Половина жителів села Смиків на Рівненщині мешкає в одній хаті. Село входить до Боремельської громади. Колись у ньому жило 500 людей, був завод, клуб, магазин. Нині усього цього немає, а жителів залишилося 12.

Суспільне пропонує другу історію із циклу сюжетів про села Рівненщини, що знаходяться на межі зникнення. Нагадаємо, за останні двадцять років з карти Рівненщини повністю зникло чотири села. Ще приблизно сто сіл мають населення менш ніж сто осіб.

76-річна Євгенія Єрмоленко – найстарша у селі Смиків. У віці 26-ти років їй довелося працювати трактористкою у місцевому колгоспі. 

На іншому кінці села проживає Ірина Климюк разом з сином. Світло їм відключили через несплату. Бо, каже, пенсія маленька, а тому і платити нічим. Єдине, що залишилося у господарстві – кінь Орлик.

Найстарішій хаті у Смикові близько ста років. У ній проживає пів села – тобто шестеро осіб. Один з її мешканців Михайло Партакевич. Він з дитинства цікавився історією Смикова. Про рідне село Михайлу розповів один зі старожилів – дядько Фльорко, який ще намалював карту Смикова.

Краєзнавець Олександр Бончковський розповідає: Смиків заснували у 1624 році. Тут також знаходилась церква, яку згодом зруйнували.

Колись населення Смикова сягало пів тисячі осіб. На початку 20-го століття тут був завод з виготовлення глечиків та коліс до возів. Згодом з'явилися сільський клуб, магазин та фельдшерсько-акушерський пункт.

Нині село Смиків, розташоване за два кілометри від кордону з Волинню, це – 5 хат, в яких живе 12 людей.