Зрада від Хомчака: ЗСУ повертаються до «реформ» часів Януковича
Автор : Новини Рівненщини
На початку року Генеральний штаб опублікував своє бачення розвитку Збройних Сил України на найближчі 10 років.
Хоча перехід на нову структуру передбачався вже давно і роботи йшли. Але з великою часткою ймовірності після приходу до влади “старих-нових” генералів всі напрацювання Муженко і його команди були просто викинуті на смітник і до розробки планів залучили людей, які займалися реформуванням армії до 2013 року.
Дуже вже підозріло нагадують кроки з реорганізації та оптимізації збройних сил плани Генштабу зразка 2010-2013 років і цілої когорти міністрів оборони з російськими паспортами.
Перераховувати проблеми “нового бачення” можна дуже багато – від реформування Сил Спеціальних операцій до чергового відродження совкової практики призову молоді з 18 років. Але найбільш опукло “нові-старі” підходи видно на прикладі Повітряних Сил.
Отже, в документі прописана насамперед горезвісна оптимізація, яка торкнеться “структури і складу радіолокаційної розвідки, чисельності навчальних закладів і навчальних центрів (центрів підготовки) і кількості і чисельності частин забезпечення”. Яка забезпечить “максимально надійну охорону повітряного простору України, прикриття особливо важливих об’єктів на території України, а головне, прикриття угруповань військ при веденні операцій”.
Але за красивими рядками криється вельми неоднозначна реформа – перехід штатної структури авіаційних з’єднань в формат авіаційні полки і авіаційні бази, які будуть забезпечувати дії цих полків. Тобто бригади тактичної авіації та їх льотгий особовий склад буде що називається “перетрушено”. Причому, як показують аналогічні процеси в Генеральному штабі, під цією маркою просто позбулися офіцерів, які неугодні теперішній генералам. Причому найчастіше це були штабні офіцери вищої ланки з бойовим досвідом управління.
У той же час бази і полки – це не щось нове “за стандартами НАТО”, а повернення до реформи 2009 року. Нагадаємо, що тоді в рамках оптимізації організаційно-штатної структури планувалося сформувати 11 авіаційних баз (не здивуюся, якщо скоро стане відомо, що саме стільки планують і нинішні генерали). У новій структурі планувалося, що авіабаза повинна була приймати на свій аеродром (або аеродроми) будь-яку авіаційну техніку, яка перебуває на озброєнні Повітряних сил України без жодних обмежень.
Але в армійському середовищі тоді цей експеримент сприйняли вкрай негативно, і після того, як був зміщений в.о. міністра оборони Іващенко (і слідом командувач Повітряних Сил Руснак), нове керівництво Міноборони і Повітряних сил швидко його згорнули.
Уже тоді військові середньої і вищої ланки висловлювали серйозні побоювання, що нова організаційно-штатна структура повністю зруйнує боєготовність Повітряних Сил.
І так говорити були всі підстави. Перш за все при такому підході повністю руйнується відпрацьований роками (а також кров’ю і потом) “трикутник”: льотчик – бойова машина – технік. Адже в перервах між польотами на авіаційній базі літаки обслуговуватиме технічний персонал, який не знайомий з особливостями того чи іншого “борту”. А всі, хто служив або служить в авіації, знають, що на нашій зношеній техніці це вкрай важливо для боєготовності і безпеки польотів. Це все може призвести тільки до збільшення рівня аварійності в ході бойової підготовки авіаційного компонента. Вихід, звичайно, є – різке підвищення рівня підготовки інженерів і техніків авіаційних баз. Але для цього немає ніяких передумов – ні величезної кількості бажаючих, ні матеріальних бонусів.
Другий важливий аспект – фінансовий і ресурсний. При створенні універсальної авіабази необхідне створення запасу блоків і агрегатів для різних типів літаків. Що в нинішніх умовах, коли кожен блок буквально на рахунку і купується мало не “з-під поли” за сірими схемами, просто нереально.
І найголовніше. У зв’язці командир авіаційної бази – командир авіаційного полку не вистачало (і навряд чи буде вистачати зараз) чіткої вертикалі прийняття рішень і конкретного розподілу повноважень. У реформі 2009 року командування авіабази несло відповідальність за технічний стан техніки, а командир авіаполку – за підготовку льотного складу.
Тобто для умовного командира авіабази – чим менше польотів, тим менше проблем. Тому для відмови командиру авіаполку в проведенні польотів знайдуться сотні причин – від відсутності запасних частин до некондиційних паливно-мастильних матеріалів або поганий стан злітно-посадкової смуги.
Що в умовах браку авіатехніки, її крайньої зношеності призведе тільки до одного – повної деградації рівня підготовки стройових льотчиків. Фактично повернемося до часів Януковича, коли в Повітряних Силах було три-чотири льотчика-аса на кожен тип літака, які і демонстрували “міць української авіації” на чергових навчаннях перед президентом і генералами. А коли почалися бойові дії на Донбасі, то виявилося, що літати-то й нікому. Тому два десятка льотчиків і витягли весь непростий період війни березня-серпня 2014 року.
І це я тільки злегка торкнувся проблем і тільки в розрізі авіації. А про ППО, судячи з усього, після реалізації цієї реформи можна буде забути зовсім. Єдина система ППО, яка худо-бідно, але існує зараз, буде розділена на окремі складові, які будуть підкорятися оперативним командуванням.
Кому це вигідно – питання риторичне. Але варто згадати тільки один історичний факт – 27 серпня 2012 року було прийнято рішення про передачу всіх військових частин Повітряних Сил України в Криму в оперативне підпорядкування ВМСУ. А до 2015 року планувалося взагалі вивести всі частини Повітряних Сил з півострова. До чого це призвело в лютому-березні 2014 року ми побачили на власні очі…
Автор: Михайло ЖИРОХОВ
Джерело: https://columnist.com.ua
Джерело: columnist.com.ua