Максим Коломис

Максим Коломис

журналіст, телеведучий, RvNews

«Сєпари» всередині нас

Масове негативне мислення сучасних українців є гальмом, цілком співставним з корупцією та бюрократизмом

30.05.2017 15:10   Джерело: RvNews
Автор : Максим Коломис

«Путін-ху*ло», «п’ята колона», злочинна влада, корумповані суди… Ворогів і просто саботажників на шляху до європейського майбутнього України сьогодні, ніде правди діти, не бракує. Але почитаєш соціальні мережі і робиться геть вже кепсько.

Якщо у Росії сіянням зневіри і розчарування закордоном займаються щедро оплачувані армії інтернет-ботів, то в Україні не менш численні армії людей зі справжнісінькими профайлами в мережах не менш заповзято сіють той самий песимізм серед своїх-таки земляків. Роблять це до того ж фактично на дурняк, від самого лиш парадоксального бажання здаватися феноменально передбачливим.

 

null

Відомо ж бо, завжди очікуй гіршого і щоразу зможеш, важко вдихнувши, переможно заявити: «Я ж казав…» У протилежному випадку, якщо все складеться трохи не так погано, можна поставитися до цього, як до сюрпризу, про всяк випадок промовивши : «Ну-ну, не все так однозначно. Не поспішайте радіти передчасно»…

Масове негативне мислення сучасних українців є гальмом, цілком співставним з факторами, що їх я перелічив на самісінькому початку. Нічого доброго такий спосіб думати апріорі не здатен притягти. Ми можемо тисячу разів повторити «путін-ху*йло», вітатися виключно і тільки «Слава нації!», щодня носити вишиванку, утім, це аніскільки не порушить комфорт внутрішнього «сєпара», який і досі  затишно почувається усередині чи не кожного з нас.

 

Ну і що тут такого?

Ну що, здавалося б, такого у тому, що я:

  • День і ніч проводжу в російській соцмережі?
  • Купую російські товари в магазині? (хтось же їх туди возить!)
  • Користуюся російським інтернетом, програмним забезпеченням, навігаторами?
  • Дивлюся російські новини (ток-шоу, серіали), бо «по приколу» або бо «просто звик»?
  • Слухаю душевні російські пісні у ностальгійному пориві?
  • Дивлюся «добрі» радянські фільми у тому-таки ностальгійному пориві?
  • Стежу за життям та заявами російських селебрітіз знову ж таки у ностальгійному пориві?
  • Ходжу у російську церкву, бо «мене там хрестили», «туди іще діди ходили», «бо вона канонічна»?
  • Спілкуюся російською мовою, бо «шо тут такова», «яка разніца» і «я так привик формуліровать мислі»?

Внутрішні «сєпари» всередині нас мають кожен свої особливості, сформовані у різний час, за різних обставин, під впливом різних чинників, однак незалежно від цього саме вони і досі прив’язують нас до осоружного «руського міра», з ведмежих обійм якого ми так самовіддано намагаємося звільнитися.

Кожен сентимент у бік країни-агресора для російського імперіалізму є цілком логічним приводом і далі вважати нас своїм народом, якому просто «вбили у голову» якісь небратні дурниці.

Кожен сентимент убік російського інтелектуального продукту і далі продовжує тримати нас у системі їхньої економіки. А це «скрєпа» не менша, аніж культура чи церква: бо ж яка різниця, що ви думаєте про сусіда, якщо кожного дня справно носите йому власні гроші?

 

null

 Навіщо потрібен не рентабельний внутрішній ринок?

Здавалося б, коневі ясно навіщо… Це стимулює внутрішні інвестиції, створює внутрішню зайнятість і загалом збільшує кількість грошової маси всередині країни. Утім, іще донедавна абсолютна більшість вітчизняних бізнесменів міркувала діаметрально інакше…

Їхні-бо внутрішні «сєпари» спираються на холодний розрахунок і цифри, з якими важко сперечатися, а відтак є куди підступнішими.

Російський ринок значно більший, а, отже, економічно доцільніше створювати продукти саме для нього. Тим більше, що й пересічні росіяни в середньому значно багатші за пересічних українців. Не кажучи вже про російськомовний ринок (Росія + Україна + Молдова + Білорусь + Казахстан + Ізраїль + мільйони російськомовних по всьому світі)…

Створюєш щось вартісне і всі вони починають масово це споживати. Гроші течуть рікою… А україномовна продукція? Та це взагалі не серйозно…

В той час, як Росія, витрачаючи державні кошти, замінює (копіює, витісняє) англомовні сервіси російськомовними, ми або починаємо користуватися ними таки, або, помисливши глобальніше, вирішуємо, що рентабельніше знати англійську і орієнтуватися на захід…

Виробників україномовного продукту у бізнесі тривалий час прийнято було вважати, м’яко кажучи,  диваками, які не зрозуміло чим займаються. Що вже казати про інвесторів, які резонно зауважували, що «ринку тут зовсім немає: практичніше працювати одразу на увесь СНД».

