Володимир Хомко: «Мене мало хвилюють рейтинги. І збити мене з мого шляху неможливо...»

03.09.2017 23:11   Джерело: RvNews
Опубліковано : Людмила Марчук

Публічним особам не позаздриш. Вони на виду постійно. Немов під скляним ковпаком. Як під збільшеною лупою розглядаємо ми публічних осіб – господарників чи політиків. І нещадно їх критикуємо, начіплюємо на них ярлики, даючи при цьому категоричні, осудливі, хоч нерідко геть невідповідні їм характеристики. До чого вся ця філософська прелюдія?

Напросилася на інтервю з Рівненським міським головою Володимиром Хомком. Трохи спізнилася. Бо його ювілей, до якого ці питання готувалися, вже минув. Та у своєму гарячому серпні 2017-го Володимир Хомко мені не відмовив. Запросив до кабінету й пообіцяв чесно й відверто відповісти на всі мої запитання. Подаю все як говорилося, без жодного домальовування.

null
Володимир Хомко. Фото з мережі Інтернет

Володимире Євгеновичу, цього року Ви вже відсвяткували своє 60-річчя. З чим Вас вітаю, хоч і запізніло. Шістдесят це ще не підсумок життя. Але досить багато вже пройдено. Як ви оцінюєте свій пройдений шлях? Чи досягли того, чого хотіли? Чи вважаєте Ви себе щасливим?

– Почуваю себе щасливим. Найперше я щасливий тим, що у мене є моя сім’я: моя дружина, мої діти, мої онуки. Тепер їх додалося. Вже троє – два онуки і внучка. Щасливий тим, що у мене залишились всі мої друзі. Життєвий досвід підказує, що самі надійні – це ті, котрі стали друзями ще з дитинства або з юних років. У зрілі роки додаються ще колеги по роботі чи щось ближче до цього, але це зовсім не те, що я розумію під словом «друзі». На жаль, вже десять років, як помер мій найближчий друг. Всі інші й надалі тримаємося спільного кола.

null
Володимир Хомко з дочками: зліва Оксана, справа - Іванка. Фото з родинного альбому

У мене є хороша робота, де я можу себе реалізувати і на цю посаду я потрапив сам. У мене не було ні впливових батьків, ні впливових друзів та інших людей, які б мене на цю посаду лобіювали. Я сам усього досяг. Ніяких зв’язків не мав, ніхто ніде мене не пропихав.

Мій стан дозволяє мені говорити більш відверто, бо мене мало хвилюють рейтинги й мене зі свого шляху збити неможливо – ніякими домислами, плітками, мітингами. Я не читаю місцевих сайтів і газет, а роблю те, що собі запланував. Сам собі я схожий на льодокіл, який вперто йде до своєї цілі. 

null
У День міста з ветераном УПА В.Кирилюком. Фото з Інтернет

Як ви оцінюєте свою діяльність на посаді міського голови?

– Враховуючи ті можливості, які я мав, мені здається, що вдалося зробити багато. Є багато речей, всього навіть не перерахую. Ось щойно у вашій присутності вітав спортсменів. Нагадаю, що у місті Рівне було 30 майданчиків, які ніхто ніколи не ремонтував. А нині практично завершуємо будівництво. Ремонтуємо всі школи. Зайдіть в четверту спортивну школу, подивіться, що там. Що стосується культури, зайдіть у будинок культури. Недавно там була дірка в стелі. Пам’ятаєте, що там було? А тепер – подивіться. Подивіться на другий будинок культури, десять років назад там була така сама руїна. Подивіться на 14 школу. Два дитячі садки здали за два останні роки.

За всі роки незалежності в м. Рівне було змонтовано щось біля 50 дитячих майданчиків. За останні два роки ми поставили 150 і маємо заявку ще на стільки ж. Працюємо над парками, скверами. Робимо й багато чого іншого.

Зараз у мене план по тролейбусах і я його доведу. Майже вмирало тролейбусне управління. Їздило щось біля 30 тролейбусів. Тепер доходимо до 70-ти. Прагну довести їх число до ста і виношую мрію, що мікроавтобусів у нашому місті не буде. Їздитиме містом виключно екологічно чистий транспорт.

Стратегічного плану розвитку я не міняю. Я б волів, щоб по-іншому виглядали наші ринки. Але є проблеми, над якими я в силу економічних та інших обставин в державі справитися не можу. Навряд чи зможу я це зробити в найближчі роки. Я мріяв би жити в місті, де не було б жодної черепашки і жодного незаконного кіоска. Розумію, що у найближчі роки при цьому законодавстві й рівні можливостей у владі – зробити це нереально. Та й економічне становище у населення яке? Хіба я цього не розумію? От у Києві Кличко двісті МАФів зносить, а триста монтуються знову.

