Євген Цимбалюк

Євген Цимбалюк

Журналіст, оглядач, блогер

На службі у фермера з Нової Митниці – черв’яки з американським «родоводом»

09.01.2018 22:45   Джерело: RvNews
Автор : Євген Цимбалюк

До батьківської хати – із банкою черв’яків 

Михайла Пакуша, жителя села Нова Митниця Радивилівського району, доля закинула від рідного краю аж за полярний круг, до далекого і холодного Норильська. Там витерпів тяготи армійської служби, там вподобав дружину-росіянку, там, зрештою, і лишився на прожиток на довгих 15 років. А коли настав час повернення в Україну, до батьківської хати разом із дружиною та трьома синами, то землероб за покликанням душі прихопив із собою незвичний презент – півлітрову банку із каліфорнійськими черв’яками. Земляки на початках були в незрозумілому подиві. Мовляв, в наших чорноземах і своїх черв’яків вистачає. А тут ще якийсь чужоземний – «російської прописки й американського родоводу»!

null

Наразі ж земляки Михайла Пакуша іншої думки. Каліфорнійського черв’яка вони визнали, метод суто органічного удобрення землі – теж. І не тільки земляки-односельці. На господарчій базі новомитницького господарника віднедавна почав діяти комплексний виробіток біоорганіки – за обласною програмою підтримки органічного землеробства. І це добриво для ґрунтів під картоплю, пшеницю, буряки, овочі та фрукти найефективніше виробляють саме черв’яки, переробляючи гній, солому, листя, тирсу… Скільки їх працює на спеціалізованій фермі, Михайло Євстахійович назвати затрудняється. Каже лишень, що дана кількість може вимірюватися мільярдами.

null
Фото надане автором

На оренді землі не виграв – через борги, ціни й чиновників 

– Будучи в Росії, я активно займався землеробством, хоча й хороших умов для цього там, чесно кажучи, не було, – наголошує Михайло Пакуш, – заодно завше стояв на тому, що продукція, яку споживаєш, має бути без хімікатів. Як цього досягти, вичитав у землеробському журналі. Потім побував у редакції згаданого видання, звідкіля й привіз банку з хваленими каліфорнійськими черв’яками, які, з’їдаючи різну поживу, виробляють біогумус. Запустив їх до роботи – і затим вже ніколи не застосовував на городі хімічних речовин. Приїхавши в Україну, теж розвів «каліфорнійця». Але небагато – для удобрення грядок та саду. Мене тут, на рідній землі, чомусь більше потягнуло на фермерство. Набрав в оренду багато землі, до тисячі гектарів. Набрав кредитів. Врожаї були непогані, але проблеми з реалізацією продукції, ціновою політикою, шаленими кредитними відсотками, боротьбою з окремими чиновниками, які мені як конкуренту на їхні наміри, ставили палиці в колеса, далися все-таки взнаки. Аби не збанкрутувати, фермерське господарство довелося ліквідувати. 

Машина саморобна, але концентрат витягує справно 

Незважаючи на перший глевкий млинець на рідних теренах, Михайло Пакуш не розчарувався в землеробстві, в можливостях землі та її потенціалі. Маючи інженерні, раціоналізаторські здібності, вагомий теоретичний багаж, почерпнутий із сільськогосподарської літератури, він зосереджується на виготовленні машини, яка б виробляла протеїновий зелений концентрат. Це теж біологічно чистий продукт, і його користь для живої природи просто неоціненна. Бо там – хлорофіл, а його формула така ж, як і в крові. Ним фактично можна збалансувати будь-який корм. А ще він, переброджений і перетворений в бактеріологічну суміш, є напрочуд хорошим замінником пестицидам й усіляким іншим хімічним «лікам».

