки, цигарковий дим. І в тому просторі живе його дитина. Дає зауваження раз-другий-третій. Це не подобається. Вимагає в жінки (власниці будинку) виселення кримінальників. Вона на це не йде. Навпаки – потурає квартирантам. А ті вчорашнього вояка цькують, провокують на конфлікт. Содом і Гоморра.

Кожен з нас у своєму нещасті винен сам. Всі закохані сліпі. А тут, коли про Стегнея мова, то така сліпота, що важко теє навіть збагнути. Чому інтелігентний з доброю освітою хлопець приліпився до такої жорстокосердої? Як тут інакше назвати цю жінку? Маючи освіту педагога і психолога, екс-дружинонька (нехай і розлучилася з ним, не грає це ролі!) не зважає на стан його здоров'я, що боєць прибув додому із важким діагнозом, заключенням київських психіатрів, які направляють його на МСЕК для надання групи інвалідності й направлення на подальше лікування.

Їй потрібні гроші. Квартиранти, виходить, мало платять. Тож заключення медиків кладеться в шухляду, а Слава йде в Центр зайнятості. Чому? Чому зігнорував приписами лікарів? Чому послухав жінку? Чому не почув матері, яка наполягала йти на комісію? Із хворими очима Стегней, який вчився в Острозькій академії на юриста, йде на курси перші, які йому пропонують. Які? Навіть подумати страшно – електрозварювальників (?).

Того злощасного дня, який перекреслив йому життя, Слава зустрівся з побратимами. Відомо, що просився взяти його знову на передову. Проте отримав відмову, чим дуже засмутився.

Слава Стегней спиртного не вживав, або ж коли вживав, то рідко. Про це кажуть свідки. А тоді, 17 серпня 2017 року, випив з побратимами, які вертали на передову. То було прощання, була важка розмова і був розпач через відмову знову взяти його в стрій.

Як тепер сам каже матері, – то й була єдина його помилка в той день, – що напився. А гранати ні в які двері не метав. Ні зброї, ні наміру такого не мав. (Суд не довів його вини). Проте після побиття в камері-одиначці звинувачення проти себе підписав такі, що інкримінували йому свідомий замах на вбивство на підставі ревнощів. Все ідеально. Як напевно й хотілося слідчому. Щоб скоріше справу закрити й поставити собі галочку про успішне виконання роботи.

Всі ми робимо в житті якісь помилки, за які потім розплачуємося. Проте у правовій державі не можуть гуляти по волі злочинці, а у тюрмах - піддаватися тортурам патріоти. Навіть коли вони помиляються в особистому житті, проте на перший поклик або й без нього – за покликом серця – вони пішли захищати свою батьківщину. Стали в перших рядах нашої оборони, поклавши на це все – своє життя, здоров'я, кар'єру, особисте щастя.

Привітаймо Славка Стегнея з днем народження. Він вартий того, щоб ми його згадали добрим словом. Помолімося за нього. У нього росте чудовий син, як дві краплі води на нього схожий. Побажаймо здоров’я і виходу на волю. Щоби свій 33-й день народження він святкував у колі близьких йому людей. Щоби був реабілітованим. Побажаймо нам усім – всьому стражденному вкраїнському народові – дожити до торжества справедливості. І не забуваймо, що і Славі Стегнею, й усім нашим бійцям, тим, які стоять на передовій, тим, що демобілізувалися, пораненим і особливо тим, які в неволі – дуже потрібна наша підтримка.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   547