Галина Данильчук

Галина Данильчук

Краєзнавець, музейний працівник, вільний журналіст

Рівне у спогадах. Рівненський родовід Молчановських

У спогадах Галини Олександрівни Салієнко

03.02.2018 23:45   Джерело: RvNews
Автор : Галина Данильчук

Наприкінці січня цього року відійшла у вічність Галина Олександрівна Салієнко – прекрасна людина, що все життя віддала музиці, навчаючи розуміти світ чарівних звуків своїх учнів – студентів Рівненського музичного училища, де вона пропрацювала 45 років.

null
Галина Салієнко (справа) з сестрою Наталією Грицай. Фото з родинного архіву. 2017 р.

А ще пані Галина була берегинею пам’яті старовинних родів Молчановських і Салієнків, в домі якої вони завжди родинно гостювали. Вона зберегла сотні світлин, по крихтах збирала всі цікавинки життя кожного з їхньої великої родини. Своїми спогадами про минувшину Дубно і Рівного, де перепліталися життєві стежини Молчановських і Салієнків, вона залюбки ділилася з усіма, хто цікавився історією краю.

В пам’ять про Галину Салієнко вміщуємо її спогади, записані впродовж останніх років.

Спогади Галини Салієнко

null
Іван Никифорович Молчановський. Фото кінця ХІХ ст.

«Найглибша родинна пам’ять в мене збереглась про Івана Никифоровича Молчановського, який народився 1826 року в Рівному, прожив тут 56 років та знайшов свій спочинок на старому кладовищі «Грабник». Документ, збережений у родині, засвідчує, що 5 квітня 1882 року його хоронив священик Успенської церкви Даниїл Ципановський та псаломщик Григорій Федорович. Іван Молчановський був сином священика Никифора (1795 року народження), і вчителював у Рівненському фундушевому приходському двокласному училищі, що містилося в одному з будинків, який належав Рівненській чоловічій гімназії.

null

Мешкав він із сім’єю на вулиці Гімназійній (тепер вул. Михайла Драгоманова) в учительському будинку, колишній парковій оранжереї князя Любомирського. Дружиною його була Марія Зіновіївна, астраханська козачка татарського походження, яка зберегла в побуті та своєму зовнішньому вигляді деякі татарські національні звичаї. От, наприклад, хустку вона завжди пов’язувала за вуха.

null
Молчановська Марія Зиновіївна. Фото кінця ХІХ ст.

У подружжя народилося троє синів. Причому перший Іосаф (1873-1919) з’явився на світ, коли матері його було 42 роки, а батькові – 47. Через три роки народився в них Полієвкт (1876-1948) і ще через два – Серафим (1878-1945). Пізні діти встигли взяти від батьків усе найкраще – мудрість, інтелігентність і Боже слово. У 1882 році діти осиротіли, а Марія овдовіла. Проте вона змогла поставити хлопців на ноги й дати їм за тими часами пристойну освіту – усі сини закінчили духовну семінарію та стали православними священиками. А матері Бог дарував довге 90-літнє життя».

null
Брати Молчановські. Поч. ХХ ст. Фото з родинного архіву.

По-різному склалася доля синів учителя. Іосаф опинився на сході України, де й помер у 1919 році. Полієвкт після більшовицького перевороту в Росії змушений був, проживаючи на сході, працювати рахівником і лише після війни повернувся в рідні краї, був священиком в с. Березне, де й помер.

null
Марія Молчановська з синами та невістками. Поч. ХХ ст.

Не залишив рідних теренів лише Серафим. Тут, у Рівному, жив він уже зі своєю сім’єю на поч. ХХ ст. на вул. Міцкевича.

null
Пелагея Толста. Фото поч. ХХ ст.

 

null
Родина Толстих. Поч. ХХ ст. 

 

null
Пелагея Толста. Поч. ХХ ст.

 

null
Серафим Молчановський. Рівне. Фото поч. ХХ ст.

У 1901 році молодий священик одружився з 17-річною красунею Пелагеєю Толстою. У цій сім’ї народилося семеро дітей і до кожного йшла від батьків надзвичайна порядність, життєва мудрість, інтелігентність і висока духовність.

Доля не завжди була прихильною до родини. Перша дівчинка, яку назвали рідкісним ім’ям Конкордія, померла не доживши року. Від тяжкої хвороби – менінгіту, яка в ті часи була епідемічною, помер син Леонід.

null
Родина Молчановських. Фото 1913 р.

Один із синів Валентин обрав долю священика і поїхав на навчання у Кременецьке духовне училище. Після семінарії його забрали до польського війська і він служив у м. Холм. Життя Валентина обірвалося у 25 років на Великдень. Після смерті маленького Леоніда народився син, якому теж дали ім’я Леонід.

null
Пелагея і Серафим Молчановські. Фото 1925 р.