Можна довго розважати, що російськомовний продукт фінансують за рахунок офшорних або вкрадених з державного бюджету грошей. Утім, наш і досі не фінансується  узагалі ні звідки. Відтак маємо, що маємо, а точніше не маємо нічого…

Навіть, якщо хтось і пробував створювати щось суто для внутрішньої потреби, у протистоянні з численними грошовитими конкурентами з Росії це надто вже скидалася на потуги Дон Кіхота проти вітряків.

Це при тому, що у суто фаховому сенсі наші спеціалісти нічим не гірші за своїх російських колег. Просто три людини з 50 тисячами доларів ніколи не зможуть на рівних конкурувати з корпораціями, що торгуються на біржі.

В чому проблема? Чи не у внутрішніх-таки «сєпарах» кожного конкретно взятого інвестора, чиновника і споживача, які не хочуть розуміти, з чого в сучасних умовах починаються успішні проекти зокрема і успішна країна загалом? Відтак, створюються всі умови для того, аби успішними могли стати хіба ті деякі українці, які поїдуть працювати «на багатші села»…

Завважимо, якби схожим до нас чином мислили б усі, то цілий світ виготовляв би продукцію виключно і тільки для США чи Китаю. Утім, у нормальних країнах так зовсім не відбувається. Ви і справді переконані, що там абсолютно не вміють рахувати?

 

Пропала музика в контакті! І що взамін?

Закриття російських інтернет-сервісів і бухгалтерської програми «1С» спровокувало шквал обурення в інтернеті. «Пропала моя колекція музики в контакті!», «Пропала моя колекція однокласників в «Однокласниках!», «Караул! Притискають демократію!»…

Всі почали шукати цілу купу незручностей і лише деякі (я в цьому переконаний!) тут-таки побачили безпрецендентне вікно можливостей для стимулювання української ІТ-сфери. Цими небагатьма стали в першу чергу люди, здатні мислити позитивно, замість шукати тисячу і один відтінок зради. Переконаний, про їхні наробки усі ми дізнаємося вже невдовзі.

Варто виокремити також і факт, що замість території, повністю підконтрольної ФСБ наші співвітчизники тісніше інтегруються в загальносвітові мережі. І мова тут далеко не тільки про «Фейсбук», а і про інтернет-портал «Google» (аналог заблокованого «Яндекса»), і про українські портали Ukr.net, Meta.ua та Bigmir)net, і про українські соцмережі Ц.укр, Ukrface.com.ua и Ukrainians.co. (не чули про такі?), і про вітчизняні антивіруси компанії Zillya!, чия продукція загально визнана куди якіснішою за ту, що її виготовляють Доктор Веб чи Лабораторія Касперського...

Замість 1С малий і середній бізнес може досить швидко переорієнтуватися на продукцію куди якісніших міжнародних брендів (Microsoft Dynamics, OpenPro від «IBM»).

Чимало-хто бідкається, що блокування «Вконтакте» та «Однокласників» в одну мить позбавило їх бізнес величезної бази користувачів, яка формувалася впродовж років. Деякі фірми, які «вконтакте» мали, скажімо, більше 20 тис. підписників, в інстаграмі не дотягували навіть до тисячі.

Втім, жаліються переважно виробники не легальні: у всіх решти бізнес ніколи не є прив’язаним до якогось одного каналу збуту.

За якісь 5 днів відвідуваність соціальної мережі "Вконтакте" скоротилася на більш, як 3 мільйони (!!!) візитів, по майже два мільйони втратили «Однокласники» та «Яндекс», на чверть знизилася відвідуваність інтернет-порталу mail.ru…

Як казав незабутній Микола Азіров, годі скиглити, час братися за лопати. Але чомусь мене зовсім не дивує, що першими втілювати лозунг в життя взялися за межами України, у далекій Канаді. Тамтешні програмісти з компанії StartupSoft пообіцяли за кілька місяців запустити українську соцмережу Ukrainians, якщо до 1 червня проект підтримає хоча б 50 тисяч потенційних користувачів. До першого червня іще тиждень, а їх кількість вже перевищила показник у 70 тисяч…

 

Теорія всеохоплюючої зради

Хто шукає, завжди знайде свою улюблену «зраду». Не в останню чергу просто тому, що воліє шукати причину, а не рішення.