Відтак машину для витяжки зеленого концентрату вдалося сконструювати. Причому використовуючи підручні матеріали: наявний транспортер, мотор від «Волги», бочки, нагрівачі, подрібнювачі, фільтри і так далі. Усе це в сукупності послугувало для того, щоб зелену масу (люцерну, конюшину і т.д.) подрібнювати, перетирати, розщеплювати на клітинному рівні, витягувати звідти концентрат, а затим на його основі створювати пасту – як цілющу добавку до кормів. Або ж так званий узвар із бактеріями-грибками, який лікує ґрунт, плодові дерева, садові кущі від усіляких хвороб. Застосовує селянин ці препарати у власному господарстві, у полі та садку, і вже десятиліттями не знає-не відає, що таке хімічні добрива чи препарати. У результаті – хороші врожаї, і, головне, продукція справді екологічно чиста.

null

В’ячеслав, син фермера, перший помічник батькові. Наразі переобладнує інвентар, закуплений в Польщі, для обслуговування виробництва біогумусу та його фракційної розфасовки

 Біогумус колорадського жука не вбив, але здоров’я йому добряче підірвав

 – Єдине, з чим органічно не можна справитися, – це колорадські жуки, – зізнається господар, – в боротьбі з ними поки-що найбільший ефект справді дає трутка. Водночас певну роль відіграє і біогумус. Роблю такий висновок від експерименту, який провів. Посадив картоплю на двох суміжних ділянках. На одну зовсім не давав добрив, а на другу вніс півдесятка тонн біогумусу. Відтак на одному полі картоплиння було слабеньке, світло-зелене. На другому – велике, товщиною до двох сантиметрів, темно-зелене. На перше жуки як накинулися – за три дні добряче погризли. На другому теж були жуки, але, як мені здалося, не вони поглинали картоплиння, а добірне картоплиння поглинало їх. Надалі думаю продовжити цей експеримент, збільшивши вміст гумусу на гектарі в півтора рази. Може, дійсно, вдасться ось таким чином задавити отого клятого колорадського жука. Що ж стосується врожаю картоплі, яка споживала біогумус, то він був майже в два рази більший, ніж на першій ділянці. Загалом, як підрахували учені, і як сам засвідчуюся на практиці, урожайність зернових, технічних та кормових культур при оптимальних дозах добрив органічного виробництва збільшується на 30-50 відсотків, овочів та картоплі – на 55-80, фруктів та ягід – на 25-45 відсотків.

null

Стара колгоспна ферма, дещо підлатана, знову стала у пригоді. Тепер у її засіках господарює каліфорнійський черв’як
 

Із двору перебралися на колгоспну ферму – тут зима для земляних трудяг не страшна 

– У цих добавках до врожаїв, звичайно, велика заслуга каліфорнійського черв’яка, отого, якого вивели в Америці і розповсюдили, по суті, по всьому світу, аби земля мала високоякісні добрива, а люди від землі – екологічно чисту продукцію, – очі в Михайла Пакуша при згадці про «каліфорнійця» явно світлішають. Відразу видно: ця справа йому до вподоби… І він продовжує розповідати, – узявшись серйозно за виробництво біогумусу (і на власні господарчі потреби, і на продаж для дачників, квітникарів, фермерів), спочатку заклав ділянки на городі. Стелив гній, тирсу, солому. Одне слово – усе, що здатен переробити «каліфорнієць». Запустив його в купу, де він швидко розмножується. Можна сказати: во стократ швидше, ніж «колорад». І за декілька місяців настил перетворився в шар гумусу, високоякісного добрива з виглядом ґрунтоподібної маси, схожої на чорнозем. До того ж, із приємним запахом. Тепер же, створивши фермерське господарство «БІО-ТРІО», ми сімейно для цієї справи експлуатуємо колишню колгоспну ферму. Тут є змога виробляти біогумус цілорічно, тому що надворі в морозну погоду черв’як припиняє роботу, ховається чим глибше. А в приміщенні для нього оптимальні умови. Щоправда, треба знати багато нюансів. Приміром, для черв’яка непридатна маса, в якій є багато азоту. Варто також періодично зволожувати настил – таким він для «каліфорнійця» смачніший. Отож, на фермі ми заклали усілякої маси на декілька десятків біогумусу. Через зиму якраз на посівну цей матеріал буде готовим. Частину – собі. Частину – на продаж. Замовлень уже, хоч відбавляй. Бо люди, справді, хочуть вирощувати чисті, не отруєні хімією, продукти.