Серафим Молчановський закінчив спочатку Клеванське духовне училище, потім – Кременецьку духовну семінарію, як священик дослужився до митрофорного протоієрея.

null
Родина Молчановських. Село Рачин. Фото 1938 р.

І де б не служив отець Серафим (біля Радивилова, у селах Рачин, Смордва чи в Свято-Іллінському храмі в Дубно) – скрізь залишив по собі гарну пам’ять.

null
Наречені Галина та Олександр Салієнки. Фото 1927 р

Зі спогадів Г.О. Салієнко про свого діда Серафима:

«Так, як дідусь казав «Христос Воскрес!», я ніколи більше не почую. На перше місце він завжди ставив духовний світ людини і її духовний розвиток. Він не вмів нагромаджувати багатство за рахунок успішного ведення домашнього господарства, ніколи не мав надлишку грошей, не брав від бідних людей треби. Його ніжна батьківська любов була порівну розділена між дітьми і його душа завжди страждала, коли дітей обступали біди».

null
Серафим Молчановський. Дубно. Фото 1930 р.

Сім’я отця Серафима більший час жила в Дубні, поруч зі Свято-Іллінським храмом, де він був настоятелем. У мирні часи, коли діти вчилися у школі та в гімназії, у їхньому домі збиралася дубенська інтелігенція.

null
Хрестини Галі Салієнко. Фото 1931 р.

 

null
Серафим Молчановський з онукою Галею. Дубно. Фото 1930-х.

У роки Другої світової війни батьки довгий час не знали, якими дорогами розійшлися діти, і Серафим мало не помер від туги.

«Залишилось у діда четверо дітей – Микола, моя мама Галина, Леонід і найменша донька Серафима. Дядько Микола після закінчення Рівненської гімназії працював сільським вчителем на Млинівщині. Моя мама теж закінчила гімназію, але вступні іспити (матуру) здати не встигла, бо польська влада вимагала знань польської мови.
null
Син Леонід

Дядько Льодьо (так в родині називали Леоніда Молчановського) всього себе присвятив футболу. Тітка Серафима закінчила Дубенську гімназію, де навчалася разом із Ігорем Свєшніковим, який потім став відомим археологом. Цікаво, що Микола, Леонід і Серафима одружилися в одному 1939 році.

null
Родина Салієнків. Фото 1926 р.

 

Під час війни їхні сім’ї жили в Дубні, а дід був священиком в Рачині. Коли ж у 1944 році наступали радянські війська, то в Дубні фронт стояв шість неділь. Річка Іква, яка розділяє місто, стала розділом воюючих сторін. На Сурмичах були радянські війська, а на протилежній стороні, де жили ми, були німці. Опинившись у центрі воєнних дій, люди стали розбігатись хто куди. І наші сім’ї, діставши перепустки в генералгубернаторство, тікали від тих страхів на захід. Усі три сім’ї – Миколи, Серафими і ми опинилися у Польщі. А дід і бабця залишились у Рачині з вагітною невісткою – дружиною Леоніда, якого одразу з приходом радянських військ забрали на фронт. Дід дуже сумував, не знаючи де його діти й онуки. Я ж була першою і вісім років єдиною улюбленою онукою діда. І він для мене був найбільшим авторитетом. Наші поневіряння воєнними дорогами – це велика і тяжка історія. Коли ж ми повернулись додому 14 квітня 1945 року, то на вокзалі в Дубні взнали, що тиждень тому поховали діда.

null
Галя Салієнко. Фото 1937 р. 

Для мене, 14-річної, це була неймовірно тяжка втрата. Я сиділа заціпенівши, притулила до грудей фото діда, яке завжди було з нами, і не йняла віри, що більше не почую його ніжного доброго слова».

null
Пелагея Молчановська. Фото 1960 р.

На 32 роки пережила свого чоловіка матушка Пелагея. Це була надзвичайно талановита і красива жінка. Дружина священика мала чудове сопрано, як актриса зіграла чимало ролей у виставах трупи театру благородних зборів у Рівному. Пелагея Молчановська втілювала образ Марусі у виставі Марка Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю», Катерини («Катерина» Т. Шевченка), Уляни («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка та багатьох інших. Афіші тих часів рясніли повідомленнями: «На сцені мадам Молчановська» або «Мадемуазель Толста». Толста – дівоче прізвище Пелагеї, дочки фельдшера з Берестечка, яка у 1899 році закінчила вищу початкову школу в Рівному, а 1901 – вийшла заміж за Серафима Молчановського. Коріння роду Толстих – у с. Дермань й нащадки цього роду донині мешкають там.

У спогадах родини і на численних старих фотографіях Пелагея Наумівна постає напрочуд красивою жінкою, у гарному вбранні, в капелюшках, що, як згадує її онука Г. Салієнко, «нагадували квітник».

null
Пелагея Молчановська. Фото 1910 р.