Як би Ви самі себе описали: який Ви? Бо про будь-якого керівника, в тому числі про Вас почуєш різного. І більше поганого, ніж доброго.

– Важко себе описати. Дуже б хотілось, щоб усе, про що говорю, відповідало дійсності. Людина завжди суб’єктивна. Хтось занижує самооцінку, хтось завищує. Рідко буває, що людина оцінює себе адекватно. Хотілось би, аби я відповідав цим словам. Основні мої риси, це педантизм, акуратність, прогнозованість. Шаную людей слова, людей пунктуальних. Бо сам пунктуальний до педантичності. Терпіти не можу, коли хтось запізнюється. Не люблю, коли не беруть трубку. Можливо, хтось колись втратить через це роботу. Шаную людей таких, що все продумують наперед, прогнозують ситуацію. Маю, звісно, і погані звички. Але про них говорити не хочу.

null
У День вишиванки при відкритті ЦНАПу. 2017 р. Фото з Інтернет

Що у Вас в житті на першому місці, що на другому, а що на третьому?

– На першому місці в мене сім’я, на другому – друзі, на третьому – батьківщина. Це найголовніші цінності. Найголовніше, що турбує, – це моя сім’я. Дорожчого нема. Мої діти й онуки, моя дружина, моя мама. Щоб діти були забезпечені й щоб були між нами хороші стосунки.

null
Родина Володимира Хомка. Кінець 1970-х. Фото з родинного альбому

Що є Вашим найбільшим досягненням?

– Найбільше досягнення? Я скажу, від чого отримав найбільше задоволення. Це робота на посаді директором Водоканалу. До цього працював головним інженером на цьому підприємстві. Потім виїхав. Працював в американській фірмі консультантом, потім – в міністерстві. До цього часу з жахом згадую цю роботу. Я старався, мене поважали, мав добрий імідж, донині прекрасні стосунки залишилися з міністрами. Але то була не моя робота: чисто канцелярська. Тож коли мені запропонували посаду директора Рівненського водоканалу, то покинув усе: квартиру в Києві, кар’єру і приїхав у Рівне. Чотири роки керував Водоканалом, мені вдалося дещо зробити і отримав шалене задоволення. Ті роки – найкращі в моєму житті.

null
Володимир Хомко з працівниками Облводоканалу. Фото з особистого альбому

Яке ваше ставлення до політики? Чи хотіли б зайнятися політичною діяльністю?

– Політикою не займаюся і політиком себе не вважаю. Принципово не вступаю в жодну партію, принципово не даю інтерв’ю на політичні теми, принципово з жодною партією не зближуюся. Не раз кажу своїм підлеглим: «Якщо ви надаєте пріоритет політиці, я вже вас починаю не любити. Свою справу і кар’єру треба робити як фахівці: якщо ви вчитель - то як вчитель, якщо працівник культури – то у культурі. Не треба використовувати політику, щоб зробити собі якість преференції, переступити якісь щаблі». Такий шлях, зазвичай, обирають собі люди професійно недолугі й немудрі.

Якщо б Ви обирали собі професію тепер, яку б спеціальність обрали?

– Я б знову обрав технічну спеціальність. Мені подобається все інженерне, точне. Добре вчився в інституті. Сам робив курсові. Мене навіть хотіли залишити в інституті на кафедрі. Шалене задоволення отримував від інженерних розрахунків. Може комусь буде важко в те повірити, але бувало, що сидимо з друзями в барі, а мені хочеться швидше піти, щоб зайнятися курсовою чи кресленням. Дуже добре креслив.

null
Студентське фото. На колгоспній капусті з "орденоносними" друзями (жарт, за який тоді могло і влетіти) Фото з особистого альбому 

Яким було ваше дитинство? Де Ви народилися?

