Майже все своє життя акомпаніатор Здолбунівського РБК Василь Гриськов присвятив музиці. Він - автор понад 50 музичних творів, активно працює над новими проектами й зараз.

У родині Гриськових музику любили. Василеві батьки співали самі і часто слухали записи на платівках, вчили дітей колядок та щед­рівок. Так прививали їм любов до рідного краю, України та її культури. Їх, націоналістів, ще до Василевого народження, у 1947-му заслали до Воркути. У Лідаво вони повернулись, коли Василеві виповнилось дев’ять.

Пристрасть до музичного мистецтва прищеплював хлопцеві і його дядько по матері Борис Пальчевський. Не маючи музичної освіти, той організував хор у Лідаво, згодом керував хоровим колективом у Здолбунівському БКЦ. На той час Василь уже навчався в Рівненському державному музичному училищі і мав перші власні творчі доробки. Зараз композитор каже, що то ще не були мелодії, які його захоплюють, бо справжнє натхнення прийшло дещо пізніше.

Музичної стежини Василь Гриськов не покинув і під час проходження служби в армії. Півтора року гастролював з військовим ансамблем пісні і танцю Туркестанським військовим округом. Тоді ж, окрім свого основного інструмента - баяна, опанував ще й ледь не всі духові. Довелося тримати в руках і альт, і трубу.

Має пан Василь і викладацький досвід. Певний час працював у Здолбунівській музичній школі, встиг вивчити чимало діючих музикантів, учителів музики. Згодом став акомпаніа­тором, пов’язав своє життя з роботою у Здолбунівському районному будинку культури. І ось тоді вже почалось його становлення як композитора.

Своєю першою серйозною роботою пан Василь вважає пісню «Рідний край», слова і музику до якої написав у 2007 р. Відтоді став автором уже десятків музичних творів, які виконують здолбунівські, мізоцькі й інші співочі колективи. Пише музику й зараз, розповідає, що найлегше це вдається на слова, які торкають душу. Зачіпають за живе. Саме тому в його доробку є пісні, що стосуються теми воєнних дій на території Донбасу.

Якщо слова гарні, душевні, то й музика такою ж буде, переконаний Василь Гриськов. Розповідає, що спочатку сам шукав слова, на які хотілося б написати музику, а потім поети стали пропонувати йому свої тексти.

- Якось голова Бущанської сільської ради Ірина Парфенюк принес­ла дуже красивий вірш про Бущу і попросила написати до нього музику. Пісню виконав хор Здолбунівського РБК, - розповідає.

Плідним у творчості композитора був період, коли він співпрацював з поетом Василем Ярмолюком. За п’ять років митці встигли створити десять пісень, серед яких «Гурби», «Уклін тобі, господарю» та інші. Нині ж музикант співпрацює з Олексієм Луцишиним, у творчому тандемі створили понад десять пісень. У спільному доробку й три нові - «Мамина молитва», «Живи, моя Волинь» та «Пригадаймо, браття-козаченьки».

Є у пана Василя пісні вже легендарні, які колективи виконують роками. Приміром, серед таких «Боже, дай Україні добра» та «А мати синів вигляда».

Усі твори композитора за народними мотивами. Естрадні ж створювати не доводилося. Та й натхнення, за його словами, на такі не має. Саме хоровий спів зав­жди приваблював автора, шкодує тільки, не розвивають в країні це мистецтво на належному рівні.

- Чомусь не цікавляться хоровим співом зараз. От колись спробували на все­українському рівні організувати чудовий проект «Битва хорів». Та на тому й скінчилося, - бідкається композитор.

Ірина САМЧУК

"Нове життя"