Ця жінка поєднувала в собі матір, яка народила сімох дітей; актрису, котра дарувала своє мистецтво рівнянам; дружину мудрого священика і співачку церковного хору. Померла матушка на 93-му році життя у 1977 році і похована у м. Дубно біля свого чоловіка – митрофорного протоієрея Серафима Молчановського.

Найбільш відомою особистістю з цієї родини був Леонід Серафимович Молчановський (1913 – 1995) – неперевершений футболіст і тренер.

Ми провели з Галиною Олександрівною де одну годину в бесідах і спогадах. Вона завжди була неймовірно щирою і привітною. Попри всі прикрощі, біди і трагедії, які випали на її долю, вона до останніх днів залишалася сповненою життєлюбності, цікавості до всього, що відбувається поза вікнами її квартири. Вона завжди жила з музикою, яку сприймала душею. Її квартира була вщент наповнена книгами, на стінах – фото дорогих її серцю людей, а ще – монітор комп’ютера, який щодень був її вікном у великий світ і можливістю спілкування із сотнями рідних і друзів.

Музика супроводжувала її життя

 «У нашій родині Молчановських і Салієнків усі були дуже музикальні. Мій тато – Олександр Салієнко був ветеринарним лікарем, а захоплювався співом і бандурою.

null
Родина Салієнків.

Ще перед війною він замовив собі бандуру у луцького майстра Білогуба і вчився на цьому інструменті грати. У нас удома на свята завжди співали не застільні, а гарні ліричні українські пісні, звучав і народний спів…

null
Іван Новохатський з дружиною. Фото 1930-х. Дубно.

Чоловік моєї тітки Іван Іванович Новохатський був відомим у Дубні хоровим диригентом і композитором, організував два хори – церковний і світський. Усі діти Молчановських, особливо дівчатка, брали приватні уроки музики, грали на фортепіано. Вдома у дідуся Молчановського у їхньому розпорядженні був рояль.

null
Галя Салієнко, 1944 р.

 

null
Львів. Г. Салієнко, 1949 р.

Мій чоловік Іван Федорович Корсюк, з яким ми познайомились під час навчання у Львівському музичному училищі, після закінчення Львівської консерваторії був направлений до Рівного.

null
Г. Салієнко та І. Корсюк, 1950 р.

Тут був професійний ансамбль пісні і танцю, яким він став керувати. Без хору він жити не міг… У 1955 році у Рівному відкрилося музичне училище і мене, випускницю Львівської консерваторії, направили сюди на викладацьку роботу. Ось і зріднилися ми з училищем і містом моїх пращурів. Музикантом стала моя донька Леся, зять і онуки – скрипалі. Моя молодша сестра Наталя Грицай – відома бандуристка, а її чоловік Анатолій Грицай був відомим у Рівному педагогом, хранителем і популяризатором бандури».

З глибокої криниці своєї родинної пам’яті діставала Галина Олександрівна ті життєдайні сили і мудрі істини буття, де усім правила велика любов до прекрасного. Усі їхні життєві перехрестя відображені у сотнях світлин, які дбайливо зберігаються у сімейних альбомах. На запитання: «Як вдалося зберегти всі ці сімейні реліквії?» – вона відповіла: «Фотокартки і старі документи в нашій сім’ї завжди вважалися особливим скарбом. І, коли в роки війни, наша мама змушена була з нами, дітьми, вирушити в тяжку дорогу до Львова, Варшави, Кенігсберга, коли ми утікали з палаючих міст, вона міцно тримала за руки донечок і згорток з фотографіями, які в останню хвилину витягла з альбому, щоб не втратити найдорожче, що на той час мала…».

Наша остання зустріч з Галиною Олександрівною була напередодні новоріччя. Вона багато розповідала про музичне училище, про своїх колег, з якими пліч-о-пліч пройшла все життя поруч. Теплі спогади линули про незабутнього Богдана Депо, який був її учнем і дуже близькою людиною по життю. Вона з сумом розповідала про долю рівненських органів. Дізналась я тоді й нові подробиці про історію історичного будинку на куті вул. Михайла Драгоманова і 16 липня, який в 1950-і роки був житлом для багатьох рівненських музикантів, де й жила молода сім’я Корсюків.

Галина Олександрівна була великою прихильницею усіх культурних заходів, які відбувалися у Рівному, цінувала  історичну пам’ять, яку зберігають музеї. В рік 200-літнього ювілею Т.Шевченка Галина Олександрівна передала до Рівненського краєзнавчого музею безцінну сімейну реліквію – «Кобзар» Т. Шевченка, видання 1899 року, який передала їй у спадок бабця Пелагея Молчановська на Різдво 1947 року. Цей дар буде завжди зберігатись в музеї, як і буде збережена пам’ять про світлу людину Галину Олександрівну Салієнко.

null
null
Родинна реліквія Галини Салієнко - Кобзар, подарований їй бабцею Пелагеєю  Молчановською в 1947 р.

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу rvnews.rv.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   7940