Воно і справді, «Яндекс» та «Вконтакте» шкодять Україні не більше, аніж той-таки російський бізнес, що і досі володіє цілими сферами нашої економіки. Йдеться і про лужніковську групу депутата Госдуми Бабакова, якій належить низка українських Обленерго (!!!), і про російські-таки банки, що через офшори і досі успішно скуповують контрольні пакети акцій українських підприємств просто під носом сліпого, як Феміда Антимонопольного комітету…

 

null
Звісно ж, винна у цьому передусім змичка ненажерливих чиновників і корумпованих суддів? Але хіба тільки вони?

Зайдіть в інтернет і не виключено, що вас просто знудить від загального обсмоктування чергової заяви Ксєнії Сабчяк, недолугого інтерв’ю Івана Дорна, суперечок навколо того варто чи не варто забороняти виступ чергових Потапа або Ольги Полякової і, звісно ж, всеохоплююча зрада, зрада і ще раз зрада, в якій винні абстрактна влада, абстрактні корупціонери і… абсолютно ніхто конкретно.

В умовах, коли громадянське суспільство (а у Фейсбуці дискутують насамперед ті, хто мусили би ним бути) пристрасно обговорює третьорядні нісенітниці, людині прагматичній гріх з того не скористатися!

Я майже не наштовхуюся на масове обурення тим, у чиїх руках перебуває наш енергетичний рубильник, натомість бачу гори суцільного негативістського спаму про недалеких російськомовних селебрітіз…

А у цьому от винні виключно і тільки наші з вами безголів’я і екзистенційний декаданс, де кожна «справжня» особистість мусить обов’язково протистояти недосконалим суспільству і державі, а саме існування є виключно і тільки абсурдною драмою свободи…

Наш протест має скеровуватися проти усього найбільш несправедливого і небезпечного. Думаю, в нинішніх умовах це як раз не заборонений російський бізнес, не реформовані суди, а також безвідповідальні політики які лише імітують реформи!

І, звісно ж, зовнішній ворог  з його пропагандою (інтернет, ЗМІ, церква).

Чомусь у Фейсбуці майже не говорять про те, що майже рік тому російська Госдума прийняла так-званий «антитерористичний пакет законів», які зобов’язують провайдерів та інтернет-компанії впродовж півроку зберігати трафік  своїх мереж, за першим же запитом надаючи його силовим структурам? Улюблений Яндекс завжди допоможе відслідкувати, хто й куди пересувається. А  mail.ru радо розповість, хто, про що й кому пише. 

null


Вам усе іще шкода улюбленої колекції музики з «контакту»? Чи, може, те, що в Україні не ефективно борються з російським бізнесом саме по собі є достатньою підставою інформувати спецслужби ворога про кожен ваш крок?

 

Коли глючить реальність…

Парадокс, але в умовах неоголошеної війни у нас і досі функціонує величезна кількість приходів церкви, яка перебуває у канонічній єдності з відвертою агітбригадою Путіна. Вони організовано протестують проти закону, який дозволить міняти підпорядкованість релігійної общини якомусь центру за згодою більшості членів релігійної громади.

Уявляєте, вороже підпорядкування замінять українським! Та радіти би варто, але влада остерігається масових хвилювань громадян своєї ж (!!!) охопленої війною країни…

Не менший парадокс, що напередодні впровадження безвізового режиму з Євросоюзом у нас і досі не запроваджено (!!!) візи з країною, чиї найманці щодня обстрілюють наших воїнів…

Влада пояснює це тим, що українцям, які мають родичів у Росії стане складніше їх відвідувати, а тим, хто має там роботу доведеться від неї відмовитися…

Уявляєте, поки вороги з нами воюють, наші начебто друзі будують їм хати… І ми всі, виявляється, мусимо ставитися до цього з повагою і розумінням…

Між тим, про щось надсейрозне зовсім навіть не йдеться. Віза – то звичайнісінька відмітка у паспорті, оформлена в уповноважених державних органах. Невже так важко зробити її заради улюблених родичів раз на рік чи два? Чи ліпше все-таки через власний егоїзм і далі дарувати ворогам додаткові важелі для засилання до нас свою агентуру?

Не менш сюрреалістично констатувати, що люди, які працюють в Росії дуже часто щиро ненавидять «ху*йла» і «кацапів», але, як підказують внутрішні «сєпари», одна справа мухи, і зовсім інша – котлети…

Такий от загальнонаціональний сюрреалізм…


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   1433