Децентралізація, реформа місцевого самоврядування зрушила з місця і вже дає перші результати. Водночас в пересічного українця процес об’єднання громад викликає чимало питань.

Однак ми у світі з цією реформою далеко не першопрохідці. Очевидно, треба шукати досвіду в тих країнах, де така реформа вже відбулася й дала якісні результати.

На початку 90-х років сусідня Польща переживала такі ж труднощі, як тепер ми, проте їхня політика децентралізації разом з ринковими реформами дала поштовх до значного економічного росту.

Розмовляємо на цю тему з Богданом Сологубом, керуючим справами виконавчого апарату – керівником секретаріату Рівненської обласної ради.

– Богдане, ти неодноразово бував у Польщі. Що, на твою думку, у політиці децентралізації нам треба у наших сусідів запозичити?

– Проблеми місцевого самоврядування в Європі значно відрізняються від проблем місцевого самоврядування в Україні. Бо ми досі зосереджувались на малому й дрібному, а вони мислять глобально. Чи корисний досвід? Дуже. В децентралізації ми далеко не унікальні. Багато країн в недалекому минулому провели адміністративно-територіальні реформи й реформи організації влади на місцях: Албанія, Латвія, Данія. Дуже успішні реформи провела Польща. Поляки виправдано пишаються своєю реформою місцевого самоврядування. Бо вона є однією з найуспішніших не тільки в Європі, але й у світі. Зараз поляки реалізують такий проект, як «Реформи на експорт». Цей проект фінансує Унія Європейська і МЗС Польщі. До них приїздять з усієї Європи, і поляки демонструють власне місцеве самоврядування в дії. Організовується чимало форумів, на якому обговорюється увесь спектр проблематики організації влади на місцях. Рівненська делегація також регулярно бере участь в таких заходах, наприклад, у травні – у Кракові, у вересні минулого року – в Любліні.

Про життя об'єднаних громад у Польщі пишуть спеціальні видання

– І у чому головний секрет успіху реформи децентралізації в Польщі?

– Напевно, в тому, що наші сусіди не злякалися того, що керувати на місцях будуть місцеві громади. Вони передали на місця максимум повноважень і ресурсів.

Знаєте, які бюджети в усьому економічно успішному світі найбагатші? Базові – сіл, селищ, міст. Ніхто краще за представників громад не знає місцевих проблем, а тому саме вони повинні вирішувати, що їм треба робити в першу чергу, а що може почекати.

– У нас з цим справді проблеми. Ми звикли, що більшість рішень щодо локальних територій приймається на рівні області чи району.

– Маємо відвикати від звички, що перелік доріг, які треба відремонтувати десь у районі, визначає область. Така практика діяла ще в колишньому Союзі й продовжувалася в усі роки незалежності України. Держава до недавнього часу виступала в ролі сороки-ворони з дитячої лічилочки: «Тому дам, тому дам, а тому – не дам». Одним громадам кошти дають, а іншим не дістається нічого. При такому підході громади не зацікавлені в тому, щоб самим заробляти. Бо більшість податків, з того що зароблять, опиниться в загальному котлі. А з нього потім поділять, як захочуть.

Що нам дає децентралізація? Місцеві податки залишаються на місцях – в тому бюджеті, де вони зібрані. У нас вже є громади, які за власні кошти будують дороги. Станом на 1 січня 2015 року 27,5 % сільських рад на Рівненщині були глибоко дотаційні. А тепер дороги ремонтують за рахунок свого бюджету.

– Богдане, поясни, для чого громадам необхідно об’єднуватися? Що дає нам об’єднання громад, або, як ми кажемо, укрупнення?

– Згадайте приказку: «Гуртом і батька легше бити». Є у нас села, де живе 500-600 людей, то хіба їхніх податків їм вистачить для розвитку?

Якщо взяти досвід Данії, то експерти порахували, що для життєздатності громади треба, щоб у ній було не менше 20 тисяч людей. Тоді їхніх податків буде достатньо, щоб громада розвивалася.

– Чи мають якісь переваги ті ОТГ, які першими вирішили об’єднатися? І якщо мають, то які?

– Децентралізація в Україні створює можливість для конкуренції. Скажімо, тільки минулого року громади, які на Рівненщині об’єдналися першими, отримали понад 25 мільйонів інфраструктурної субвенції. Ті, хто раніше об’єднаються, отримають більше ресурсів, щоб вирішувати проблеми у своїх громадах. А жителі тих громад, які ні до кого не приєдналися, подивляться на розвиток сусідів, прийдуть до свого голови й запитають: а чого наші сусіди дорогу побудували, школу клуб відремонтували, а ми маємо здавати гроші на ремонт? Вже тепер видно переваги ОТГ перед звичайними сільськими радами. Реформа пішла, і цей процес незворотній. Люди бачать, де краще. Починають розуміти, що децентралізація – це паритетне опускання на місця і повноважень, і ресурсів. З часом школи, садочки, первинна медицина – все буде фінансуватися з місцевого бюджету.

