Ці вірші розділяє ціле століття: «Пастуше, пастуше» Яна Щасного Гербурта і «Думу» Івана Мазепи. Обидва написані живою українською мовою людьми, які прагнули, щоб український народ почувався на своїй землі гідним, користав зі свого природнього права і природніх багатств.Обидва автори вважали, що закони для людей, а не люди для законів. Обидва читали гуманіста Станіслава Оріховського, а Гербурт ще й видав його «Аннали».Того самого Оріховського, що всюди називав себе русином і вважав у епоху абсолютних монархій,що закон вищий від короля.

Іван Мазепа не міг не знати про Яна Щасного, ідеолога Рокошу Зебжидовського, дипломата, магната-дисидента, який виголосив у 1613 році на сеймику у Вишні знамениту промову «Розмисел про народ руський» зі словами, на жаль, актуальними і на початку ХХІ століття: « Чи може бути так, щоб в Русі та не було Русі». Іван Мазепа як державотворець і ідеолог не постав на порожньому місці: за ним була ціла плеяда яскравих і завжди трагічних особистостей: українських гуманістів, полководців, дипломатів.

Дві пісні – два образи влади.Ян Щасний пише про пастуха, який не вміє вберегти стадо від вовків: короля Зигмунта ІІІ (1566 — 1632).Його політика насильницького запровадження унії і обмеження прав шляхти була спробою привести Річ Посполиту до спільного знаманника західноєвропейського абсолютизму.

Пастуше, пастуше,
Люблю тя то душі.
А що мене болі
Скажу ти до волі.
Черодийку маєш,
Рядить їй не знаєш.
Тобі з нею лихо,
їй з тобов не тихо (…)

Ця політика врешті скінчилась не лише Рокошем, а й Хмельниччиною. Пісня Гербурта створена ним приблизно у 1608 році під час ув’язнення за участь у Рокоші Зебжидовського, хоча насправді ув’язнили його «за зраду», як сказали би зараз: було знайдено таємне листування про усунення короля від влади, у порівнянні з чим конфедерація виглядала дитячою забавкою. Ян Щасний був чудовим дипломатом і прихильником збалансованої внутрішньої політики.Він виступав проти насильницького нав’язування унії, проти втручання церкви у державні справи, закликаючи співвітчизників у одному зі своїх звернень: «Здійміть кайдани з ніг і одягніть їх на серце.»Основне послання пісні «Пастуше, пастуше» – це відповідальність влади за безпеку суспільства і за долю країни.

“Дума» Івана Мазепи написана вже після Руїни,ймовірно, 1698 року.

Всі покою щиро прагнуть,
А не в оден гуж всі тягнуть,
Той направо, той наліво.
А все браття: то-то диво!
Не маш любви, не маш згоди,
Од Жовтої взявши Води.
През незгоду всі пропали.
Самі себе звоювали.
Гей, братове, пора знати,
Що не всім нам панувати
І речами керувати.
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо.
Однак стерник сам керує,
Весь корабель управує.
Пчулка бідна матку має
І оної послухає.
Жалься, Боже, України,
Що не в купі має сини:
Оден живе із погани,
Кличе сюди отамани.
Ідем матку рятувати,
Не дамо їй погибати!
Другий ляхам за грош служить,
По Україні і той тужить;
Мати моя старенькая!
Чом ти вельми слабенькая?
Різно тебе розшарпали,
Кгди аж по Дніпр туркам дали:
Все фортель щоб заслабіла
І аж вконець сил не міла.
Третій Москві юж голдує.
І їй вірно услугує.
Той на матку нарікає
І недолю проклинає:
Ліпше було б не родити,
Нежлі в таких бідах жити.
Од всіх сторон ворогують,
Огнем, мечем руїнують,
Од всіх не маш зичливости,
А не слушной учтивости;
Мужиками називають,
А підданством дорікають.
Чом ти синів не учила.
Чом од себе їх пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбувати.
Я сим, бідний, не здолаю,
Хіба тілко заволаю:
Гей, панове — єнерали,
Чому ж єсте так оспали?
І ви, панство — полковники,
Без жадної політики
Озметеся всі за руки —
Не допустіть гіркой муки
Матці своїй більш терпіти,
Нуте врагів, нуте бити.
Самопали набивайте!
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте
І вольностей бороніте,
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблю маєм право.

Заклик Івана Мазепи стосується суспільства, яке повинно згуртуватися на захист України, розграбованої і поділеної між іншими державами.Образ корабля, в якому кожен рветься до стерна, сягає либонь ще часів поеми Себастіана Бранта «Корабель дурнів».Тоді як образ пастиря – це відлуння катаризму, вцілілі послідовники якого опинились у слов’янських землях, зокрема, у прабатьківщині Гербуртів Моравії.

Іван Мазепа і Ян Щасний Гербурт розуміли, що територіальна цілісність і самодостатність – це ідея, довкола якої повинні об’єднатися всі народи і конфесії.Вони використовують у своїх текстах єдиний символ Вітчизни як Матері. Чи то мати, «поранена своїми дітками» як у Гербурта, чи чайка-небога, яка вивела дітей край битого шляху.Питомо слов’янський символ, зворушливий і зрозумілий кожному.

Але немає пророка у своїй вітчизні.Найбільшими ворогами Гербурта стали мостиські та вишенські шляхтичі, які писали на нього доноси королю.Доноси на Мазепу писали його ж соратники, зокрема, Кочубей, якому автор довірив рукопис «Думи». Мабуть, така доля всіх тих, хто є найбільшими патріотами нашої Вітчизни, отримувати тавро «зрадника», а справжніх зрадників називати героями.