Нещодавно на вулиці Івана Франка, у Млинові,стався прикрий і водночас щемливий прецедент: на одному з обійсть з електричної опори впало лелече гніздо. Але не просто впало, а гепнуло з такою силою, що перехожі та сусіди здригнулися. Вмить усі повибігали на вулицю і побачили жахливу картину: величезне старе гніздо, в якому роками жили, приводили потомство білокрилі птахи, вмить розлетілося на шматки, а маленькі беззахисні пташенята опинилися на землі.

Очевидно, з роками пташиний прихисток прогнив під впливом природних факторів,та й цьогоріч у ньому вилупилося більше пташенят, як зазвичай, відтак  не втримало велику лелечу сім’ю.

Серед очевидців моторошної трагедії була і Оксана Валько, в якої, власне, по-сусідству і мешкали лелеки. Молода жінка не розгубилася і миттю кинулася до потерпільців, навіть не усвідомлюючи, що наражає й себе на певну небезпеку. На допомогу нагодилися всі, хто був поруч або зреагувавна незвичний звук.

Із чотирьох лелеченят одне в польоті зачепилося за металевий паркан і висіло з розірваним крилом. Його зняли, та, на жаль, врятувати не вдалося. Решта лежала нерухомо у траві. Загалом із чотирьох знайдених пташенят двоє загинуло.

 Двох побитих та покалічених вдалося врятувати: разом із викладачкою коледжу Олесею Хряпкіною, депутатом Млинівської селищної ради Валентином Вірним, котрий мешкає на сусідній вулиці, та іншими небайдужими, лелечат оглянули, надали допомогу.

Валентин Вірний зателефонував у Рівненський зоопарк і розповів про інцидент, заодно попросив про прихисток маленьких бузьків. Однак, дізнавшись, що у лелечат є батьки, млинівчанам відмовили.

Через деякий час волонтери, які рятували червонодзьобиків, почули у небі невгамовний крик. Піднявши голови вверх, побачили пару дорослих лелек, котрі кружляли над колишнім гніздом: їхнє клекотання було схоже на плач.

Від побаченого люди не стримували емоцій. Відтак Оксана Валько взяла в долоні маленьке лелеченя і здійняла догори, щоб мама з татом побачили своїх діток. І ті, не побоявшись людей, спустилися до своїх малюків.

Звісно, забрати своє потомство бузьки не змогли, бо не мали гнізда. Відтак Оксана з волонтерами облаштувала у своєму хліві імпровізоване гніздечко зі старого дитячого матрацу та ганчір’я, де й оселили пацієнтів.

– Першу ніч, – розповідає молода жінка, – довелося біля лелеченят чергувати, наглядати, аби ні коти, ні собаки, ні інша захожа тварина їм не завдала шкоди. Наступного дня я нагодувала їх з ложечки, давала й ліки. Пізніше вже всі охочі з вулиці приносили гостинці: хробачків, рибу, равликів тощо.

Найчастішими відвідувачами була, звісно, місцева дітвора, яка залюбки щодня ловила мальків та приносила пораненим поживу. Для хлопчаків та дівчаток це була неймовірна сенсація, тож і фотографувалися із врятованими пташенятами досхочу.

А невдовзі й батьки-лелеки розвідали, де прихистили їхню малечу, і потихеньку почали до них прилітати. Із двох врятованих одне виявилося хлопчиком, друге – дівчинкою, тож усі разом охрестили їх Жориком і Сонею. Оксана випускала їх на подвір’я, а сама ховалась у хату, щоб дорослі бузьки з дітьми зустрілися. Треба було лише бачити миті їхніх зустрічей, словами не передати, зізнається молода жінка і витирає чергову сльозу: мама й тато-лелеки обціловують малих білоголових дітлахів, щось туркотять на своїй пташиній мові. Таке ставлення серед людей нечасто побачиш.

Відтак поведінку птахів, які шукають власних дітей, не кепсько було б перейняти деяким батькам, які кидають власних синів і доньок напризволяще. Саме для них лелеча вірність і відданість можуть слугувати прикладом у житті.

А доки пташенята підростали, протягом двох тижнів батьки-лелеки на тій же електроопорі облаштували нове гніздечко. Нині лелеченята вже підросли, стають на крило, і навіть самотужки залетіли у нове помешкання до батьків. Гостинців від людей уже не приймають, лише до миски з водою іноді спускаються – її Оксана Валько поставила неподалік стовпа. Поживу дітлахам приносять мама і тато-лелеки.

Як складеться доля лелечої родини – покаже час. Можливо, всі разом вирушать у теплі краї. І якщо таке станеться, волонтери-рятівники на чолі з Валентином Вірним планують змайструвати на стовпі металевий чотирикутний каркас із перемичками, тобто такий собі фундамент, щоб із гніздом більше нічого не трапилося, і напровесні крилатим птахам було куди повернутися…