Як я до Польщі вирушила… Продовження. Частина четверта
Прогулянка до Варшави. Із задоволенням і не без моралі
Автор : Мирослава Іщук
Коли потяг у даль загуркоче…
От тільки не подумайте, прочитавши цей підзаголовок, що робота мене перемогла і я все отак-от кинула й повернулася додому. Зовсім ні, бо, зрештою, не робота була отим двигуном, який привіз нас у сусідню країну. Найперше, що керувало нами і змусило затіяти цю аферу – бажання побачити Польщу такою, як вона є – реальною, але вже за тижнів два перебування тут я почала розуміти, що окрім панів та їхніх помічників більше ні поляків, ні Польщі я ще не бачила.
Тож в одну із наших вихідних неділь ми нарешті вибралися на прогулянку у Варшаву. Аби встигнути побачити якнайбільше, прокинулися раненько й вже о пів на шосту стояли біля віконечка каси на залізничній станції. Квиток із нашого містечка (а це 20 кілометрів від столиці Польщі) вартував трохи більше 8 злотих (16 із кількома грошами - за двох), й видали нам його теж одразу на двох пасажирів - одним папірцем. Дійсний був годину із моменту продажу, тобто ми могли сісти у будь-який приміський потяг у потрібному нам напрямку впродовж години й преспокійненько добратися до пункту призначення. Перон у цю ранню пору вихідного дня був майже безлюдний, тож нам шалено пощастило, що в сусідній вагон заходила жіночка, бо ми могли так і не скористатися послугами місцевої залізниці. Річ у тім, що біля вагонних дверей після зупинки потяга засвічується кнопочка, яку обов’язково треба натиснути, аби потрапити у вагон. Ми ж із такими новаціями залізничного транспорту стикнулися вперше (слава Укрзалізниці, у поїзди якої можна заскакувати мало не на ходу! – сарказм, звісно М.І), тож стояли, розгублено роззираючись у різні боки. Зрештою, випадково побачивши, як наша попутниця натискає кнопку біля найближчих до себе дверей, зробили те саме й опинилися у чистенькому кондиціонованому(!) вагоні зі зручними кріслами й електронними табло, де постійно оновлювалася інформація.
Табличка у тамбурі повідомляла, що цей поїзд (а насправді то була приміська електричка, але після студентського, а потім і дорослого досвіду пересування в наших електричках, назвати так польську язик не повертається!) придбано за кошти, надані Євросоюзом. Подальші пересування залізничним транспортом засвідчили, що більшість його рухомого складу теж придбані на різні грантові кошти Євросоюзу, а їх різноманіття просто вражає – під час нашої наступної подорожі я ледве стримала себе, аби на тих 20 хвилин, що нам треба було проїхати, не випхатися на другий поверх двоповерхового приміського потяга, спинило лише те, що то був будній день і пасажирів зібралося чимало. До речі, поляки встають дуже рано – о шостій, якщо це не вихідний, життя вирує з неймовірними розмахом і темпом! Всі кудись поспішають, щось роблять, немає заспаних позіхальників (навіть ми за час роботи тут втягнулися й умудрилися о цій ранній порі виглядати цілком пристойно і жвавенько).
Варшава пострадянська
Але повернімося до нашого першого виходу, чи то пак, виїзду «в люди». Їхали ми спеціально не у саме Старе місто, а трохи далі, аби побачити Варшаву різною – не тільки такою, якою показують її поляки туристам. Тож, минувши Національний стадіон, який приймав Євро-2012, заглибилися в польську столицю ще на одну чи дві станції, а вже звідтіля, роззираючись довкола, верталися у Старе місто - історичну родзинку Варшави. Правда, історичною її можна назвати із великою натяжкою, бо в часи Другої світової саме центр міста, де розташовувався палац та інші давні будівлі, було майже вщент зруйновано й створено гетто, в якому перебували десятки тисяч людей. У пам'ять про цей історичний факт мури знесеного гетто поляки зберегли як нагадування – серед сучасного асфальтного покриття вони залишаються по всьому периметру – не заважаючи руху ні людей, ні транспорту, але тривожачи душу тих, хто проходить повз.
І лише невеличка пошарпана цегляна стіна промовисто нагадує, що тут жили, вмирали й боролися за життя тисячі людей різних націй, вір, поглядів… Узагалі в місті дуже багато саме історичних скульптур, пам’ятників, меморіальних таблиць, присвячених польським героям, повстанцям («богатирам польським») – від монументальних і розмашистих (часів недобудованого соцреалізму) до сучасних - креативних й оригінальних. Зрештою, не забуваємо, що Друга світова для цієї країни розпочалася у вересні 39, і її територією, як і нашими землями, фашистські війська пройшлися двічі – і наступаючи, й відступаючи.
