Марта Білик

Марта Білик

Репортер, оглядач, RvNews

Здолбунівський музикант Олександр Стельмашук: «В мене - музична сім’я» (Фото, відео)

02.03.2018 18:06   Джерело: RvNews
Автор : Марта Білик

Олександр Стельмашук музикою буквально живе. Постійно цікавиться чимось новим, удосконалює репертуар ВІА «Візерунки» Здолбунівського РБК, яким керує понад 40 років. А коли він починає грати на саксофоні, час ніби зав­мирає. Цей талант - природжений, адже чи не кожен член родини - музикант. Пан Олександр розповів нам про своє ставлення до сучасних співочих конкурсів, рідний колектив та що чекає на глядачів вже наступного четверга.

- Пане Олександр, у Вас за плечима чималий музичний досвід. Як Ви почали займатися музикою?

- В мене - музична сім’я. Батько грав на скрипці, мама – на гітарі, брат пішов вчитися в музичну школу на акордеоні. Потім і мене віддали на навчання, але вже на кларнет. Та я не закінчив школи, пішов до музичного училища, з якого випустився у 1972 році. Відразу почав викладати у музичній школі. Та за кілька місяців пішов до армії, де грав у духовому оркестрі.

null
Олександр Стельмашук у центрі другого ряду


- Понад 40 років Ви – незмінний керівник ВІА «Візерунки». Як почали працювати у колективі? Чим жили «Візерунки» на піку своєї популярності?

- Потрапив я до колективу у 1974 році як музичний керівник. «Візерунки» тоді вже активно виступали. А розпочинав колектив свою діяльність за декілька років до того у Здовбиці. Організував його Петро Товкач, який став згодом художнім керівником колективу. Вже тоді по області ми «каталися» зі справжніми філармонійними концертами. Пет­ро Товкач домовлявся за майданчики, організовував продаж квитків. Саме тоді був популярним гурт. Нам навіть пропонували виступати від Рівненської філармонії. Ми гастролювали б по всьому Союзу, на півроку пропадали б з дому. Але ми всі домосіди, вирішили відмовитися. Хоч було цікаво, тим паче, що вокально-інструментальні ансамблі тільки починали виступати. Ми рівнялися на «Бітлз», «Смерічку», «Ватру», «Самоцвіти», «Весёлых ребят» та ін. Були молоді, гарячі. Ледве за двадцять років. Виступали наживо, без фонограм. Було важко, але наскільки красиво! Це все днями і ночами треба було вчити і відточувати. Брали із собою на виступи і духовиків. Так різнобарвніше звучить. Бувало, на сцену тоді виходили понад десять чоловік. У нас були дві-три солістки дівчини, двоє вокалістів хлопців, п’ять-шість музикантів та троє духовиків.

null

 

null


- У 1970-х роках Ви з колективом гастролювали за межами України. Де вдалося побувати? Чим тоді радянська Україна відрізнялася від інших республік?

- Гастролювали ми здебільшого по області. Адже для поїздок Союзом пот­рібні були немалі кошти. Та все ж брали участь у всесоюзному конкурсі естрадної пісні у Білорусі. Тоді зайняли друге місце за одну з найкращих обробок «Пісні про Солегорськ», місто шахтарів. А ще гастролювали у Болгарії. Там нас дуже тепло зустріли. Як на той час ми були сильно вражені рівнем життя в країні. Дуже відчувалася різниця. Побачили те, чого не було вдома, значну кількість дефіцитних у нас товарів. Чи не вперше тоді спробували сучасну «Фанту» (там її називають швепс). Накуп­ляли джинсів. Та багато чого ще.

null

 

null


- За 45 років існування «Візерунків» було чимало учасників…

- Загалом ми налічили понад 50 учасників. Був у нас своєрідний конвеєр – одні йшли, інші приходили. Серед таких були зазвичай студенти. Хтось виїхав, хтось змінив діяльність. Та були і ті, хто працював в колективі кілька років та виступає досі.

- Які пісні у репертуарі «Візерунків»?

- За роки у нас змінився репертуар. На початку виконували пісні «Смерічки», Івасюка, Зінкевича. Всі пісні тоді сприймалися на ура. Згодом ми почали писати власні твори.

Раніше була переважно російськомовна музика. А зараз у нас пісні виключно українською. За останні роки з’явилися чимало патріотичних пісень. Наприклад, «Не сумуй», яку написав учасник АТО Олександр Рожко. Виконуємо і фольклорні пісні.

null


- Ви також композитор. Скільки музичних творів уже маєте в доробку?

- Загалом у мене близько 30 власних творів. Багато з них інструментальні. Є й дитячі. Та зазвичай пишу для «Візерунків». Бо, створюючи мелодію, треба знати, хто її виконуватиме. Хоча часом приходять і з замовленнями. Приміром, вже написав музику до кількох віршів Мирослави Броніч. Є одна пісня, на яку я написав і слова, і музику - «Без тебе ніяк». Але найбільше люблю аранжування. Мені подобається брати готовий твір і змінювати його так, щоб він звучав по-новому. Та насправді для мене написання музики не є самоціллю. Тому не вважаю себе суперкомпозиторм.

null


- Слідкуєте за нинішніми співочими конкурсами?

- Постійно. Слідкую зараз за відбором на «Євробачення». На мою думку, на тому ж конкурсі «Голос країни» є солідніші співаки. Там часто з’являються солісти із чудовими голосами, проте чомусь згодом вони пропадають. Мені цікаво, як журі оцінює співаків. До речі, мене дуже здивувала професійність Потапа: його знання музики, робота з солістами. Хоч як співак він мені не імпонує.

- Розкажіть про свою сім’ю. Ваші діти продовжили династію музикантів?

- Так. Ми навіть робили сімейні виступи у Здолбунові. Сестра - викладач гри на скрипці у музичній школі. Племінник Андрій Сачева - скрипаль, уже випустив свій альбом разом із гуртом. Мої діти всі музиканти. Донька Світлана викладає у музичній школі, син Ігор зараз служить у рівненському військовому оркестрі. Поки у внуків менше зацікавлення, але до музичної школи також ходять.

- Чи є у Вас ще якісь захоплення, окрім музики?

- Маю хобі – риболовлю. Три роки тому ми з однодумцями створили громадську організацію «Клуб рибалок Здолбунова». Опікуємося озером у міському гідропарку. Зариблюємо його, слідкуємо, аби рибалки не займалися браконьєрством.

Ірина САМЧУК для "Нового життя".

У публікації використані фото Здолбунівського РБК.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   909