Людмила Марчук

Людмила Марчук

журналіст, публіцист, блогер.

А на завтра була війна…

21.06.2017 23:24   Джерело: RvNews
Автор : Людмила Марчук

76 років тому фашистська Німеччина вторглася у Радянський Союз. Щороку маємо згадати про цю сумну дату 22 червня 1941 року – дату початку наступу німецької армії на території колишнього Радянського Союзу.

Хоча для нас, західних українців, ІІ світова розпочалася ще у вересні 1939-го, коли під гітлерівським натиском впала Польща...

Західна Україна і наша Волинь вже потерпала від окупації - окупації радянської. Тисячі нащих співвітчизників вже були репресовані. 

Німецька армія просувалася так стрімко, що у лічені дні в руках Гітлера опинилися половина України, Білорусь, Литва та Латвія.

Вже 24 червня гітлерівці увійшли у перші на Рівненщині населені пункти – села Козин і Демидівку. 25 червня німецькі війська захопили Луцьк. 28-го – вони увійшли у Рівне (Ровно). 30 червня у руках ворога опинилися Львів, Кременець, Острог…

З 25 червня по 2 липня по лінії Луцьк-Рівне-Дубно-Броди-Берестечко розгорнулася найзапекліша танкова битва ІІ світової…

За розповідями очевидців, відступ радянських військ у перші дні й тижні війни був панічним. Розбиті радянські частини залишали по дорозі зброю, амуніцію, бойові машини… На полях, при дорозі лежали перші жертви війни. То були молоді хлопці, котрі ще учора сиділи за студентською лавою, стояли біля станка, орали землю, кохали і раділи життю.

Ця війна назавжди закарбувалася у спогадах тих, хто її пережив. Колишній працівник Рівненського льонокомбінату Ярослав Семенюк розповів про початок війни у Рівному з уст своєї матері Лідії Євдокимівни Семенюк, яка у 1941-му була студенткою Рівненського учительського інституту.

null
Лідія Семенюк

«Коли 22 червня ми, студенти, прийшли на здачу чергового іспиту, іспит не відбувся. Усіх студенток мобілізували на роботу до військового госпіталю, що знаходився по сучасній вул. В’ячеслава Чорновола (третій будинок за універмагом). До госпіталю звозили сотні поранених бійців.

26 червня почалося бомбардування Рівного та його околиць. Поранених почали поспіхом евакуйовувати на Схід, а нам, місцевим студенткам-медсестрам, веліли розходитися по домівках. Від Рівного до Ульбарова, де мешкали мої батьки, біля 20 кілометрів. Я бігла додому через поля, ховаючись по ярах від німецьких літаків. Раптом побачила, як навколо мене у поля спускаються німецькі парашутисти. Це додало такого жаху, що я бігла без пам’яті, тримаючи немов зброю в руці одну туфлю (другу загубила). Коли постукала у вікно батьківської хати, батьки не йняли віри, що я жива. Адже там під Рівним діється щось страшне.»

Рівнянці Марії Миколаївні Таргоній на початок війни було всього 6 років. Але в її пам’яті дуже яскраві спомини про початок війни у Рівному.

null
Марія Таргоній

«Як тепер пам’ятаю: навколо кладовища Грабник cтоять біля десяти розбитих радянських танків. Ми з бабусею ретельно оглядали кожен танк. Навіть зазирали всередину. Там були обгорілі трупи радянських танкістів. Бабуся шукала свого сина…»

Чи не найстрашнішою сторінкою цієї війни була доля радянських військовополонених. За підрахунками істориків у фашистському полоні опинилося біля 5-6-ти мільйонів солдатів та офіцерів Червоної армії. Усі вони були загнані за колючі дроти і виморені холодом і голодом. За сталінським наказом військовослужбовці, котрі потрапили у полон оголошувалися зрадниками. Коли до Політбюро з пропозицією налагодження обміну важкопораненими полоненими та постачання полонених продовольчими посилками звернулися представники Міжнародного комітету Червоного Хреста, їм відповіли, що у полоні тільки боягузи і зрадники, тож піклуватися про них ніхто не буде.

Тому полонені червоноармійці у німецьких концтаборах були єдиними, хто не мав ніякого захисту. Вони не одержували жодної медичної допомоги, не мали права на листування з рідними й на одержання продовольчих посилок. Німці ставилися до радянських солдатів та офіцерів вкрай жорстоко. Конвоїри тижнями гнали колони полонених, у сльоту чи лютий холод голодних і роздягнених. Коли хтось падав від знесилення – його чекав розстріл. Комусь припекло вийти з колони по нужді – також розстріл або цькування собаками. На ніч заганяли в кар’єри чи на обнесені колючим дротом пустирі. Люди сотнями гинули від виснаження, голоду й холоду.

null
За колючим дротом під відкритим небом...

Тільки на території України гітлерівцями було створено понад 230 таборів смерті, в яких головним чином були військовополонені українці. У Рівному їх було три: два у передмістях Грабник та Воля, а найбільшим був концтабір у районі Кошари, що на вулиці Білій. В цілому у таборах Рівненської області було знищено понад 100 тис. радянських військовополонених і цивільних громадян.

Та ж Марія Миколаївна Таргоній розповідає, що не раз спостерігала, як полонені із концтабору вручну рили могили на Грабнику. Це були широкі траншеї, бо трупів військовополених щодня було дуже багато. Щодня приїздила велика, у пам’яті дитини – «двоколісна арба» – і вся вона була заповнена голими, зі здутими животами трупами військовополонених. Їх розвантажували й закладали у свіжовириті канави.

В історії Західноукраїнських земель з війною пов’язана ще одна трагічна сторінка. У перші дні війни у Рівному, Дубно, Луцьку, Львові та інших західноукраїнських містах люди оплакували тисячні жертви розстріляних у тюрмах НКВС.

За два з половиною роки жорстокої нацистської окупації Рівненщина втратила щонайменше 100 тисяч загиблими. Майже 22 тисячі осіб були насильно вивезені на примусові роботи до рейху. А після визволення Червоною Армією за офіційною статистикою лише за один 1944 рік спецпідрозділами НКВС було вбито 15 988 чоловіків, жінок, підлітків та старих людей, 15 680 арештовано і кинуто до тюрем і таборів на довгі роки ув’язнення. За цей же 1944 рік із Рівненської області було вивезено у віддалені регіони Союзу 1 154 сім’ї, що складало 3 212 осіб. Причиною для висилки цілих родин була приналежність до ОУН чи УПА бодай однієї людини із сім’ї. Серед тих, кого немилосердно позбавляли батьківщини, і люди похилого віку, діти, які часто гинули на етапах.

Тож схилімо голови у глибокій скорботі за тими, кого забрала та жорстока війна… Вічна їм пам'ять...


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews
Загрузка...