Скажу чесно, Варшава в моїй уяві – така собі крижиста польська пані середніх літ, невисока на зріст, добре одягнута, із гарними прикрасами, з добротними аксесуарами й ажурним стародавнім віялом. До речі, більшість польок, яких ми там зустріли, теж саме такі на вигляд, ну, може, без віяла. Але наші стереотипи про те, що європейські жінки мало стежать за своїм зовнішнім виглядом, не користуються косметикою і не носять прикрас (такі собі урбанізовані унісексуальні зовні, але із феміністичними замашками особи), польок абсолютно не стосуються. Ті вміють гарно й зі смаком фарбуватися, підбирати аксесуари і поводитися дуже стримано та трохи гонорово – а як інакше, то ж зацні пані!
Саме такою є й Варшава: і «радянська» - невисока і непоказна (будинки в основному на 5-6 поверхів, навіть вікна часто нижчі, як у нас), але самовпевнена, з архітектурними цікавинками, що трапляються поміж сіруватих будівель; і сучасна, бо на горизонті височіють новомодні дзеркальні висотки то у формі вітрила, то ще якихось геометрично неправильних форм; і стара, де на березі Вісли розкинувся розкішний палац, у якому розташований музей.
До речі, серед сучасних дзеркальних висоток є одна сіро-буро-зелена споруда, що таки добряче дисонує із ними. Через її шпиль я спершу думала, що це місцева телестанція із ретранслятором, але слава дядьку Гуглу, який оперативно розповів нам про те, що це не що інше, як подарунок вождя народів Сталіна польському люду (збудований на гроші СРСР радянськими будівельниками), і називається він Варшавський Палац культури і науки. До цього всього це ще й найвища будівля в Польщі – 237 м.
Та найперше, що нас вразило - ширина доріг, ні, таки широта доріг і розв’язок (вони трапляються, здається, мало не через кожних 2-3 кілометри)! Центральні вулиці і проспекти мають навіть по чотири смуги руху з обох боків. Мостів через Віслу теж чимало, більшість із них не тільки для проїзду, а й пішохідні. Тротуари також дуже розмашисті, а за ними до газонів розлягаються велосипедні доріжки – і вони всюди! Виявляється, велотранспорт у польській столиці дуже популярний – пункти оренди двоколісних трапляються часто, та й самі велосипедисти без особливих складнощів і ризиків добираються у будь-який куточок міста. І тут я печально згадую свого рогатого двоколісного друга, що вже рік припадає пилом у підвалі, бо ті декілька зроблених минулого року спроб приїхати ним на роботу радості від пересування навіть нашим невеликим і досить спокійним містом не принесли… У Варшаві ж на вибір ми мали велосипед, автобус, трамвай чи власні нижні кінцівки.
До речі, тут у всіх видах транспорту діє один і той же квиток, це означає, що по одному проїзному ви зможете їздити і в метро, і в трамваї, і в автобусі, і навіть в приміському потязі. Але ми, аби не пропустити нічого цікавого, вирішили прогулятися пішки. Скажу чесно, інколи складалося враження, що блукаємо десь у Рівному мікрорайоном Ювілейний – все таке «стандартно радянське», з-поміж української чи російської час від часу вчувається польська, лавочок так само небагато, як і в нас, зате багато зелені, невеличких магазинчиків (як уже мовилося – зачинених, бо ж неділя!), багато костелів і затишних двориків. Є тут і єдиний у Польщі метрополітен(!), і навіть ведуться роботи зі спорудження якоїсь там чергової його лінії. У центрі також можна знайти (але нам це не вдалося) найвужчий у світі двоповерховий будинок, збудований на замовлення ізраїльського письменника Едгара Керета - його ширина 122 см, а висота – 9 м. І хоч у Варшаві немає жодного цирку, але це не заважає і жителям, й очільникам польської столиці демонструвати чудове почуття гумору. Погодьтеся, зануди не перейменують вулицю імені вождя пролетаріату В.Леніна у вулицю імені казкового персонажа Вінні Пуха (Kubusia Puchatka)! Та, незважаючи на всі ці неординарні факти, особливого бажання прогулюватися саме тут - не було, тож ми впевнено просувалися у напрямку Старого міста.
