На Рівненщині небагато сіл можуть похвалитися гарним пам’ятником. А от на Поліссі – у селі Бережниця Дубровицького району Рівненської області стоять дві скульптури – погруддя Тараса Шевченка і розп’яття Ісуса Христа. Це село дало світові відому українську скульпторку Теодозію Бриж. А ці скульптури - то її подарунок рідному селу.

Кожен пам’ятник має свою історію. Так погруддя Тараса Шевченка ще молода тоді скульпторка подарувала рідному селу на честь 150-річчя з дня народження Кобзаря. А було все так.

У серпні 1963 року Теодозія Бриж із чоловіком Євгеном Безніском приїхали на кілька днів до батьків у Бережницю – привезли показати батькам малих онуків. Гостюючи, розмовляли про різне, згадували минуле, батько згадав про те життя, яке тут вирувало до війни. Як вшановували Кобзаря, які були Шевченківські вечори. І хоч польська влада всіляко притискала пориви активістів, проте люди йшли на ті вечори, декламували Шевченкові твори, хор співав потужну «Реве та стогне…», грали «Назара Стодолю» та інше. Таке тоді було мало не в кожному селі. Адже діяла «Просвіта» й інші організації. А після війни все змінилося: виснажені, помордовані червоними катами поліські села, загнані працювати за трудодні в зорганізованих на крові колгоспах, ледве животіють. Тож їм, мовляв, не до Шевченка.

Подружжя митців - скульпторки Теодозії Бриж та художника-графіка Євгена Безніска. Фото з родинного архіву

Тут і прийшла молодому подружжю ідея встановити у рідному селі пам’ятник Тарасові Шевченку. На місці були остаточно з’ясовані всі деталі його спорудження. Теодозія вирішила: будь-що буде, а вона це зробить. Батьки умовляли, аби не перла на рожен, адже їхня родина й так перед владою загрожена: відбув табори і недавно повернувся батько Марко Бриж, а самій Теодозії взагалі будь-яка публічність на Рівненщині не бажана. Адже у 1944 році її разом з матір’ю, захворілих у Сарненській тюрмі на тиф у смертельній гарячці енкаведисти викинули в рів разом з мертвими й вони дивом вижили. На щастя, їхав лісом якийсь селянин та їх підібрав і люди виходили. Теодозія Бриж навіть іспити на атестат зрілості складала в Сарнах екстерном, а там, у час масових арештів за поміч повстанцям, вона – юна повстанська зв’язкова, - мерщій поїхала до Львова та вступила до Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва.

Теодозія Бриж із синами Яремою і Максимом. Поч. 1960-х рр.

Цю історію через багато літ вже по її смерті оприлюднив чоловік Теодозії – відомий львівський художник-графік Євген Безніско.  Мені пощастило це від нього почути в 2013-му році, коли художник виставляв у Рівненській галереї «Євро-Арт» свою Шевченкіану. І це стало відправною точкою, чому я зацікавилася постаттю Теодозії Бриж, стала збирати про неї спогади й згодом написалася книжка, яка у 2019-му році – в рік 90-річчя скульпторки, сподіваюсь, таки побачить  світ.

Тоді, в 1964 році, дочка Бриж свого слова дотримала: через рік привезла до рідного села обіцяний пам’ятник. І в Бережниці зрозуміли, що Маркова дочка не горшки ліпить (як казали в селі), а робить речі значно складніші.

Скульптурний портрет Шевченка авторства Теодозії Бриж у с. Бережниця

Встановленню у селі ніким не запланованого пам’ятника місцева влада була не рада. Владців непокоїло те, як вони будуть доповідати вищому партійному керівництву, що ініціатива увічнення пам’яті Кобзаря йшла від простих жителів села, а автором монумента є уроджениця села Теодозія Бриж, виходець з опальної сім’ї. Проте пам’ятник був встановлений і стоїть у Бережниці донині. Освятили лиш у 1992-му. Монументальний образ Христа появився у Бережниці вже після смерті Теодозії Бриж. І про це є нова, дуже цікава історія. Так що далі буде.