Досить звична практика в історії банківських кредитів, коли позичальник бере позику під певний відсоток, а по факту повертати доводиться відчутно більше. Відтак, чимало людей дедалі більше залазять в «кредитне ярмо», або ж просто не мають чим сплачувати непомірні відсотки, які раніше здавалися цілком помірними. Наразі кредитна залежність багатьох наших співвітчизників досягла свого апогею. «Вас же ніхто не змушував брати кредит, ніхто за руку не приводив».

Банальні питання чуємо від представників банків: «Ви ж бачили, що підписували? Читали кредитний договір? Погодилися з умовами? На ризик йшли свідомо?!». «Незнання закону не звільняє від відповідальності». Але це насправді застарілі слова. При правильному підході, можна «таємні лазівки», які приховав від вас банк. А саме, якби спочатку клієнти банку вивчили всі умови кредитного договору та дізналися, скільки вони переплачують і в яку боргову яму вони себе втягують, то більшість громадян задумалися, про послуги, що їм надають фінансові установи. Останні у сою чергу змушені були б зробити умови більш прозорішими, аніж це звично робиться зараз.

Раніше ошукані боржники, звертаючись до суду про визнання договору недійсним, але отримували відмови. Адже суд, не вникав у суть справи, виносячи вирок за принципом: брав – поверни!!!

Однак стався «прорив» у судовій практиці, який був здійснений Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВСС) 22 жовтня 2014 у справі № 6-26251св14. Цей «прорив» полягає в тому, що нарешті суд визнав недійсним кредитний договір, який не відповідає вимогам, передбаченим у Законі України «Про захист прав споживачів» (далі – Закон), Постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (далі – Постанова Правління НБУ).

Так, що ж ховається на форматі А-4, так званого кредитного договору? Заглибимося трохи в законодавство. У ч. 2 ст. 11 Закону, п. 2.1. Постанови Правління НБУ передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту Банк зобов’язаний повідомити у письмовій формі Позичальника, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Адже це дуже важливо знати, щоб надалі мати уявлення про всі умови кредиту, а також чи потрібен взагалі даний кредит. Оскільки банки не надають Клієнту дану інформацію, або ж надають її в неповному обсязі, і тим самим наживаються на довірливому споживачеві.

Також потрібно звернути увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону, п. 3.1. Постанови Правління НБУ банк повинен не просто надавати інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту, а така інформація має міститися в кредитному договорі, або додатку до нього і бути наданою у письмовій формі. Проте, як бачимо на практиці, такі деталі зазвичай банки не вважають за потрібне вписувати в кредитний договір, чим суттєво порушують чинне законодавство.

У п. п. 3.1, 3.2 , 3.4 Постанови Правління НБУ деталізується, які положення повинні міститися в кредитному договорі або додатку до нього:

1. Значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку.
2. Перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, пов’язаних з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту.
3. Перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб відповідно до вимог законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі при страхуванні предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії при купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та відсотків за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо) .
4. У кредитному договорі повинен міститися графік платежів (згідно з термінами, вказаними у договорі – щомісяця, щокварталу і т.д.) в розрізі сум погашення основного боргу, сплати відсотків за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг.

Як показала практика та аналіз кредитних договорів на предмет дотримання Законодавства та Постанови НБУ – аспекти дотримання всіх норм не виконуються, і тому кредитні договори не визнавалися недійсними на цих підставах (Постанови ВСС від 19.10.2011 у справі № 6-14684св11 від 06.11.2013 по справі № 6-34549св13 від 01.07.2013, у справі № 6-25781зп13) .

Тому рішення ВСС від 22.10.2014 у справі № 6-26251св14 – це як ковток свіжого повітря для позичальників.

Суд визнав умови кредитного договору недійсним тому, що Банк не надав письмову інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту, а в самому кредитному договорі не було детально розписана орієнтовна сукупна вартість кредиту. Що є порушенням Закону та Постанови Правління НБУ №168. ВСС дійшов висновку, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на погіршення становища споживача, є підставою для визнання такого договору недійсним.

Якщо суд визнає кредитні правовідносини недійсними, то в такому випадку позичальник зобов’язується повернути кредитодавцю тільки тіло кредиту, не сплачуючи при цьому відсотків. Водночас, кредитор повинен повернути боржникові всю суму сплачених ним відсотків за кредитом.

 Наталія РВАЧОВА