Варшава неймовірна
Старе місто – то ніби зовсім інша історія, як верхній ярус тортика – з безе й обов’язковою вишенькою. Так, як сподобалася мені стара Варшава, до цього часу не подобалося жодне з улюблених міст – Львів, Одеса, Краків – бо вони монументальні, високі, кам’яні, гордовиті. А от польська столиця у своїй історичній частині невеличка, акуратна, кольорова, інтригуюче-цікава. Якщо судити з фото (ми ж пам’ятаємо, що це мої перші закордонні мандри, тож про більшість Європи я можу складати враження наразі тільки з фото), то схожа на скандинавські країни з їх ляльковою архітектурою, мініатюрними будиночками всіх барв веселки і бруківкою (до речі, варшавська бруківка вимощена таки нашим костопільським – увага, напишу ще раз – КОСТОПІЛЬСЬКИМ (!) базальтом ще за часів бабусі-Австрії).
Зразу ж згадалися синь наших кар’єрів і велич базальтових стовпів, хто лінується поїхати, передивіться-но ще раз музичні кліпи Руслани, колишнього колеги Дзідзя Лесика Турка і нашого місцевого гурту «Гримить!» Але то лірично-музичний відступ, тож повертаємося у нашу Варшаву. Так-от, єдиний мінус для мене – туристичне велелюддя, яке часто заважає ловити співзвуччя старого міста і власної душі, робити фото без усіх оцих різномастих фонів із японців-китайців-арабів-індусів-німців-англійців -й іже з ними. А кількість туристів на площах і вуличках казкової історичної оази зашкалює! І всі щось фотографують, фільмують, приміряють, купують, захоплюються.
А захоплюватися таки є чим, бо поляки дуже дбайливо ставляться до того, що мають – частенько фасади будиночків закриті сітками, там ведуться реставраційні чи ремонтні роботи, всюди чистота, фонтанчики, ліпнина на будинках, карети з кіньми для прогулянок. Часто зустрічаються й меморіальні таблички на будинках чи костелах, особливо шанують папу Івана Павла ІІ – всюди, де колись він бував, про це розповідають пам’ятні написи, безмежна любов і гордість за першого папу-поляка відчувається всюди. Поміж ширшими вуличками безліч переходів через дворики й між будинками.
Для зручності мешканців - вхід у більшість двориків закритий решіткою і замкнений, тож різні велосипеди, дитячі візочки, іграшки преспокійненько знаходяться в дворі й ніхто не переживає, що нечисті на руку люди їх «спіонерять». Взагалі до замків і замикань поляки ставляться дуже по-філософськи. У нашому помешканні замок виконував, радше, ритуальну роль. А коли треба було залишити ключ, то клали його в обумовленому місці й не переживали, що хтось чужий зможе ним скористатися. І це при тому, що пани розраховувалися за роботу щотижнево, й кошти ми зберігали тут таки в будинку. Сусіди-будівельники не замикалися взагалі, як і дівчата, з котрими працювала. Таке собі дежавю – українське село 80-х років минулого століття, де хата була на замку лиш тоді, коли господарі їхали в район…
Варшава: родзинки
На головній площі Ринок височіє символ Варшави – пам’ятник Сиренки або Русалочки, він встановлений у 1855 році з ініціативи короля Владислава VI і є одним із найстаріших монументів у місті. Це своєрідний символ столиці, зображений на її гербі. Давня легенда повідає, що дві сестри-русалки пливли по Балтиці, одна повернула до Датського королівства і тепер стоїть на набережній Копенгагена, друга запливла у Віслу, де біля Варшави її виловили місцеві рибалки. Спершу вони хотіли її з'їсти, однак коли почули божественний спів, вирішили відпустити.
Русалка ж, вражена красою берегів Вісли й добротою місцевих жителів, залишилася тут жити. Є й інша, більш романтична історія про рибалку Warsа, що одружився на русалці Sawі, саме злиття їх доль та імен дало назву місту (Warszawa). Якщо погладити Сирену по хвосту, то ваше найзаповітніше бажання збудеться в найближчому часі. Що ж, перевіримо! Окрім Сиренки, на Ринку Старого міста та довколишніх вуличках у відреставрованих, ніби накрохмалених, кам’яницях (хоча, термін кам’яниці таки більше пасує Кракову, Львову, іншим історичним перлинам світу, а тут будиночки, як любить казати молодь, «мімішні», повітряні й празникові) діють численні ресторани, сувенірні крамниці, мистецькі галереї та музеї (наприклад, Музей літератури, Музей історії Варшави).
Але якщо у вас не вистачає коштів чи бажання відвідувати їх, не печальтеся – десяток мальовничих вуличок, що розбігаються від площі Ринок по всьому Старому місту, абсолютно рівноцінно замінять вам музеї – огляд лише одних фасадів може принести неймовірну насолоду! Цікаво те, що всі будинки на Ринку Старого міста мають власні назви, пов’язані з їх минулим чи людьми, завдяки яким вони постали (Вальбаховська, Зигмунтовська, Ґізінська та ін.), або з особливостями вигляду будинків, наприклад, «під Святою Анною», «під левом», «під негром» і «під Фортуною» – через скульптури на їх фасадах. Є тут і місцевий бар бакан, де художники виставляють і продають свої картини. Тут взагалі весь час щось відбувається – то грає вуличний музика, то співає юна артистка, то діти зчинять такий рейвах у фонтані, що заглушать усі мистецькі атракції, але ніхто їх не спиняє, не сварить і не витягує із водойми. А взимку – з ранку до вечора - вирує різдвяний ярмарок.