Але держава має подбати про забезпечення таких умов, щоб за рахунок або місцевих податків, або перерозподілу загального оподаткування місцеві бюджети були спроможні ці заклади утримувати.

– А як же щодо кадрів? Де брати кадри на селах? У нас віддавна така практика склалася, що молодь з сіл утікає. Як швидко знайти й навчити потрібні кадри?

– Все, що маємо в селах, і чого не маємо, – це сумний наслідок того, що досі не було умов для справжнього розвитку села, мова часто йшла про його виживання. Тепер завдяки децентралізації розпочався зворотній процес. Якщо люди зрозуміють, що на місцях здатні вирішити місцеві проблеми, вони підуть в органи місцевого самоврядування і будуть самовіддано працювати. Бо хто ж не хоче зробити своє село чи місто таким, де комфортно жилося б твоїм дітям і внукам? Сподіваюся, цьому сприятиме підвищення зарплат посадовим особам органів місцевого самоврядування, яке відбулося у травні. Адже робота з управління розвитком територій повинна оплачуватись достойно.

– Повернімося до польського досвіду. Скільки часу в поляків пішло на те, поки ця реформа дала якісь плоди?

– В Польщі реформа тривала 9 років. В 1990 році почалася, а завершилася в 1999-му об’єднанням воєводств – з 49-ти до 16-ти. На одному з заходів нам пощастило поспілкуватися з одним із ідеологів цієї реформи Єжи Стемпенєм. За його словами, всі дев’ять років вони вчили людей керувати територіальними громадами. До речі, на переконання Стемпеня, ефективні самоврядні громади – ті, які мають населення не менше 50 тисяч.

– У нас також навчання здійснюється?

– Без цього ніяк. Якщо нам нині передати повноваження й ресурси на місця, то які б не були завзяті сільські голови чи депутати сільрад, вони можуть припуститися багатьох помилок.

Наразі в наших сільрадах посадові особи перетворені в звичайних канцеляристів. Натомість вони повинні стати вправними менеджерами, які знають, по-перше, як заробити гроші, а по-друге – як з розумом їх витратити.

У Польщі кожна ґміна конкурує з іншою, сусідньою, – як залучити інвестиції, туристів, реалізувати цікавий проект. Наведу приклад. Є в Польщі ґміна Балтув. Ще двадцять років тому це був депресивний регіон. Новий очільник ґміни висловив цікаву ідею: побудувати в Балтуві парк розваг в стилі «Парку Юрського періоду».

Захоплення динозаврами принесло економічний розквіт всьому регіону

Він був настільки запалений цією ідеєю, що в неї повірили організації, які допомогли грантовими коштами. Тепер у цей парк їдуть звідусіль батьки з дітьми, і регіон із депресивного став багатим. Ось як здійснюються мрії.

Балтув: "Парк Юрського періоду"

Так має бути і у нас. Громади мають зрозуміти та взяти за принцип, що під лежачий камінь вода не тече. Якщо хочемо щось змінити і держава нам дає таку можливість, то треба діяти.

Кожна ОТГ має розробити свій план розвитку. Частину коштів на реалізацію цього плану дає держава, а частина виділятиметься з місцевого бюджету. Треба шукати ще й позабюджетні кошти. Мова про ґрантові програми. Зараз є чимало інституцій, які готові фінансувати навіть найсміливіші плани, які підуть на користь розвитку громади.

Представники ОТГ Рівненщини навчаються писати проекти

Крім того, діє Державний фонд регіонального розвитку. Відповідно до Бюджетного кодексу, в держбюджеті він повинен затверджуватися щорічно в розмірі не меншому, ніж 1% від загальних доходів державного бюджету країни. У 2017 році він становить 3,5 млрд. гривень. І кожна територіальна громада може написати проект й отримати фінансування з держбюджету до 90%. Але не менше як 10% має профінансувати місцевий бюджет.

Навчають громадські активісти

– Ризики є в будь-якій справі. Які ризики найнебезпечніші в процесі децентралізації? Які основні камені спотикання в цій реформі?

– Перш за все – нерозуміння суті процесу: як з боку місцевої влади, так і з боку населення. Закон про добровільне об’єднання територіальних громад декларує добровільність. Тому одним з етапів є проведення громадських слухань. Коли люди вперше чують, що йдеться про укрупнення сільських рад, часто виступають проти. Кажуть: «Це що, я буду за довідкою їздити за 20 кілометрів?». Але якби люди звикли до того, що їм насправді не треба ніяких довідок, бо мають у повну силу запрацювати електронні реєстри, думали б по-іншому.

Щодо укрупнення. Хочу навести деякі цифри. З 1991 року чисельність сільського населення зменшилася на 2,5 млн. осіб. 348 сіл зникли з мапи України. А тим часом кількість сільрад зросла на 1067.

