Витік у ЗМІ інформації про те, що в Росії ще до президентських виборів 2018 року планують створити Міністерство держбезпеки з розширеним у порівнянні з нинішнім ФСБ складом і повноваженнями (окрім самої Федеральної служби безпеки, до складу нового МДБ повинні увійти Служба зовнішньої розвідки й основна частина підрозділів Федеральної служби охорони), не міг не схвилювати ліберальну частину російського політичного спектру. І справа не лише і не стільки в тому, що тоді станеться повернення до сталінської назви органів безпеки, що набили руку також у політичному розшуку та репресіях (нагадаю, що Міністерство державної безпеки існувало в 1946—1953 роках). Головну небезпеку планованої реорганізації російська громадськість убачає в тому, що в радянському минулому будь-яке розширення складу та повноважень карального відомства, зазвичай, передувало посиленню політичних репресій. Про це свідчить уся історія радянських органів державної безпеки.

ВНК — ДПУ — ОДПУ

Із закінченням громадянської війни та настанням епохи НЕПу сталася деяка лібералізація каральних органів.  1922 року зловісне ВНК, що було головним знаряддям «червоного терору», було перетворене в Державне політичне управління (ДПУ) при НКВС РРФСР, а вже 1923 року, після утворення СРСР, ДПУ перетворилося на Об’єднане державне політичне управління (ОДПУ) при Раднаркомі СРСР. Йому не лише фактично, як раніше ВНК, але і формально підкорялися ДПУ союзних республік.

Правда, колишні функції ВНК нагляду за «соціалістичною законністю» були передані Наркомату юстиції РРФСР, при якому була заснована прокуратура. Каральну політику спробували ввести в хоч якісь рамки закону. Крім того, чекісти були обмежені в можливостях розслідувати суто кримінальні злочини. У них також відібрали право ухвалювати вироки, у тому числі смертні, без суду — в адміністративному порядку. Залишили лише на втіху Особливу нараду при Колегії ДПУ (ОДПУ). Але вона могла в адміністративному порядку лише відправляти людей в заслання або табір строком до трьох років.

Відносно ліберальними радянські органи безпеки залишалися до кінця 20-х років. А вже 15 грудня 1930 року було прийнято секретну постанову  ЦВК і СНК СРСР «Про керівництво органами ОДПУ діяльністю міліції та кримінального розшуку». У зв’язку з проведенням насильницької суцільної колективізації та посиленням політичних репресій потрібно було об’єднати діяльність усіх каральних органів. ОДПУ дістало можливість використовувати в своїх цілях як кадрових співробітників міліції, так і міліційну агентурну мережу та впливати на розслідування кримінальних злочинів.

ГУДБ — НКДБ

Наступним кроком стало створення в липні 1934 року НКВС СРСР, який об’єднав ОДПУ, перейменоване в Головне управління державної безпеки (ГУДБ), і наркомати внутрішніх справ союзних республік. При цьому очолив новий наркомат колишній очільник ОДПУ Генріх Ягода, а на керівних посадах опинилися головним чином кадрові чекісти, а не міліціонери. НКВС належало здійснити Великий терор, що поступово розвертається після вбивства керівника ленінградських комуністів Сергія Кірова 1 грудня 1934 року. Чекістам поступово стали повертати право ухвалення позасудових вироків, аж до розстрілу. У липні 1934 року було створено Особливу нараду при наркомові внутрішніх справ СРСР, яка отримала право засилати або садити людей на 5 років, а  1937 року — на 8 років.

Паралельно в 1937—1938 роках діяли Особливі трійки і двійки НКВС. Вони отримали повноваження ухвалювати позасудові смертні вироки, часто цілим списком, як по так званій «куркульській» операції НКВС («трійки»), по якій проходили також усі неблагонадійні та підозрілі, у тому числі з партійно-радянської еліти, так і по так званій «операції з національних контингентів» («двійки»), в рамках якої репресовували всі «неблагонадійні» національності (поляків, німців, латишів, фінів та ін.).

Нова реорганізація НКВС сталася у зв’язку із запланованим Сталіним влітку 1941 року нападом на Німеччину. Радянський диктатор розраховував, що війна почнеться звитяжним наступом Червоної Армії та йтиме на території європейських країн. Тому в лютому 1941 року ГУДБ було перетворене в самостійний Наркомат державної безпеки (НКДБ) СРСР, що виконував розвідувальні та контррозвідувальні функції. Передбачалося, що його співробітникам доведеться діяти перш за все за межами СРСР. Одночасно зі складу НКВС були виділені Особливі відділи, що здійснювали контррозвідувальні заходи у військах. Їх передали до складу народних комісаріатів оборони і військово-морського флоту.

Із початком війни Сталін повинен був стати Верховним Головнокомандуючим і наркомом оборони, і Особливі відділи перейшли б у його безпосереднє підпорядкування. Йосип Віссаріонович дуже побоювався, що звитяжні радянські генерали та маршали можуть перетворитися на нових бонапартів, і збирався ретельно стежити за ними за допомогою чекістів. Проте Гітлер ударив першим. Червоній Армії, розбитій у прикордонних боях, довелося відступати вглиб країни. Тому вже в липні 1941 року НКДБ і Особливі відділи були повернені до складу НКВС. Перед обличчям смертельної загрози знову потрібна була концентрація всіх каральних органів в одних руках. Війна спричинила посилення репресій, і після її початку Особлива нарада НКВС отримала право ухвалення смертних вироків.

Нова реформа почала діяти у квітні 1943 року, після розгрому німців під Сталінградом. Тепер результат війни на користь антигітлерівської коаліції не викликав сумнівів, був відтворений НКДБ, а Особливі відділи повернулися до складу наркоматів військово-морського флоту й оборони і, перейменовані у військову контррозвідку «Смерш», тепер безпосередньо підкорялися Сталіну, як наркомові оборони. НКДБ повинне було діяти переважно за межами СРСР, а також на окупованих територіях, що звільняються.