Не менш цікава та мальовнича й інша площа Старого міста - Замкова, де розмістилися сам Королівський замок та пам’ятник королю Зиґмунту ІІІ Вазі. Обидві ці пам’ятки (як і 85 відсотків усього Старого міста) було знищено під час Другої світової війни і відбудовано після неї (ось тут я згадую печальну долю десятків українських замків і палаців, що й донині напіврозвалені або всуціль руїни). Польський же палац – в ідеальному стані і з площі (якби не надбрамна вежа) був би більше схожий на сучасну споруду.
А от із мосту через Віслу відкривається вся його велич, краса та розміри, тож розумієш, скільки любові, праці й коштів вклали в нього поляки одразу ж по війні, аби відродити свою історичну перлину на основі збережених старих планів, фотографій та малюнків. Узагалі все Старе місто занесено у список світової спадщини ЮНЕСКО як зразок відбудови історичних споруд і дбайливого до них ставлення.
На подвір’я Королівського палацу можна зайти без усіляких плат та квитків. Більшу його частину займає зведений намет, де демонструють фільми, тож всі охочі можуть відпочити у прохолоді, переглядаючи кіно. Кому ж усе-таки ближче музеї – в палаці є постійно діючі та тимчасові експозиції – можна просто походити палацовими кімнатами, кожна з яких неймовірно розкішна, а можна зайти в зал Сенату чи зал Сейму, лицарську кімнату чи навіть королівські покої. Особливо багатий та розкішний Мармуровий кабінет, де на стінах розвішані портрети польських королів пензля Марчелло Бочареллі.
Праворуч від палацу знаходиться величезний костел святої Анни, ми потрапили туди на кінець меси й дуже шкодували, що не прийшли раніше, бо соковиті, але водночас печальні звуки органа й спів священнослужителя поєднувалися настільки органічно й красиво, що годі було наслухатися. Зате, коли прихожани покидали костел, стало зрозуміло, що тут зібралися люди різних національностей, статусів й, очевидно, віросповідань (особливо це стосується туристів), дехто був у таких неймовірних нарядах, що інколи думалося, чи не на карнавалі ми, але жодна бабуська, як це частенько буває у наших храмах, не кинулася сварити, шпетити чи научати, як гоже, а як не пасує йти до святині. Та й узагалі, судячи з напливу туристів, поляки набачилися й звикли до всього і вміють толерантно ставитися до оточуючих.
До речі, костелів у Старому місті стільки, що мимоволі відчуваєш себе мало не у Ватикані! Серед найцікавіших і костел Божої Матері Ласкавої - покровительки Варшави, і костел Святого Мартіна, і костел Святого Хреста (в колоні храму з волі композитора Шопена було поховане його серце, хоч сам прах захоронений на кладовищі Пер-Лашез у Франції), а також одна з найдревніших і найважливіших святинь Варшави - архікафедральна базиліка Святого Яна Хрестителя, що на однойменній вулиці Свєнтоянська.
У її стінах відбувалися шлюби та коронації кількох польських королів та королев, вічний спочинок там знайшли король Станіслав Авґуст Понятовський, президенти Польщі Ґабріель Нарутовіч та Іґнаци Мосьціцький, прем’єр і композитор Іґнаци Ян Падеревський, письменник, Нобелівський лауреат Генрик Сенкевич, кардинали Авґуст Глонд та Стефан Вишинський. Архікафедру Святого Яна Хрестителя відвідали три папи римські: Пій ХІ, Іван Павло ІІ та Бенедикт XVI.
До речі, є у Варшаві і палац Острозьких (вулиця Okólnik, 1), де знаходиться один із найнезвичайніших музеїв Польщі – музей Фредеріка Шопена. Колекція музею Шопена нині налічує понад п’ять тисяч різних експонатів. Це і його перші рукописні партитури, листи, автографи, а також предмети, що належали композитору: фортепіано, олівці, запонки... Саме в музеї Шопена знаходиться і його посмертна маска та відбиток руки. Але сили, здоров’я, а головне - часу відвідати ще і його нам не вистачило, тож є не просто можливість, але й нагальна потреба побувати у Варшаві ще раз!
Джерело: RvNews
Подаруй книгу воїну: в Рівному триває важлива волонтерська акція 