Повірте, якщо на місцях з’являться гроші, людей не треба буде переконувати, що це добра реформа. Вирішення проблем на місцях буде справою самої громади. Маю підстави думати, що децентралізація стане однією з найуспішніших українських реформ.

Не треба боятися довіряти людям на місцях. Так, чим більше грошей – тим більше вірогідність корупційних ризиків. Але представники влади на місцях будуть далі жити в цій громаді. Їм вітатися з сусідами, ходити до магазину чи до церкви, там будуть жити їхні діти і внуки. Тож чи стануть вони себе ганьбити? В таких випадках виникає запобіжник колективної моралі локальних груп.

– Чимало експертів стверджує, що ця реформа найуспішніша серед усіх…

– Я погоджуюся з цим. А все тому, що розпочалася вона з фінансової децентралізації. В грудні 2014-го були прийняті зміни до податкового й бюджетного кодексів, і вже в 2015 і 2016 роках люди відчули, що до місцевих бюджетів пішли більші ресурси. Я приїжджаю до своїх батьків в село Малий Олексин (Шпанівська сільська рада) і бачу, що гроші справді є, і видно результат: вуличне освітлення, дороги, відеонагляд. Замість старезної бруківки, яка споконвіків в лежала на одній з вулиць, поклали за кошти сільського бюджету асфальт. Можливість це зробити дала, спрямувавши на місця більше ресурсів, держава. І це тільки початок.

Коли громада об’єднується, то держава гарантує головне: крім багатьох місцевих податків, частини акцизу, 60% податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) піде в місцеві бюджети. А це немалі кошти. Головне – щоб громади були спроможні розумно їх використати.

– Звісно, адже від ефективності використання коштів і залежатиме результат.

– Так. Тому я закликаю людей дуже уважно підходити до виборів місцевої влади. Бо нині в її руках великі повноваження й ресурси. На Форумі місцевого самоврядування в Кракові ми спілкувалися з колишнім прем’єр-міністром Румунії, а нині мером міста Клуж-Напока Емілем Боком. Він зазначив дуже прикметну річ: на тлі популярності в Європі популістських рухів, люди не голосують за мерів-популістів. Адже саме від мера залежить чистота вулиць, вода і тепло в будинках, благоустрій та ін. «Кричати гарні гасла і займатися реальною роботою – різні речі», – переконаний Бок. І з ним важко не погодитись. На Заході посада мера дуже популярна. Там люди можуть не знати, хто голова департаменту, регіону, але хто в них голова міста чи села – знають усі. Саме міські голови мають хороші стартові можливості для успішної політичної кар’єри на загальнонаціональному рівні в разі, якщо продемонструють хороші лідерські та управлінські якості у своєму місті.

– Реформою децентралізації у нас хто тільки не займається. Але суть у тому, що і влада береться кермувати, і громадські структури, й просто активні люди. От нещодавно з ініціативи активістів відбулося обговорення процесу об’єднання навколо Рівного. Чула від декого з політиків критику, мовляв, це дилетантство. А як ти гадаєш: добре це чи зле?

Обговорення процесу об'єднання навколо Рівного

– Я вважаю, що це дуже добре, коли активним громадянам цікавий процес об’єднання громад і загалом децентралізація. Чим більше думок, тим ближче до істини. На одному із заходів, до слова, зачепили дуже болючу проблему: об’єднання сільських рад навколо міст обласного значення. Це в процесі об’єднання виявилося доволі значним викликом. І наразі є кілька альтернативних шляхів: від «затискання» Рівного суміжними сільськими радами, які об’єднаються між собою, – до створення так званого «Великого Рівного» від Городка до Квасилова. Як буде насправді – залежить від готовності сторін іти на компроміси і чути один одного.

– То що ж робити, щоб якось прийти до вигідного рішення в об’єднанні міст з приміськими селами?

– Пояснювати, наводити аргументи. Міська влада має запропонувати цим селам такі умови, щоб вони зацікавилися. От, скажімо, якісне транспортне сполучення. Дати зрозуміти, що вся земля, яка в межах ОТГ, буде спільною власністю, а якщо прийде сюди інвестор, то від цього виграють всі. А влада приміських сіл не має боятися позбутися повноважень на користь спільній справі. До того ж заздалегідь має бути обговорений механізм, щоб голоси сіл, які приєднуються до міста, не «розчинилися», щоб інтереси сільських мешканців також враховувалися при вирішенні проблем після об’єднання.

– Ця реформа змусить нас багато чого змінити в наших головах, у розумінні багатьох речей…

– І це добре. Дуже важливо вивчати досвід у сусідніх держав, зіставляти з нашим, порівнювати і думати, вчитися на чужих помилках. Ми дуже цікава країна. У нас чимало цікавих речей, на яких можна і розвивати туризм, і зацікавити інвесторів. Треба тільки, щоб реформа на місцях якомога швидше пережила важкий етап становлення, щоб люди побачили перші результати. Упевнений: усе в нас буде добре.

– Спасибі за розмову.