Як ми обурюємося нині, коли через відключення гарячого водопостачання доводиться користатися старим дідівським способом, щоб помитися - гріти воду! А якихось сто років тому практично для усіх рівнян ця процедура була звичною. На початку минулого століття у Рівному ще не було розгалуженої водопровідної мережі. Тому справі миття тіл пересічних містян слугувала річка Устя та басівкутський ставок. З настанням холодів незаможні рівняни милися у власних помешканнях, наливши нагріту воду у ночви. Щоправда, були в місті й лазні. Тільки вартість користування ними не всім була по кишені. Тому більшість незаможних мешканців Рівного відвідували ці заклади гігієни здебільшого перед великими святами. Лазні у давнину були невід'ємним атрибутом побутової культури містян і використовувалися, на відміну від теперішніх часів, за прямим призначенням.

Лазня-електростанція - найдорожче гігієнічне задоволення
У 20-30-і роки минулого століття у Рівному було три лазні. Одна з них — загальноміська — розташовувалася у приміщенні міської електростанції на вулиці Будкевича, 10 (теперішня вулиця Гоголя), поруч з тодішнім костелом Святого Антонія (нині органний зал). От тільки через те, що вода у цій лазні нагрівалася за допомогою електрики, то й ціни за послуги були доволі високими — понад один злотий за одну помиту особу. Відвідували цю лазню в основному українці та поляки, причому не найбідніші. Одночасно там могли здійснювати гігієнічні процедури усього кілька десятків охочих, відтак, лазня не була масовою. На доказ того, що вона була таки найдорожчою у місті, в архівних документах 30-х років ХХ століття містяться такі дані. За 1938 рік у цій лазні було витрачено 6 тисяч кубів води, а річний дохід закладу склав 40 тисяч злотих. У той час як приватна лазня місцевого магната Лейби Зафрана за той же рік отримала такий же дохід у 40 тисяч злотих, але витратила майже вдесятеро більше води - 55 тисяч кубів.

Колишня міська електростанція, де була лазня на вулиці Будкевича (теперішня Гоголя), фото 90-х років ХХ століття

Недешевим було в той час і мило. Попри те, що в Рівному була своя миловарна фабрика. Наприклад, на початку 20-х років фунт мила коштував 45-60 польських марок (на початку 20-х польська марка була основною грошовою тимчасовою одиницею, згодом замінена на злотий). Як розповідають старожили, незаможні рівняни нерідко самі варили мило.

Лазня на Шкільній — миються усі

Найбільш доступною і відвідуваною була лазня на вулиці Шкільній, яка належала єврейській громаді. Її в місті так і називали — єврейською. За статистичними даними, що зберігаються у міському держархіві, лише упродовж 1938 року понад 33 тисячі мешканців Рівного відвідали єврейську лазню. Таку високу відвідуваність заохочували тамтешні найнижчі у Рівному ціни. У залежності від послуги (окрема ванна чи загальна зала) вони коливалися від 75 до 10 грошів (один грош - 1/100 злотого). За даними старих статистичних довідників, загальний дохід лазні на Шкільній за 1938 рік склав 45 тисяч злотих при 76-ти тисячах кубів витраченої води. Що свідчить про те, що єврейська лазня була найбільш відвідуваною.

Колишня єврейська лазня на вулиці Шкільній

У лазні одночасно могли проводити гігієнічні процедури 150 осіб. Особливістю єврейської лазні було те, що охочі могли замовити там індивідуальну ванну. Менш вимогливі клієнти вдовольнялися традиційним способом миття — роздягнувшись у загальному залі, набирали в тазики гарячу воду і, намилившись, милися цією водою. Після цього йшли під так званий душ — підвішених до стелі кількох ріжків із тоненькою цівочкою води, до якої ще треба було пробитися через натовп клієнтів.

Загальноміська лазня на вулиці Шевченка, збудована на початку 60-х років, тепер захована між базарним прибудовами і ринком "Моріон"

Однак саме цей осередок міської гігієни видався прийшлим у 1939-у році “совєтам” найбільш підходящим претендентом на міську лазню №1. Про це нова влада зазначила в одному з документів: “Незважаючи на те, що в місті є ще кілька лазень, ні одна за своїм обсягом та устроєм не може дати того, що лазня № 1”. Цією ж постановою було передбачено, що лазнею будуть користуватися й військові. Бо невеличка лазня у військовому містечку не справлялася з великою кількістю вояків розквартированих у місті. Щоправда, через велике перевантаження та, так би мовити, особливості радянського господарювання, найпопулярніша у місті лазня у січні 1940 року припинила роботу.

