Проблема стосунків батьків і дітей упродовж століть перебувала на порядку денному будь-якого суспільства. Зачасти на непорозуміння між батьками і їх чадами накладала відбиток вікова різниця і пов’язані з нею суспільні, політичні, ментальні та інші зміни. Водночас завжди світлі  традиції  родинних стосунків окриляла і облагороджувала тиха і невимовна взаємна любов бабусь-дідусів і  внуків. 

Так було завжди. Принаймні в історії українських родин. І якщо тріщини у взаємостосунках батьків і дітей психологи, письменники, педагоги та інші знавці цієї сфери намагалися обґрунтувати цілком об’єктивними причинами, то стосунки бабусів-дідусів з онуками майже завжди були і залишаються суцільним позитивом нашої вітчизняної сімейно-родинної саги.

Я не випадково вжив словосполучення «майже завжди», бо  трапляються випадки, які псують шкалу отого суцільного позитиву і не вписуються в канву загального благополуччя. Нещодавно розмовляв із жінкою, якій незабаром виповниться вісім десятків років і вона виплакала історію стосунків зі своїм онуком. Пенсіонерка завітала до газетярів після  лікування в Млинівській центральній районній лікарні, бо в рідну хату повертатися боїться: там онук  розперезався і місця їй давно немає…

Не мала бабця клопоту, то після смерті сина прийняла внука, який мешкав в іншому селі. Не дослухалася до порад доброзичливців, які застерігали від такого кроку. Згодом зрозуміла, що зробила помилку, але було пізно. Внук переймався лише пиятикою і гульками. А ще у його арсеналі негідностей процвітає хвороблива схильність до крадіжок – через цю злу пристрасть має чималий досвід спілкування з правоохоронцями і навіть потрапляв у місця позбавлення волі. Саме статус самотньої і літньої жінки певною мірою допоміг невдячному чаду дочасно вибратися з місць не так віддалених. Однак за кілька тижнів на волі знову брався за старе.

Терпить бабуся знущання, матюки, приниження, штурхани та інші вишукані прийоми збиткування. Крім того, захмелілий онучок неодноразово давав волю рукам і погрожував убити. Уявіть стан людини, якій чи не цілодобово твердять:

– Рахуй дні, що залишилися тобі жити на білому світі. Мої дружки приїдуть і тебе «замочать», стара …  Як ви зрозуміли, далі після крапок слова, яким не місце на газетних шпальтах.

Згорьована бабуся щоночі терпить муки: кожна автівка, яка випадково проїжджає – неабиякий стрес для неї, бо припускає: це вже їдуть її вбивати.  А скільки часу в таких нестерпних умовах може витримати людське серце і психіка?

Дало збій серце і в бабці. Після лікування повертатися під крило знахабнілого і лютого внука – смерті подібне. Тож не дивно, що пенсіонерка уже  півроку мешкає в сусідки. Внука якось вже виселяли з її хати, але, на жаль, все залишається по-старому: бабуся – в бігах, онук – на рогах…

У селі і не тільки в селі знають про цей болючий родинний вузол, але ніхто не може його розв’язати: ні сільський староста, ні правоохоронці, ні громада. Когось повноваження обмежують, інших закон регламентує, хтось просто боїться мати справу з агресивним молодиком. А хто забезпечить право якщо не на ситу, то бодай на спокійну старість літній пенсіонерці?

Свідомо не називаю  населеного пункту, прізвищ бабусі та її онука-деспота, аби не нашкодити  жінці, яка шукає якоїсь поради –розради . Водночас звертаюся до органів влади і правоохоронців подбати про  хатній спокій і особисту безпеку літньої страдниці, аби, борони, Боже, не було пізно…