Тринадцять років тому в селі Підлозці Млинівського району на орендованих в селян паях заповзявся господарювати Маркус Шютте з Німеччини. На той час Маркусу було 28 років, і в таких літах зазвичай господарського досвіду ще не багато. Натомість його компенсувала надзвичайна заповзятість амбіційного аграрія в пізнанні сільськогосподарської науки. Наразі вона втілилася в рекордні для України показники. Так, в ТзОВ «Хавест-агро», заснованому Маркусом Шютте, яке за час існування збільшило площу обробітку від початкових 60 гектарів до нинішніх майже чотирьох тисяч, цьогорічна середня врожайність озимої пшениці склала 103 центнери з гектара, а ріпак видав по 41 центнеру на круг. Не відстають в цьому рекордному поступі й цукрові буряки, врожайність яких – майже 800 центнерів. 

Фото надане автором

Маркус Шютте з Німеччини успішно господарює на українській землі  уже тринадцять років

«Такого обробітку ця земля зроду-віку не бачила»

 – Моє господарювання на українській землі хоч і почалося з чистого листка, але воно мало під собою таку унікальну річ, як хліборобська спадковість, – каже Маркус Шютте, – бо мій дід трудився на землі, батько-фермер теж на землі будував свій бізнес, тепер ці площі перейшли до мого брата. Тобто, сім’я добре знається і на землеробстві, і на тваринництві. А вирощувати зернові культури уже так навчилися, що і ячмінь, і пшениця родить в Німеччині за сто центнерів з кожного гектара. Відповідно й мені (можливо, генетично) передалася любов до землі. Бачив я, закінчивши аграрний університет, як розвивається сільське господарство в багатьох європейських країнах, на Кубі.

Відповідно на передових зразках захотілося й собі не гірше господарювати. Коли приїхав в Україну з наміром вкласти інвестиції, чесно кажучи, багато людей поставилися до моїх планів з недовірою. Мовляв, усі керівники-попередники, аби взяти в оренду земельні паї, спочатку обіцяли золоті гори, а потім оті обіцянки ставали пшиком. Можливо, й так. Але мене на перших порах найбільше здивувало те, що технології вирощування культур у цих керівників були відверто слабкі. Щоб отримати достойний врожай, замало кинути в ріллю зерно, добрива. Треба цей врожай щодня розумно плекати. А цю науку через свій рід я спізнав змалечку.

 Першим приємним подивуванням для селян у Підлозцях став диво-агрегат зарубіжного виробництва, що здатен одночасно виконувати різні операції, починаючи від розпушення ґрунту і закінчуючи сівбою зі справжньою аптекарською точністю. Цим агрегатом, привезеним із Німеччини, настільки відшліфували, вирівняли поля, що місцеві господарі щиро зізнавалися: «Такого обробітку ця земля зроду-віку не бачила».

 Зрештою, що стосується обробітку землі, то «Хавест-агро», обзавівшись необхідним арсеналом техніки – в основному нової і сучасної, відмовився від традиційної оранки, замінивши її суцільною культивацією ґрунту.

 Крім аналізу землі – ще й аналіз водяного розчину, що живить рослину

  Німецький підприємець чітко дотримується принципу: землю треба живити, щоб вона живила рослину, і водночас земля має отримувати для свого благополуччя оптимальну кількість добрив – не більше і не менше. Як це здійснити на практиці? Тільки в співпраці з наукою. Відтак уже більше десятка років поспіль на полях «Хавест-агро» трудяться дослідники з німецьких лабораторій та університетів. Вони розробили схему, за якою в потребі мікроелементів видно фактично кожен гектар.

Фото надане автором

 На фото: Директор «Хавест-агро» Андрій Ясниський демонструє добірну цьогорічну пшеницю, вирощену на полях підприємства. Врожаєві радіють (зліва направо) Рудольф Шютте, технічний агроном Маріо Ханке, Маркус Шютте та Матіас Шютте. Рудольф та Матіас приїхали в Україну, аби посприяти братові в застосуванні нових технологій. 

«Це все одно як діагностика в лікарні, – каже Маркус Шютте, – знаючи аналізи, лікар завжди припише хворому найнеобхідніші ліки. Так і тут, на землі. Хоч наука вже пішла вперед. Наразі не так актуально визначати потреби ґрунту, як потреби рослини під час росту. Зарубіжні аграрії так і чинять. І ми також підемо тим же шляхом. Скажімо, поряд із аналізом ґрунту ще більш продуктивнішим є аналіз водяного розчину, з якого, власне, й живляться рослини. В Америці саме на нього роблять ставку. І ми в цьому напрямку вже почали здійснювати перші кроки.

 По-друге, якою б потужною сьогодні не була мінерально-добривна складова, земля для якості та кількості врожаю конче потребує органіки. Враховуємо це, хоч органічні добрива (а саме, курячий послід) доводиться завозити здалека. Так, це додаткові затрати, бо купляти якісний курячий послід нині недешево. Так, це чималий транспортний клопіт. Але на власному досвіді переконуємося, що гра варта свічок. Без цього, на одній мінералці, вочевидь, ми не досягнули б врожайності і за якістю того, що маємо. А маємо, скажімо, левову частку пшениці не фуражної, а другого та третього класів.