Міський комунальний відділ (до речі, знаходився усього за кілька будинків від лазні, на цій же вулиці) примудрився не заготувати дрова для підігріву води. Натомість ціни той же відділ встановив захмарні, порівняно з польською владою. Наприклад, прийняти ванну в індивідуальному номері вартувало 2,5 карбованця (тоді карбованець дорівнював 3-4 злотим), басейн обходився у 2 карбованці. Помитися у загальній залі коштувало 1,5 карбованця, душ - 75 копійок. До слова, приміщення лазні №1 збереглося до наших днів. Воно знаходиться на Шкільній за кілька будинків від міського суду у бік вулиці Замкової. Щоправда, лазні там давно немає.

“Нептун” дорожчий за театр
Ще одна єврейська лазня, не така масова, як на Шкільній, однак добре відома в Рівному, будинок якої зберігся донині, була на вулиці Гауптвахтній. Тепер ця вулиця не існує, а будинок колишньої приватної лазні “Нептун” можна побачити праворуч від драмтеатру. Він проглядається крізь архітектуру ресторану “Мармелад”. Належала лазня заможному єврею Арії Лейбі Іолевичу Зафрану — місцевому власнику чисельної нерухомості і меценату.

Колишня приватна лазня "Нептун" Лейби Зафрана

Садиба родини Зафранів розташовувалася якраз у місці, де колись вулиця Велика Мінська перетинала Гауптвахтну. Два будинки на розі Гауптвахтної належали сестрі Зафрана. На подвір'ї цієї садиби й містилася лазня “Нептун”. Як відомо, неподалік, на нинішній вулиці Петлюри, а тоді Гоголівській (згодом 13-ї дивізії), Лейба Зафран спорудив на власні кошти приміщення міського театру. На його місці нині височіє Народний дім. Театр та будинок, де була лазня “Нептун”, були одними із найкрасивіших споруд Рівного першої половини ХХ століття. Колишня лазня - єдиний вцілілий будинок із великої садиби Зафранів. Хоча нині його обліпили з усіх боків офіси, кафе, торгові заклади, він і тепер є окрасою старого центру. На щастя, до нього ще не дісталися руки сучасних горе-перебудовників.

Цікаво, що будинок, де була лазня “Нептун” тодішні фіскальні органи оцінили навіть дорожче, ніж театр Зафрана. За податковою відомістю 1913 року театр оцінили у 10 тисяч рублів, а лазню — у 16. У 1917 році Зафрани звернулися до міської управи із проханням про зменшення податку. Старожили розповідають, що лазня мала окремі кімнати з ваннами та невелику загальну залу. Відвідували її в основному небідні євреї.

Колишня лазня "Нептун", 90-і роки ХХ століття

У 1939 році з приходом до влади у місті більшовиків, родину Зафранів виселили з їхніх же будинків, змусивши загалом виїхати з міста, нерухомість націоналізували. Колишню лазню перебудували під радянські установи. Довгий час там розміщувалася обласна комсомольсько-молодіжна газета “Зміна”.
Перші будинки зі “зручностями”

Будувати широку мережу водопостачання та водовідведення у Рівному почали у 1929 році за проектом відомого на той час гідрографа, професора політехнічного інституту доктора Пом'яновського. Однак на деяких вулицях у центрі міста, як, наприклад, на 13-ї дивізії (теперішня Петлюри), на одній із перших було прокладено водопровід і каналізацію. Саме на цій вулиці, де селилися найбільш заможні рівняни та було багато державних установ, з'явилися перші особняки зі “зручностями” усередині.

Будинок на Петлюри, де в одному з перших у Рівному було парове опалення та "зручності"

Один з перших у місті таких будинків - №27 на сучасній Петлюри, де тепер розміщується дитяча бібіліотека, зведений у 1928 році. Належав він заможній єврейці Басі Каган. Особняк було спроектовано так, що власники змогли собі дозволити рідкісне у ті часи для Рівного задоволення — парове опалення, ванну з гарячим водопостачанням і туалет у будинку. Тож не дивно, що радянські чиновники, ставши владою у місті у 1939 році, серед найперших накинули оком на цей будинок.  Як пригадують старожили, тут оселився якийсь високий партійно-господарський чин. Під час війни тут було німецьке казино. А після визволення у будинку спочатку оселився суддя військового трибуналу, а згодом прокурор.

Те, що водопровід і водовідведення у довоєнні роки були для пересічних рівнян небувалою розкішшю, свдчать ті ж таки дані статистичного довідника за 1938 рік. Рівняни, які мешкали в будинках, обладнаних водопроводом, витратили за 1938 рік усього 1 тисячу 720 кубометрів води. Один кубометр коштував один злотий. Причому сплачували споживачі за середніми показниками витрат води на одну людину.