«Прощавай, побратиме…» – В пам’ять про Євгена Цимбалюка

17.07.2018 21:20   Джерело: RvNews
Опубліковано : Віталій Тарасюк

Із глибокою скорботою інформуємо краян, що 15 липня цього року після важкої хвороби відійшов за життєві небокраї Великий Українець, велет національного духу, заслужений журналіст України, талановитий письменник, невтомний краєзнавець Цимбалюк Євген Павлович. Осиротіли згорьована родина, ріднокрай, бо не стало Людини, яка впродовж кількох десятиріч була їх серцевиною і духовною опорою.

Євген Цимбалюк народився 16 березня 1962 року у Вовковиях Демидівського району у багатій на душевне тепло і добро селянській родині Павла та Марії Цимбалюків. Був третьою – наймолодшою дитиною. Змалку був закутаний у ласку і ніжність батьків, старших сестрички Галинки і брата Миколи,  виростав і виколисувався в атмосфері надзвичайної людяності, побожності і сердечності.

Із вагомим багажем знань  Вовковиївської десятирічки вступив на філологічний факультет Рівненського державного педагогічного інституту ім. Д. Мануїльського, де гартував і шліфував не тільки педагогічний, а й літературний хист. Після закінчення навчання у закладі вищої освіти служив у збройних силах. У солдатському строю запалав журналістський талант майбутньої гордості ріднокраю -  Євген почав працювати у дивізійний газеті. Армійський газетярський вишкіл дав йому змогу безболісно влитися в колектив Млинівської районної газети «Зоря», яку згодом перейменували в «Гомін».

Сімнадцять років виблискував цікавий і самобутній стиль уродженця Вовковиїв на сторінках цього видання. Читачам імпонувала творча манера Євгена, тому чекали кожного номера видання як найдорожчого подарунка від цього автора. Цікаві, резонансні і вагомі доробки Євгена Цимбалюка у парі з потужним журналістським хистом колеги Василя Худика принесли плідні творчі ужинки:  газета «Гомін» дозріла до статусу найкращої міськрайонної газети України. Саме таку високу оцінку на межі тисячоліть дала цим авторам і колективу видання Національна спілка журналістів України.

Під час роботи в «Гомоні» Євген Цимбалюк  запалив багаторічну ватру письменницької толоки, до тепла якої горнулися десятки тисяч співвітчизників. З-під його пера літературний світ наповнили більше двох десятків книг поезій, прози, цікавих досліджень минувшини.

null
Фото з мережі Інтернет

Із 2003 року – Євген Цимбалюк в обласній газеті «Вільне слово». Із 2006 року – редактор літературно-художнього журналу Рівненщини «Погорина». За три з лишком десятиріччя журналістської і письменницької творчості він закарбував у вітчизняній історії тисячі портретів співвітчизників, обрамлених величним і соковитим його словом.

null
Фото з мережі Інтернет

Євген Цимбалюк – член Національних спілок журналістів і письменників України, лауреат премії ім. Івана Франка, із 2008 року – заслужений журналіст України, відзначений численними державними нагородами та НСЖУ: йому було присуджено низку літературних премій: “Коронація слова”, “Золоте перо” премія імені Валер’яна Поліщука, літературно-мистецька премія імені Світочів та багато інших. Окрім нагород у галузі літератури, він був нагороджений премією ім. Франка у галузі інформаційної політики та орденом князя Володимира за особистий внесок у справі відродження духовності, піднесення ролі Церкви в житті суспільства і держави.

null
Фото з мережі Інтернет

На жаль, Україна втратила і щирого патріота, який відграненим словом свого таланту надихав лицарів землі вкраїнської боронити рідний край. У ці скорботні дні чорну хустину печалі одягнула не тільки родина, близькі, колеги – у тужливій зажурі в найвіддаленіших закутках неозорої Вітчизни, бо відійшла у засвіти Людина, яка живила життєвою енергетикою їх дух і тіло.

Разом Із дружиною Світланою подружжя Цимбалюків виховало гордість свого родоводу – сина Сергія. Дочекався Євген і внучка Станіславчика – на жаль, не встиг натішитися ним, бо на статус дідуся доля відвела йому лишень рік.

Учора громада Млинова, численні друзі, колеги, побратими провела Євгена в останній життєвий вирій. У скорботний для родини час сонце заховало свою посмішку, а небо заплакало рясненькими сльозами пам’яті.

 Прощавай, побратиме! Земля тобі тополевим пухом і пам’ять вічна.

  Віталій ТАРАСЮК

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   575