МДБ

У травні 1946 року військова контррозвідка СМЕРШ увійшла до складу Міністерства державної безпеки (МДБ) (так у березні 1946 року перейменували НКДБ), а колишній начальник СМЕРШу Віктор Абакумов став міністром держбезпеки. Поступово у підпорядкування МДБ перейшли основні функції МВС, у тому числі внутрішні війська, міліція, прикордонні війська й інші підрозділи. Це було пов’язано, зокрема, з початком з кінця 1940-х нової хвилі репресій («Ленінградська справа», «Справа Єврейського антифашистського комітету», «Справа лікарів», «Мінгрельська справа» та ін.). До моменту смерті Сталіна у підпорядкуванні МВС залишилися лише табірні та будівельні управління, пожежна охорона, конвойні війська та фельд’єгерський зв’язок.

Правда, спочатку з МДБ були вилучені функції, пов’язані з розвідкою. У травні 1947 року був створений Комітет інформації при Раді Міністрів СРСР на чолі із заступником голови Раднаркому В’ячеславом Молотовим. До Комітету ввійшли як зовнішня розвідка МДБ, так і військова розвідка Міністерства оборони. Проте керівництво розвідкою в Комітеті інформації, яким керували люди, раніше з розвідкою не зв’язані, не дуже виходило, тим паче, що найважливіша частина розвіддіяльності, пов’язана з атомним проектом, залишилася під орудою Лаврентія Берії як глави Спецкомітету №1, що здійснював цей проект. У лютому 1949 року статус Комітету інформації був понижений до Комітету при МЗС. А в листопаді 1951 року зовнішня розвідка була повернена до МДБ, а військова — до Міністерства оборони.

У березні 1953 року, після смерті Сталіна, МВС, що об’єднало всі органи безпеки, очолив Берія. Він мотивував необхідність об’єднати МДБ і підрозділи МВС, які залишилися, переважно пов’язані з ГУЛАГом, у зв’язку з реформою табірної системи, що проводилася ним, і різким скороченням кількості ув’язнених. Проте товариші по Президії ЦК злякалися, що Лаврентій Павлович зосередив у своїх руках дуже велику владу, і це стало однією з причин його падіння. А вже в березні 1954 року з МВС був виділений Комітет державної безпеки СРСР. До нього ввійшли служби розвідки та контррозвідки, політичний розшук, урядова охорона, прикордонні війська та деякі інші підрозділи. Цікаво, що в 1990-1991 роках у зв’язку з ускладненням ситуації на Закавказзі КДБ були також підпорядковані 103-тя гвардійська повітрянодесантна дивізія і 75-та мотострілкова дивізії.

Після розпаду СРСР і невдалої спроби об’єднати КДБ і МВС в рамках Міністерства безпеки і внутрішніх справ Російської Федерації, що існувало лише в грудні 1991 — січні 1992 року (схоже, сам Єльцин злякався цього монстра), російські власті доклали зусиль, щоб ослабити КДБ, перейменований спочатку в Міністерство безпеки (МБ), потім у Федеральну службу контррозвідки (ФСК) і нарешті у Федеральну службу безпеки (ФСБ). Із складу колишнього КДБ під час правління Бориса Єльцина були поступово виділені Служба зовнішньої розвідки (СЗР), Федеральне агентство урядового зв’язку (ФАПСИ), прикордонні війська і Федеральна служба охорони (ФСО). Але з приходом до влади Володимира Путіна всі ці структури, за винятком СЗР і ФСО, в тій чи іншій мірі повернулися до складу ФСБ.

Поки що прес-секретар Путіна не підтвердив наявність планів щодо створення МДБ. Може бути, що наявні витоки — це всього лише зондування громадської думки. Слід мати на увазі, що значне розширення повноважень глави карального відомства завжди створює певну загрозу і для диктатора, що діє, яким би відданим йому не здавався очільник органів держбезпеки. Зраджують, як відомо, свої. Тому можливо, що проект створення МДБ так і залишиться проектом.

ПРЯМА МОВА

«ЩУПАЛЬЦЯ СПРУТА ТРЕБА ОБРІЗАТИ НА НАШІЙ ТЕРИТОРІЇ ПОСИЛЕННЯМ КОНТРРОЗВІДКИ І АНТИТЕРОРИСТИЧНОГО ЦЕНТРУ»

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО, екс-голова СБУ:

— Для самої Росії це свідчить про втрату популярності самої влади, що останні вибори і продемонстрували, попри сфальшовані результати.

Це свідчить і про падіння економіки, і про серйозну кризу, і дезінтеграцію самої країни, і те, що влада РФ, Кремль однозначно вибирає стратегію на придушення, тотальний контроль, аби  таким чином протриматися у владі.

Для нас, для національних безпекових інтересів України дуже важливо зрозуміти: щупальця спрута треба обрізати на нашій території посиленням контррозвідки, посиленням Антитерористичного центру і нарешті створити окремий бойовий Антитерористичний центр із посиленням всіх підрозділів, які в правоохоронних органах займаються безпекою громадян. Наголошую, громадян України від одного кордону до іншого.

Вирішити усі безпекові питання — це скоординувати всі сили і засоби, всі правоохоронні безпекові структури. Заради цілеспрямованої і конкретної роботи. Із розслідуванням резонансних вбивств, із розслідуванням причетності або непричетності іноземних спецслужб до них і до забезпечення громадського порядку на вулицях. І зупиняти навалу злочинності, яка захлинає країну від Києва до Одеси.