Прямую затишним коридором до кабінету директора. На стінах стенди, малюнки, фото, які розповідають про діяльність закладу, про успіхи у навчальному і виховному процесі: «Наші спортивні досягнення», «Наша гордість», «Секрети успішного навчання», художні виставки випускників школи Христини Столярчук і Станіслава Мельничука. Відверто кажучи, побачене приємно дивує та вражає, адже я знаходжусь не у звичайній загальноосвітній школі, а у Рівненському навчально-реабілітаційному центрі «Особлива дитина». Це загальноосвітня, навчальна установа, метою діяльності якої є реалізація права на освіту дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними вадами їх здоров’я.

Художня виставка робіт випускниці Христини Столярчук. Фото автора

Черговий по поверху люб’язно показує, де знаходиться кабінет директора. Мене зустрічає невисока на зріст серйозна симпатична жінка. Знайомимося. Ольга Володимирівна Петух – досвідчений педагог, лауреат Міжнародного академічного рейтингу популярності «Золота фортуна», яка очолює навчальний заклад з 2005 року. Її гостинність та привітний погляд налаштовує на плідну бесіду по справі:

– Ольго Володимирівно, розкажіть, будь ласка про ввірений Вам навчальний заклад. Впевнена, що більшість наших читачів не знають навіть про його існування.

– Цей навчальний заклад був заснований у 1997 році як навчально-реабілітаційний комплекс – дитячий садок-школа за № 53 для дітей-інвалідів. У 2005 році був реорганізований у Рівненський навчально-реабілітаційний центр «Особлива дитина» при Рівненській міській раді. Наразі у Центрі проходять комплексний корекційно-відновлюваний та навчально-виховний процеси 189 дітей різного віку – від 5 до 17 років. Серед них є діти зі зниженим слухом та зором, із затримкою психо-мовного розвитку, з певними порушеннями опорно-рухового апарату, з ураженнями центральної нервової системи, порушеннями емоційно-вольової сфери. Реабілітаційний процес має комплексний характер та включає в себе медичні, фізичні, психолого-педагогічні, соціально-побутові заходи, які розроблені згідно комплексної програми індивідуально-корекційного медико-психологічного супроводу дитини з важкими вадами розвитку.

Вихователь Мазурок В.Б. здійснює підготовку дітей до письма. Фото з мережі Інтернет

– З усією відповідальністю за власні слова скажу: «В Україні таких, як наш, закладів немає»?

– То виходить, ваш заклад унікальний?

– Можна і так сказати.

Вчитель Павлюк Г. М. у підготовчому класі працює з дітьми над інсценізацією пісеньки "Два півники". Фото автора

– Ольго Володимирівно, грандіозні завдання вашої школи, її багатопрофільність, як на мене, передбачає ретельний підхід до підбору фахівців з відповідною освітою, адже основні напрямки діяльності вимагають мати в штаті, крім педагогів, ще лікарів – педіатра, невролога, фізіотерапевта, психолога, дефектолога і т. Та ще й до того вони повинні любити дітей, адже матимуть справу з хворими дітьми. Мабуть, важко знайти таких людей?

– Непросто, ви маєте рацію. Але знаходимо. В нашому колективі працює багато людей, які мають два фахи, наприклад: Павлюк Галина Миколаївна, Добринська Світлана Сергіївна, Штіль Світлана Юріївна, Анікіна Ольга Володимирівна – всі вони педагоги, які набули другий фах – «вчитель корекційної освіти» і працюють дефектологами та логопедами. До слова, в нас працює гарний фахівець, вчитель-реабілітолог – Нагорна Ольга Борисівна, кандидат наук фізичного виховання і спорту. Її заняття дуже цінні для реабілітації здоров’я наших підопічних.

– Пані Олю, 5-го вересня цього року президентом України Петром. Порошенком був підписаний закон «Про освіту». Цей документ передбачає проведення реформи у галузі освіти. Президент назвав цю реформу дослівно – «найголовнішою, бо від неї залежить майбутнє країни». А Ви особисто які покладаєте надії на «глибоку, всеосяжну освітню реформу»?

– Є такий загальновідомий вислів: «Надія помирає останньою». Так ось я бажаю, щоб до нас, до педагогів-практиків дослухалися і почули б нас у Міносвіті і врахували б наші пропозиції щодо реформування в Україні системи нашого типу шкіл.

– Що на Вашу думку потрібно було б змінити в першу чергу в Вашій роботі на прикладі Вашого закладу?

– Вважаю, за доцільне утворення Міжвідомчого департаменту, який би об’єднав три основні важливі ланки і мав там своє представництво, це – Міністерство освіти і науки (навчальна робота і корекція); Міністерство охорони здоров’я (медичний супровід); Міністерство соціальної політики (соціальний і юридичний захист).