Прикметно, що допомагає батькові у цій справі син В’ячеслав. Ще один син – Олександр – теж має вищу сільськогосподарську освіту і теж, коли приїжджає в село, – помічник батькові. А третій син, котрий вибрав фах юриста, нині в АТО, лейтенантом у полку спецпризначення. Як каже Михайло Євстахійович, захищає їхній мирний труд і цілісність України. 

Пиво на Рівненщині та Волині буде з екологічними раками 

 Якщо виробництво біогумусу Михайло Пакуш називає справою серйозною, то іншу справу, недавно започатковану, вважає поки що забавою. Утім і ця забава уже встигла набрати фермської величини. Мова про розведення річкових раків.

null
Селянин заповзявся задовольнити пивних гурманів екологічними раками

– Усе почалося з того, – каже селянин, – що до мене звернулися підприємці з Луцька і, знаючи про ековиробництво, напівжартома-напівсерйозно заявили: мовляв, було б добре, аби ще й раки були екологічними, тоді їх оптом закупляли б. Власне, із цього й почалася нова ідея – вирощувати раків. Загалом такий процес в домашніх умовах – непростий. За один рік не впораєшся. Але треба ж із чогось починати. Почав із басейну, в якому – протічна свіжа вода, підсвітка, подача кисню. Це свого роду інкубатор, тут з’являється потомство. А далі мальок підростає на фермі – в масивному резервуарі. Цікаво, що юні раки – справжні ненажери. Їдять і м'ясо, і картоплю, і загалом усе їстівне, що потрапляє їм у клешні. А за каліфорнійського черв’яка, коли кинеш, б’ються між собою. Водночас раки – своєрідні санітари. Бо вони не дають продукту ні затхнутися, ні згнити. Надалі, коли підростуть, думаю підкормлювати їх протеїновим зеленим концентратом. Чи окупиться мені нова справа, поживемо-побачимо. Знаю лишень, що вирощені таким чином раки будуть смачнішими від річкових, а до пива – просто неперевершеними по смакоті. Як і мій козацький куліш. 

Михайловим кулешем смакували три президенти України 

Про козацький куліш пан Михайло, який перебуває у реєстрі українського козацтва і бере участь в багатьох патріотичних заходах, згадав неспроста. Бо його кулешем смакувала ціла низка українських можновладців, як-от президенти України, крім Януковича і поки що Порошенка. А також міністри, десятки народних депутатів України, з-поміж яких Юрій Луценко, який щиро зізнався, що скільки кулешів перепробував, жоден за смаком із Михайловим не зрівняється.

– У чому ж його секрет, – запитую в кулешевого знавця, без котрого, до речі, не обходиться жодне свято на «Козацьких могилах», які від його Нової Митниці – на відстань протягнутої руки. Власне, там він і частує поважних гостей. Як загалом усіх, хто підходить до великого паруючого казана.

– Найкраще брати для варива джерельну воду, – розсекречує рецепт новомитницький «кулешник», – а основою для кулешу має бути дика риба, переважно окуні та щуки. Коли вона звариться, забираємо її з окропу. Далі варимо уже благородну рибу. Її при готовності теж витягуємо. Відділяємо від кісток, подрібнюємо, щоб потім додати до звареного пшона. При цьому першу, дику рибу, не додаємо. Далі засипаємо в казан з рибною юшкою пшоно. Доки воно вариться, нарізаємо сало – квадратиками по одному сантиметру. Підсмажуємо його до золотистого кольору і добавляємо разом із рибою в пшоняну масу, коли вона зварена. Пропорція сала та риби має бути однаковою. Приміром, на казан по два кіло того і того. Перемішена суміш має ще бодай годину попаритися, потомитися під кришкою. От і все… Ні, не все. У куліш треба разом зі спеціями вкласти ще й частиночку серця. Отоді він найсмачніший. А про здоров’я від нього годі й говорити, недарма ж бо козацька сила трималася саме на кулешеві.

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   3188