– Я народився у 1957 році в м. Рівне. Прожив тут усе життя. Виїжджав, але повертався. Дитинство було хороше, нормальне, як у будь-якої радянської дитини. Піонерські табори, школа. Декілька друзів, на жаль, втратив, через їх смерть. В школі вчився добре. Нічим особливим не виділявся, збитків великих не робив.

null
Із сестрою в шкільні роки. Фото з особистого альбому

Двір був хороший. Жив спершу на Московській, потім на проспекті Миру. До цього часу підтримую стосунки з друзями по двору. Квартиру отримали у 1968 році. Мама дотепер там живе. Перше, що я зробив, як став міським головою, зробив зразковий порядок у тому дворі, де пройшло моє дитинство. Не тому, що там мама живе, їй вже це не так важливо, їй 86 років. Це так належить робити, коли ти при посаді. Вважаю, що кістьми маєш лягти, але там, де ти народився, маєш зробити порядок. Така моя філософія. Два українські президенти навели порядок на своїй малій батьківщині. Я їх за це поважаю. І люди поважають. Один так не зробив. Ви знаєте, про кого я говорю.

Якою була Ваша дитяча мрія? Чи збулася вона?

– Дитяча мрія була. До якогось класу мріяв бути директором хлібокомбінату. Бо директором хлібокомбінату в час мого дитинства був батько мого товариша. Це була одна із найбільш заможних сімей. У 1957 році у них вже була приватна машина. Тож я десь до 1 класу казав, що мрію стати директором хлібокомбінату.

null
Студентське фото. Володя Хомко з майбутньою дружиною Марією під руку. Фото з особистого альбому

Куди Ви пішли зразу після школи – вчитися чи працювати?

– Дуже хотів мати мотоцикл, тому після школи не пішов зразу вчитися, а пішов на Рівненський завод торговельного обладнання. Три місяці був учнем, а тоді слюсарем. Дуже добре заробляв. Набагато більше, ніж після закінчення інституту через 5 років. Зарплата була 175 рублів. Для порівняння: коли закінчив інститут, отримував 122.50 рублів. Перше, що купив: це був мотопед «Верховина 3». Коштував він 155 рублів. А ще годинник і торт батькам.

Яка Ваша нинішня мрія?

–Нинішня мрія? З точки зору міста дуже хотілося трошки більше зробити в плані розвитку тролейбусного транспорту. Друге – це збудувати у Рівному новий стадіон. Все для цього є, а от місяць з експертизи з Києва не можу забрати проект. Гроші є, не можу почати будувати. Хотілось, щоб у людей залишилась добра пам'ять про моє перебування на посаді міського голови. Я прийшов на цю посаду забезпеченою людиною, кусок хліба мене вже не непокоїть.

Ще хочу, щоб були щасливі мої діти й онуки. Чекаю дочки з Америки, не можемо дочекатися, хочемо тут онука похрестити.

Якою є Ваша сімя?

– Звичайна українська сім’я. Мама із західної України – із Тернопільщини, а батько – переселенець із Холмщини. Тому ми збираємось на Великдень і Різдво. Така традиція у нас була завжди. Ніхто нікуди не виїздить: всі знають, що так має бути. Діти, онуки. Ми всі завжди були у мами. Тато помер у 2000 році. Дружина з Чорткова, мама з Гусятина. Тому, напевно, й звернув увагу на неї, коли ми разом вчилися. Мене здивувало, що вона землячка моєї мами. Вони й за характером виявилися з мамою схожі. Навіть ім’я однакове – Марія Хомко у мене як мама, так і дружина. І це добре. Бо традиція в сім’ї не переривається. І кухня схожа, страви, – все таке, як було вдома у мами.

Любите самі готувати?

– Готувати не вмію, не люблю. Дратує кухонний запах. Терпіти не можу цього запаху. Навіть сам собі накладати їсти не люблю. Все, що пов’язано з кухнею, не моє. Навіть не ходжу по магазинах, не знаю, скільки коштують продукти й не розуміюсь на них. Цим займається моя дружина. Так само, як у мого батька колись цим займалася моя мама.

Маєте дачу?

Дачі не маю. Міг би собі її завести, але не маю бажання. Я міський житель: мені подобаються міські парки, сквери, а сільська робота не подобається. Це не для мене. Родичів у селі теж не маю.

На якому авто Ви їздите? 

– Останнім часом їздив на машині «Hyndai Santa Fe». Напевно, вже все місто знає про це. Нині використовую доччине авто «Toyota prado». Проте рідко. В основному їжджу на службовому автомобілі.

 – А яке авто дуже подобається і Ви хотіли б його собі придбати?

– Подобається «Range Rover». Та ця машина задорога для мене. Не можу собі дозволити її придбати, а помріяти, чого ж, – можна.

Що читаєте?

– Не читаю, а слухаю. Я присів на аудіокниги в Ютюб. Приходжу додому, що б не робив, слухаю історичну літературу. Леонід Млєчин (біля 300 програм його прослухав), Наталя Басовська, Євгеній Панасенко – це мої улюблені автори. Люблю слухати Веллера, Радзіховського, Шендеровича та інших.