 І третій важливий фактор для врожаїв – це обробіток при потребі. Потребує, наприклад, рослина захисту від грибків після затяжних літніх теплих дощів, тоді й треба здійснювати профілактику цих захворювань, а не вносити «ліки» будь-коли і які-небудь. Загалом агрономія нині – наука конкретна. І це треба враховувати».   

За пай селянам платять до дванадцяти тисяч гривень 

 Поряд із тим, що Маркус Шютте вдумливий економіст, ощадливий господар, неодмінні риси його характеру – щедрість та благодіяння. Одне з підтверджень – висока орендна плата за паї. Вона становить 6-7 процентів від грошової оцінки земельної ділянки. В Підлозцях, приміром, за пай селяни-орендодавці отримують до 12-ти тисяч гривень. При цьому є вибір взяти орендну платню зерном. А ще «Хавест-агро» виділяє пайовикам жом, компенсує витрати за його доставку із заводу.

– На тих, хто поставився до нас з довірою, хто дав нам в обробіток свої земельні ділянки, ми не маємо права економити, – стверджує підприємець-аграрій, – як і на тих, хто трудиться на нашій фірмі. Попри непогані зарплати наші трудівники користуються соціальними пільгами, як-от, приміром, безкоштовне харчування для працівників. Скажу чесно, в Німеччині таке харчування не вельми практикується. А тут українські колеги переконали мене, що це дуже важливий чинник в роботі. Цілком погоджуюся. Поряд із цим я вважаю за свій обов’язок допомагати школам, лікарням, пенсіонерам, ветеранам, воїнам…

 Хата – оберіг для господаря, хлівець – пристанище для ровера   

 Технології, виробництво, наука – все це надзвичай важливо, але не вони – головна підвалина Маркусових сподівань. Головний його натхненник і до праці, і до духовного поступу – це сім’я. У Маркуса трійко дітей і прекрасна дружина Левіке, котра не тільки повірила в чоловікові проекти, але й стала їх реальним втілювачем. Вона теж із села, з дитинства знає ціну хліба, отож, вочевидь, земля поріднила їх спільною ідеєю та помислами.

Фото надане автором

Маркус Шютте з дружиною та дітьми на українській землі

 За фахом Левіке – дипломований спеціаліст-скульптор. Сподівається, що в недалекому майбутньому неодмінно реалізує задумані проекти, а поки що вся увага – на підтримку чоловікових напрацювань. І, звичайно ж, на виховання дітей – наймолодшої 7-річної Маті, середульшого 10-річного Хуго та найстаршої 12-річної Лоти.

– Я не знаю, ким у майбутньому стануть мої діти. Хуго, наприклад, хоче виграти в складі збірної Німеччини чемпіонат світу з футболу, – розмірковує Маркус Шютте, – бажаю цій мрії здійснитися. Як й іншій – аби дітям в житті згодилася музика, бо всі троє активно студіюються за музичним напрямком. Але, як би там не було, незмінним залишається одне: діти мають стати порядними і доброчесними людьми.

У нас із Левіке свого часу була дискусія, де їм здобувати освіту. Згодилися: все-таки в Німеччині. Але тільки-но канікули – вони уже в Україні. Розкошів, як таких, для них не створюємо. Та й самі вважаємо за доцільне дотримуватися скромного життя. Купили в Підлозцях хату, більш-менш благоустроїли її. Називаю її гарним українським словом «оберіг». Побудували хлівець. Щоправда, свиней у ньому не тримаю. Там лише бензокосилка та ровер, які часто бувають в моїх руках. Зрештою, моя хата – притулок не тільки для мене, але й для всієї родини, яка часто навідується сюди із Німеччини. 

Замість «guten tag» і «danke» – «добрий день» і «дякую»

 Із Маркусом Шютте ми спілкувалися українською мовою. За час перебування в Україні він її гарно вивчив.

– По правді, коли приїхав в Україну, знав тільки декілька слів на кшталт «добрий день» і «дякую». Всі справи вирішував за допомогою перекладачів, ділових партнерів, щирих друзів, до яких насамперед включає й директорів фірми. Колишнього – Віталія Рудченка. Теперішнього – Андрія Ясниського, в якому я, до речі, вбачаю не тільки мудру людину, а й справжнього господаря землі, яких наразі дуже потребує Україна.

Так от, вже через декілька років завдяки живому спілкуванню українська мова стала для мене не тільки посильною, але й рідною. Вона, чесно кажучи, в порівнянні з німецькою, більш мелодійна. Німецька ж – прямолінійніша, гостріша. Але в обох випадках стараюся знайти золоту серединку і водночас розумію, що навіть не через мову найбільше порозуміння між людьми, а через їхні душі. А душі в українців – щирі, відверті, доброзичливі. Вони надзвичайно працелюбні. Попри проблеми, без яких у роботі не обходиться, люди додають мені як життєвої наснаги, так і пориву до нових високих врожаїв на українській землі.