Заступник начальника ГУНП в Рівненській області – начальник кримінальної поліції Сергій Волков має за плечима 21-річний стаж оперативника. Він каже:

— Робота у карному розшуку була для мене і бажаною, і прогнозованою. Однак спочатку прикладом для мене був старший брат, який на той час працював в міліції, а вже у випускному класі я остаточно впевнився, що навчатимуся у профільному виші і нестиму службу тільки оперативником. 

— У Вас бодай раз виникало бажання перейти в інший підрозділ?

 — Однозначно – ні, адже ця служба для мене єдина та рідна і тут я завжди комфортно почуваюся.  

— Яка категорія  злочинів найскладніша у розкритті?

— Замовні злочини. Також розбійні напади організованих злочинних груп. Вони ретельно до злочинів готуються, прораховуючи до дрібниць кожен свій крок, використовуючи засоби конспірації, захисту, транспорт, якого потім позбавляються.

Із власного досвіду можу, як приклад, назвати викриття у 1999 році злочинної групи у складі вихідців із Волинської та Рівненської областей.

Вона скоювала підпали автомобілів і розбійні напади на валютників.

Це відбувалося на території Млинівського району, Луцька та Рівненщини загалом.

Нами спільно з колегами із карного розшуку з Волині було знешкоджено вісьмох злочинців. А організатором групи була особа, що провела у місцях позбавлення волі понад 10 років.

Покарання у цій справі було справедливе – шестеро осіб потрапили за грати.

— Ви - затятий футболіст. Футбол і робота оперативника – що спільного?

— Не тільки футболіст, а й хокеїст і граю в настільний теніс. У цих видах спорту неодноразово ставав чемпіоном та призером на змаганнях різного рівня. А що спільного? Нічого в принципі немає. Спорт дає змогу перезавантажитися і відволіктися від роботи, додає азарту та енергії для подальшої служби.

— Але в спорті теж є перемога і поразка, фактично як і в оперативника.

— Так, звісно, як розкриття злочинів і їх не розкриття. Трапляється, що знаємо, хто скоїв злочин, а доказів недостатньо і це розцінюєш як поразку. Ніби зробив колосальний обсяг роботи, а злочинець не покараний. Це своєрідна поразка у боротьбі зі злочинним світом. Але в спорті гра, хоч і з поразкою, приносить задоволення.

— Чи траплялося так, що Вам було шкода злочинця чи можливо співчували йому?

— На 90% злочинець є злочинець і він повинен нести покарання за скоєне. Однак у моїй практиці був такий випадок, коли з бідової багатодітної сім’ї, де шестеро дітей, батька немає, а мати зловживає алкоголем, хлопець у 15 років скоює одну крадіжку продуктів із магазину, потім іншу. У такому випадку дійсно, так склалося, що у тієї дитини не було що їсти.

Але в питаннях співчуття чи розуміння до злочинця, треба підходити завжди індивідуально. Бо в аналогічних сім’ях може бути інша психологія і в 13-14 років підліток може йти на вбивство, як от останній випадок на Сарненщині, коли 17-річний юнак вбив таксиста.