Ліля Мусіхіна

Ліля Мусіхіна

волонтер, письменниця, громадський діяч

Вчора у мене не стало друга...

06.03.2016 19:43   Джерело: Соціальні мережі
Автор : Ліля Мусіхіна

Вчора у мене не стало друга. Кажуть, протитанковий кулемет. Я досі не можу оговтатись і повірити в те, що отой чужий чоловік у формі матроса, якого ми зранку привезли - наш Юрка. Наша Моль.


Юрка, якого ми так любили за сміх і жарти, якого знали як чесного і безкомпромісного, щедрого на все добре і світле, що тільки є в цьому світі.


Ми називали його Міллю, бо, коли був керівником свого Збаразького району, поіменно і порозмірно знав кожного солдата. Вболівав за кожного.Тягнув все, що міг, зі Штабу, бо в нього - солдати, про яких треба дбати. І при тім сто разів казав мені "Лілюська, там такі діти йдуть воювати, а я - здоровий хлоп сиджу тут, в тилу. Соромно, Лілюська... Людям в очі дивитись соромно..."


Ми вже досить довго товаришували і не могли повірити, що оцей смішний хлопчисько з добрими очима - голова РДА. Був навіть анекдотичний випадок, коли один із наших активістів шукав Юрку в Збразькій РДА телефоном: "Мені потрібен Юра Моль... Як "нема такого?" Та він же у вас головний!"..


Всяке було.


Вони возили з нашим Кінологом передачі на фронт,вперто відмовляючись брати мене з собою, чим доводили до сказу, ганяли машини і дзвонили мені із самого пекла: "В нас тут все добре... Ми співаємо... Ромку, заспівуй..." І коли я чула оте їхнє незлагоджене дуетне "Несе Галя воду..." Я сама заспокоювалась і вже якийсь час мені не було так тривожно за них.


Було різне. Було, коли ми з Юркою потайки від решти збирались на 32 блокпост по тіло Михальського, бо нам сказали, що воно там і віддадуть, коли приїдемо самі. Інакше - зась.


Було таке, коли двоє моїх хлопчисьок (Юрчик, вибач, знаю, що ти став небесним героєм, та для мене ти так і лишишся смішним і добрим, безмежно сміливим хлопчиськом) самі ексгумували тіла наших загиблих, щоб привезти і поховати в рідній землі, а поруч мерзла наша Оленка з військкомату, стискаючи в руці ліхтарик, бо було вже поночі.


Юрка - герой.


Він таки не всидів в тилу. Пішов до наших підшефних (ми називаємо їх "усиновлені) в 73 центр морських спецоперацій на контракт. Звідти телефонував і розказував про порядки, про те, як годують, в що одягають. Казав, що не все так погано. що хлопці хороші і йому з ними добре. І рвався в бій...


Ще з одним побратимом вони прийняли на себе весь удар, яким планувалось знищити цілу групу.Загинули лише вони двоє. Решта, хто вижили, знищили атакуючого ворога. Пішли до дідька, не встигли й оговтатись.


І сьогодні я особливо люто ненавиджу москальню, що зробила сиротами двох його донечок, а Наталку (бачили б її ви! Справжня українська красуня і вірна та віддана дружина, яких ще пошукати!) вдовою.


Я не забуду і не пробачу.
Ніхто з нас не забуде.
Курва, це - наша війна. Ми не здамось.
Юрка, рідна наша Моль, ми тебе любимо.
Дякуємо, що був з нами.
Ти - найкращий.
Тримай для нас небо.


Передавай вітання та обійми Артему, Віті, Ромчику. Ми скучаємо за ними. Нам їх дуже не вистачає.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: Соціальні мережі   1773