З огляду на всі перетурбації, які відбуваються в Україні, дуже мене зацікавила історія демократії. Досвід грецько-римської демократії. Досліджував Муссоліні, Франко, Піночета… Після всього прочитаного, оптимізму в мене поменшало. Не хочу вам розповідати про все, до яких думок я прийшов. Це тема окремої розмови. Але зрозумів, що не так просто насадити демократію в суспільстві, яке до цього не готове. Приклад того ж Афганістану, Іраку показує, що не так просто. Я не скажу, що я за диктатуру. Бо диктатура буває дуже страшною. Є приклади в історії, коли вона була позитивною, але їх мало. Згадайте, того ж Калігулу, Сталіна… Я не хочу такого, щоб ми до такого ще колись поверталися.

Сам для себе сформував думку, що я зараз більше хочу… Я таким був прихильником перебудови Горбачова, стояв на майдані, коли кричали «Ющенко», але тепер навряд чи пішов би на майдан і кричав би «Ющенко». Можливо ця зневіра притаманна моєму віку. Бо мої друзі теж поділяють мої погляди. Може, молодь по-іншому думає. Я пригадую, як над міськвиконкомом піднімали прапор за Федіва, а ми через дорогу з дружиною стояли. Які ми були тоді щасливі! Шкода, що Україна 25 років проговорила. Ми тільки говоримо і топчемося на місці. Подивіться, як Польща живе. Як Прибалтика! А у нас тільки й знають, що балакати. Терпіти не люблю пустомель. Неможливо, щоб п’ять чоловік працювало, а сотня ходила та мітингувала. Активісти, звісно, мають бути, але ж ти, чоловіче, спершу сам чимсь займись, а тоді критикуй!

Так от, повертаючись до того, що читаю. Цікавлюсь ще економікою, філософією. Художню літературу читаю, але зараз дуже мало. Є улюблені письменники. Люблю Булгакова, люблю Платонова. Найулюбленіший Платонов. Люблю Войновича про Чонкіна. Тонка філософська річ. Досконало передані проблеми нашого суспільства.

Яку музику любите?

– Спокійну. У стилі «блюз». Дуже люблю Сюткіна, колись дуже шанував Градського. Це моя епоха. Ще Макаревича. Не так музику, як його світогляд. Взагалі не захоплююся музикою, не є меломаном.

Коли і як розпочинається ваш день?

– Мій день починається о шостій годині ранку з прогулянки з собакою. Це найкращий мій час. Прогулянка триває біля 30-40 хвилин. Це достатньо, щоб спланувати собі роботу на день. Зранку свіжа голова. Собака зі мною не дискутує. Вона має такі погляди, як і я. Завершується день як коли, по-різному. Субота й неділя нерідко буває робочою. Я бувають різні заходи, урочисті й робочі моменти – тоді приходжу додому пізно.

Що робите у вихідні дні?

– Неділя нині для мене – це внуччин день. Приводять внучку. Їй три роки.

Як Ви знімаєте втому?

– Як знімаю втому? Це моя сауна. Мої шкільні друзі. Там нема ділових стосунків чи розрахунків, пов’язаних з кар’єрою. Нас, зазвичай, шестеро збирається. З одним із них – Миколою ми дружимо із 1961 року. Такі посиденьки – це найефективніше знімає втому.

Як завойовуєте прихильність людей?

– Прихильність завоювати непросто. Я з усіма рівний. Максимум двоє людей близькі мені душевно. А решта усі рівні, однакові.

Чи здатні Ви на безпрецедентний, навіть божевільний вчинок?

– На божевілля, вочевидь, що не здатний. Навпаки, я заорганізований, в якійсь мірі навіть закомплексований. І це не пов’язано з роботою. Це внутрішнє.

null
На відпочинку. Фото з особистого альбому

В якому одязі Вам найзручніше?

– Після роботи люблю джинси. Як літо, то шорти. Коли на водоканалі працював, то ходив так і на роботу. А зараз – можу таке дозволити собі хіба що на відпочинку. Бо на роботу в діловому одязі ходжу.

Від чого Ви не отримуєте задоволення, але мусите це робити?

– Не отримую задоволення від того, що на когось зриваюся. Хоч можу добряче «взути». На роботі всіляко буває. Іноді мушу це робити. Однак від того задоволення не отримую. Переживаю, коли когось образив.

Яке Ваше життєве кредо?

– Життєве кредо? Як в одного літературного героя: «Завжди!»

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: RvNews   1835