Досвід нашого закладу переконливо доводить, що потрібно ліквідовувати вузькопрофільні школи-інтернати. За сучасних умов хворі діти, діти-інваліди повинні їхати в призначений медкомісією інтернат за сотні кілометрів від рідної домівки. Вони ростуть далеко від батьків, братів і сестер. Хіба це правильно? Гуманно? А наші діти живуть у родині, відвідуючи школу кожного дня. Звідси і вищий розумовий розвиток і набуття комунікативного досвіду. І бажання спілкуватись і займатися улюбленими справами-уподобаннями, а не перебувати в депресії дивлячись з надією у віконце, коли тебе відвідують мама або тато. Яка вже тут творчість, завзяття і натхнення?

– Скажіть, будь ласка, чи достатня в школі матеріально-навчальна база? Чого не вистачає?

- О, на рахунок коштів, то в них завжди є потреба. Ось, наприклад, з великими зусиллями батьки «вибили» кошти на ремонт покрівлі. Та й ось – самі бачите – плитка облітає із зовнішньої сторони будівлі. Також потрібно думати, де знайти гроші на ремонт стін. Але колектив у нас роботящий. Є що показати й похвалитися: за останні роки створено 6 логопедичних кабінетів, обладнано психологічний кабінет, допрофесійної підготовки (швейна і столярна справи, комп’ютерного набору, куховарства, квітникарства).

Далі веду розмову із заступником з навчально-реабілітаційної роботи Софією Михайлівною Прокопчук:

– Софіє Михайлівно, розкажіть про досягнення щодо інтеграції ваших випускників у суспільство, чи продовжують вони навчання в інших навчальних закладах, працевлаштовуються? Чи можна вважати подальшу долю ваших випускників за кінцевий результат праці усього вашого колективу ?

  – Так, звичайно. Найбільш успішні випускники закладу продовжують навчання у загальноосвітніх школах міста, у Рівненській вечірній школі, у технічному коледжі НУВГП, Рівненському коледжі економіки і бізнесу, у Вищому професійному  училищі №1 м. Рівне, в Технікумі технології та дизайну НУВГП, Рівненському центрі професійно-технічної освіти сервісу та дизайну м. Рівне.

– Софіє Михайлівно, загальновідомо, що проблема інтеграції дітей з особливими потребами у суспільство є дуже важливим чинником у їх подальшій долі. З якими видами трудової діяльності дорослих ви знайомите учнів?

– В стінах нашого закладу ми маємо можливість для розвитку трудових навичок потенційної професії наших вихованців, це – комп’ютерний набір тексту, швейна справа, столярна справа, вишивка, куховарство, квітникарство, декоративно-паркове садівництво.

Педагог-організатор Світлана Анатоліївна Сабадир розповідає про самоврядування і профорієнтаційну роботу, а також про роботу з батьками, яка проводиться в школі:

– Шкільне самоврядування проходить під гаслом: « Хочеш бути громадянином України – будь громадянином школи».

Урок біології у 8-му класі проводить вчителька Чиж О.Г. Фото автора

Усі альбоми з яскравими багаточисельними світлинами, що віддзеркалюють велику роботу з учнями школи не могли розміститися на столі. Тут і участь вихованців у міських акціях («Янгол в АТО»), і «Великодній вернисаж», і конкурс знавців правил дорожнього руху, і фестиваль самодіяльності «Червона калина»,і заходи з військово-патріотичного виховання. До слова, вчитель інформатики Володимир Ростиславович Кукурудза служив добровольцем у Національній гвардії. Він в закладі – шанована й популярна людина, приклад для наслідування для багатьох хлопчаків.

А програма «Творче обдарування» передбачає участь дітей-інвалідів у Всеукраїнських, обласних, міськіх та шкільних тематичних конкурсах. Учні школи були переможцями різних конкурсів з народної творчості – «Оберіг мого життя», «Улюблена іграшка», «Різдвяні дзвіночки» та інші.

– На базі закладу діє батьківський всеобуч , – продовжує свою оповідь педагог-організатор:

– У нас працює «Школа життєвої компетентності», (автор Програми і керівник Прокопчук С.М.) Після детального вивчення проблеми у 2005 році, педагогічним колективом було прийнято рішення  не тільки активізувати роботу з батьками, але й доповнити її нестандартними, інноваційними формами та методами , які б допомогли вирішити проблеми, що назріли, і попередити ті, які можуть з’явитися. А також обов’язково допомогти батькам зрозуміти найважливішу річ – «Тільки разом можна досягти бажаного результату, якщо вчасно об’єднати зусилля». Програма батьківського всеобучу «Школа життєвої компетентності» передбачає інтерактивні форми роботи з батьками. Навчання відбувається в атмосфері доброзичливості та взаєморозуміння.

Підсумовуючи побачене і почуте, я роблю висновок, що у наш непростий час не перевелися в Україні свідомі педагоги, гарні вчителі  й просто доброзичливі люди, які розуміють, що кожному учневі слід подарувати часточку свого серця, чуйність, сердечну турботу. Вони працюють сумлінно, за покликанням, знають, що мають справу з найціннішим у житті – дитиною.